ГЧ

Долгушин Юрій Олександрович

— Є про що подумати! — промовив Ованесян, збоку позираючи на Казеліна.

Таранович ретельно обчислював щось у записній книжці, бурмочучи: «Дозвольте, дозвольте…» І Тунгусов розумів, що нічого він не обчислює, а тільки вдає, що обчислює. Казелін, насторожено слухаючи, курив.

— Сучасний телефон — уже архаїзм. Телефонна мережа зростає з кожним днем. Ви уявляєте, яким громіздким стане незабаром наше підземне господарство, якщо кожний апарат ми будемо й надалі зв’язувати з районною станцією окремим проводом? Хіба це передова техніка? Зв’язок на ультракоротких хвилях — радіозв’язок — підносить техніку телефону на новий, вищий ступінь. Підземне господарство

ліквідується. Ніяких «ліній», ніяких проводів і кабелів. Вивільняється ціла армія людей для продуктивної праці. Щоб обзавестись телефоном, треба тільки піти в магазин, купити готовий приймально-передавальний апарат і одержати в телефонному управлінні хвилю, яка й буде вашим абонентським номером. Але чи можливий такий перехід на радіотелефон? Отут і заковика. Сучасна радіотехніка, по-вашому, не бачить цієї можливості.

— Природно, — тихо пробурчав Казелін, і Тунгусов на секунду замовк. Усі відчули в цій паузі загрозу нової атаки.

— Природно… для вас, товаришу Казелін! А для мене, як і для будь-кого, хто справді цікавиться радіотехнікою і любить її, це протиприродно!

Під час розмови з «комісією» винахідник машинально крутив у руках якусь ебонітову детальку. Зараз він дуже стис її, і деталька хруснула. Тунгусов зрозумів цей тихий, запобіжний сигнал і вже спокійно вів далі:

— Питання про ультракороткохвильовий телефон мною розв’язане. От уже шість місяців мої заявки з докладними розрахунками, кресленнями і описами блукають по ваших лабораторіях і експертах! Я одержав вісім відгуків, у яких мене намагаються переконати в тому, що… — Тунгусов розгорнув пачку відгуків і прочитав: — «Радіотехніка не має в своєму розпорядженні задовільних для даного застосування методів стабілізації таких коротких хвиль… Спосіб стабілізації, який пропонує автор, неприйнятний з точки зору сучасної теорії…» Тут, до речі, стоїть ваш підпис, товаришу Казелін. Що ж це означає? Я пропоную новий, оригінальний спосіб стабілізації, я його перевірив, дав вам усі розрахунки, а ви мені відповідаєте — «неприйнятний з точки зору…» Ви мені даруйте, але всі ваші аргументи — бюрократична відписка.

Казелін схопився з місця.

— Товаришу Тунгусов, я прийшов сюди не для того, щоб вислуховувати нотації! Ви не маєте ніяких підстав кидати мені ці звинувачення: всяка нова технічна ідея, не перевірена практично, є спірною. А перевіряти практично всі безглузді пропозиції, які до нас надходять…

Тунгусов задоволено посміхнувся.

— Нарешті ви прийняли бій! «Безглузда пропозиція», кажете? Добре. Припинімо дебати. Тепер слухайте: ультракороткохвильовий телефон, придатний для умов будь-якого міста, всупереч вашій «сучасній теорії», вже існує і діє. Гострота настройки така, що дозволяє в діапазоні дециметрових хвиль розмістити в п’ять разів більше абонентів, ніж їх зараз налічується в Москві.

Тунгусов висунув на середину стола невелику установку.

— Ось один апарат. Ще два таких самих я встановив у своїх колег-короткохвильовиків. З будь-ким з них ви можете зв’язатися. Для цього треба тільки настроїти апарат ось по цьому диску. Бачите, тут вмикається передавач і йдуть сигнали виклику на хвилі, яка фіксується для мого кореспондента. На цій хвилі і ведеться розмова. Закінчивши, я кладу трубку, і диск повертається у вихідне положення, відновлюючи постійну настройку. Будь ласка, спробуйте. Ось їх хвилі… Це товариш Ниркін, він живе біля Застави Ілліча, близько п’яти кілометрів звідси, і товариш Суриков, у селищі Сокіл, дев’ять кілометрів. Обидва повинні бути вдома: я їх попередив.

— Оце цікаво! — підвівся Таранович. —

Дозвольте мені…

Вони підійшли до апарата. Тунгусов увімкнув репродуктор, щоб розмову чули всі. Таранович установив диск і зняв трубку. Низький рокіт почувся з репродуктора.

— Перешкоди? — буркнув Казелін.

— Перешкод нема на цьому діапазоні. Це виклик. Як тільки прийде сигнал відповіді…

— Слухаю, — пролупало з репродуктора, і рокіт затих.

— Товариш Ниркін?

— Так, я. Хто говорить?

— Це від Тунгусова. Тут комісія знайомиться з установкою. Добре чути?

— Прекрасно. Дуже радий, що ви взялися за цю справу. Давно час!

Далі викликали Сурикова. Потім викликав Суриков і розмовляв з Казеліним.

Федір захоплено посміхався другові, уважно стежачи за подіями. Тунгусов узяв зі столу портфель і, непомітно поманивши Ованесяна, вийшов з ним у коридор. Через хвилину він повернувся сам. Почали розглядати деталі установки.

Раптом пролунав сигнал виклику. Тунгусов зняв трубку, і рупор одразу ж заговорив:

— Алло, дайте Тарановича… Це ви, Таранович? Говорить Ованесян. Я зараз у під’їзді, виходжу на вулицю!..

Почулося вищання, і грюкнули важкі парадні двері. В кімнату ввірвався через репродуктор гамір вулиці, уривки розмов перехожих, гудки автомобілів.

— Дозвольте, що це означає? — здивовано пробасив Таранович у мікрофон.

Репродуктор відповів:

— Нічого особливого не означає… Я пішов по цигарки. Зараз я в Нащокінському провулку. Виходжу на Кропоткінську. Вам не потрібно цигарок, Таранович? Можу прихопити…

— Ч-чорт забирай! — очі Тарановича розширилися від здивування, — Ви що ж, всю установку з собою несете?!

— Ніякої установки, все в портфелі. Заждіть… — Із рупора почувся шепіт: — Незручно, публіка на мене дивиться, як на божевільного: іде, сам з собою розмовляє… Дайте «Делі»… одну…

— Ованесян, візьміть і мені! — вигукнув Тарановим.

— Дайте дві, будь ласка.

— «Колхіду», мені «Колхіду»! Я цих не палю!

— Чого ви кричите? І так чую… Ні, це я не вам, громадяночко, дайте краще «Колхіду». Ніхто вас не морочить, це мене морочать…

У кімнаті всі реготали.

Пожвавлення посилилося, коли вернувся Ованесян і почав з справжнім мистецтвом коміка розповідати про свої пригоди на вулиці. Казелін розворушився і, мабуть, забув про шпильки, якими його доймав Тунгусов.

Федір, посміхаючись, мовчки вітав очевидну перемогу друга.

А Тунгусов раптом відчув, що його демонстрація зірвана, потоплена, в обивательському балагані. І він сам винен: не втримався від спокуси показати їм цей фокус із своїм портативним телефоном!… А вони і вхопилися…

— От що, — сказав він, намагаючись, не дуже, правда, успішно, бути коректним. — Зараз я повинен сісти за передавач, мене чекають в ефірі. Наша бесіда закінчується; Ви бачили установку в дії, сподіваюсь, пересвідчилися, що нічого безглуздого, нічого фантастичного в ній нема. Всі розрахунки і креслення вам передані. Далі все залежить від вас.

Гості одягалися. Таранович гримів, перебиваючи Ованесяна:

— Побачити на власні очі — це найголовніше. Тепер ваша справа на коні, що й казати. Сумнівів ніяких не може бути. Завтра ж я напишу доповідну записку начальникові головкому. Словом, можете не турбуватися, ми зробимо все, щоб реалізувати вашу пропозицію…

Випровадивши гостей, Тунгусов повернувся і злісно грюкнув дверима.

— Базіки чортові, бюрократи…

Широкі брови Федора зійшлися на переніссі.

— Чому? Що ти, Колю! Поглянь, як вони зацікавилися твоїм радіотелефоном.