Експансія-I
Шрифт:
— По-перше, — насупився Донован, — ці ваші свідки були членами вашої партії, по-друге, саме вони стояли на трибунах поруч з вами та фюрером і, по-третє, вони виконували ваші накази, а не ви — їхні. Ви почули б, які показання дає про вас Бальдур фон Ширах, вождь гітлерюгенду, а ви ж завжди говорили про нього як про яскравий талант, про ідейного борця і надію рейху.
— Так він же був гомосексуалістом! Слава богу, не знав про це Гіммлер, а то красеневі це так не минулося б… Вони дуже слабкі у моральному плані — ці нещасні,
— Отже, ви очолювали групу педерастів, лакеїв і честолюбних істериків? Якщо додати сюди ще й Гесса, то й безумців? Хто ж правив Німеччиною?
Герінг зрозумів, що Донован послав його в нокдаун; він нічого не міг зробити з своїм обличчям — відчував, як до лиця прилила кров; а це означає, що набрякнуть жили біля скронь, це жахлива виглядає, Геббельс особисто сам цензурував фільми, зняті під час виступів Герінга, і вирізав ті шматки, коли приливала кров і набрякали жили: неестетично; найближчий соратник фюрера повинен бути красивим, молодим і привабливим для широких мас.
— Чого ви від мене хочете?
— Ось цього я й ждав, — посміхнувся Донован. — Я радий, що ви нарешті поставили це запитання, для якого я вас і викликав. Власне, справа, котру я маю намір з вами обговорити, зводиться ось до чого: або ви допомагаєте мені, тобто обвинуваченню Сполучених Штатів, і ми з вами розробляємо форму спільного сценарію Нюрнберзького процесу, або ви відмовляєтесь мені допомогти, і в такому разі я подумаю про свої наступні кроки…
— Як обвинувача? Чи як шефа розвідки, який може повідомити пресу про мою раптову смерть перед початком процесу?
— Ну, навіщо так різко, — відповів Донован. — Це Гіммлер з вашої санкції пішов би на такий крок. Мені — важко, я особа підзвітна, багато інстанцій мають право втрутитися в мою роботу, призначити розслідування — в Сенаті чи Конгресі, в присутності публіки й представників преси… А втім, ваша ідея заслуговує, щоб над нею подумати — звичайно, в плані оцінки тих моральних принципів, якими ваша система керувалася в повсякденному житті… Як же точно писав про неї Карл фон Осецьки, не перестаю дивуватися його дару передбачення…
— Хто це?
— Вам справді незнайоме це ім'я?
— Ні.
— Лауреат Нобелівської премії, він був журналістом, виступав у пресі проти вашої доктрини… Його заморозили в концтаборі…
— Він захворів у таборі, ви хочете сказати?
— Ні, його навмисне обливали холодною водою, перед тим роздягнувши догола…
— Яке варварство… Ніхто не гарантований від проникнення в державні установи садистів…
— Ні, його заморожували цілком нормальні люди. Вони виконували наказ.
— Чий?
— Вищестоящого начальника.
— От він і був садистом. Явне відхилення від норми… Покарання за протиурядову агітацію — так, це по закону, але мордувати людей нікому не дозволялось.
— А вбивати? Чи душити газом?
— Доведіть. У вас
— Так. Ми маємо тексти ваших виступів з приводу знищення євреїв.
— Неправда! Я ніколи не виступав за їхнє знищення. Я наполягав, щоб їх відсторонили від громадського життя, на еміграції їх, але не на знищенні. Я не згоджувався з фюрером у цьому питанні.
— Ви виступили проти нього на партайтазі? На засіданні імперської канцелярії?
— Ні, я розмовляв з ним про це віч-на-віч. Ми жили в авторитарній державі, я присягнув на вірність фюрерові, отже, я не міг виступати проти нього, це акт непокори, а закон карає за непокору верховному головнокомандуючому.
— Він став верховним головнокомандуючим під час війни. Ніч «кришталевих ножів» ви провели до війни.
Герінг відчув себе маленьким, немовби вдавленим у металевий стілець, закріплений посеред кімнати; сказав стомлено:
— Викладайте ваші пропозиції, генерале.
— Я вже виклав їх. Ви готові сісти зі мною разом за сценарій процесу?
— В якому я допоможу вам обвинуватити самого себе?
— Ні. Тих, хто сидітиме поруч з вами на лаві підсудних. Я згоден залишити за вами роль ідейного вождя, людини, що довірила поточні справи штабу — Кейтелю, Заукелю, Кальтенбруннеру, Розенбергу, Франку, Штрайхеру… Вони обманули ваше довір'я, зловживали владою, переступили межу закону — навіть вашого, нацистського. А коли ви дасте показання проти цих садистів — думаю, ви не будете сперечатися, що Кальтенбруннер, Заукель і Штрайхер — типові садисти, — коли настане час для промов захисту, я обіцяю вам карт-бланш… Можете виступати з програмною заявою, відділяйте злаки від плевел, проводьте грань між ідеєю і втіленням її в життя…
— Але я можу захворіти на чуму чи хронічний нефрит у той день, коли мені дадуть мікрофон для промови захисту, генерале.
— Я згоден дати вам слово солдата, що ви виступите зі своєю промовою, вас не обмежуватимуть у часі, дозволять викликати на засідання усіх ваших свідків, усіх без винятку…
Герінг довго мовчав, потім посміхнувся:
— Навіть Бормана?
Донован відповів йому теж з посмішкою:
— Ми докладемо всіх зусиль, щоб знайти його.
— Але ви розумієте, що я не вмію бути донощиком? Ви усвідомлюєте, що я не маю права втрачати свого обличчя?
— Вас ніхто не спонукає бути донощиком. Якщо я покажу вам документи, зібрані обвинуваченням проти Франка, Штрайхера, Розенберга, Кальтенбруннера, Кейтеля, ви жахнетесь. Адже ви не знали всіх подробиць, хіба не так?
— Звичайно, я не міг знати подробиць, — погодився Герінг, відчуваючи, що він готовий потягтися до Донована, прийняти його, повірити йому до кінця. — Зачекайте, — він змусив себе відкинутися на спинку стільця, — але ж мої показання проти тих, хто заплямував себе злочинами, викличуть їхні зустрічні ходи. Вони обіллють мене грязюкою…