Експансія-I
Шрифт:
Стань легендою, продемонструй мужність, прийми останній бій, і онуки тих, хто зараз зраджує тебе, напишуть на твою честь вірші і поставлять пам'ятники…
Після чотирьох тижнів він став вимагати, щоб йому принесли в камеру книжки з історії права; працював методично, наполегливо. Знаючи, що у вічко за ним спостерігають наглядачі, примусив себе уважно стежити за обличчям, манерою рухатися по камері; легенда починається тут, зараз; американські виродки не можуть не розповісти своїм друзям, рідним, знайомим про те, що вони бачать кожного дня. Ні,
Коли американці викликали його на допит і Адріан Фішер повідомив, що він може вибрати собі адвоката, Герінг тільки знизав плечима:
— Ви думаєте, що в тій атмосфері істеричного страху, який панує в окупованій Шваччині, хтось зважиться захищати другу людину імперії? Навіщо робити з процесу фарс? Я вважаю, що найдостойнішим буде у цій ситуації — відмовитися від захисника. Навіщо ставити нещасного німця в безвихідне становище? Вважаю, що з мого боку найдостойнішим буде власний захист. Гадаю, що особисто мені, Герману Геріпгу, захист не потрібний, йдеться про захист тих принципів, яких я дотримувався…
Те ж саме він заявив і британським військовим юристам; чиновник міністерства закордонних справ, котрий був присутній на першому допиті, послав у Лондон шифротелеграму, в якій повідомляв, що Герінг «не схожий на переможеного ворога і сповнений рішучості використати Нюрнберзький процес як місце, де він зможе пропагувати нацистські ідеї».
І тільки після цих зустрічей, після того як лікарі і охоронники зібрали досьє на кожну годину, не те що день, проведену Герінгом у тюрмі, тільки після того, як досьє було вивчено психіатрами, криміналістами, соціологами, Уїльям Донован, шеф уже розпущеного на той час ВСС, новий заступник головного обвинувача від США, викликав Герінга на допит — сам на сам.
— Моє ім'я Уїльям Донован, — відрекомендувався він, — військове звання генерал, я заступник головного обвинувача від Сполучених Штатів.
— Так, я знаю про це.
— Я хочу запропонувати вам каву. Ви дозволяєте собі пити каву?
— Так, дозволяю.
— Це не реанімує вашу згубну пристрасть до кокаїну? Все-таки кава — який не є, а наркотик.
— Ви користуєтесь необ'єктивною інформацією. Я ніколи не вживав наркотиків.
— Цю інформацію я взяв з історії хвороби, яку вели лікарі, приставлені до вас і вашої родини. Усі вони були членами партії і ветеранами СС Невже ви не вірите членам партії і ветеранам СС?
Герінг посміхнувся:
— Мерзотникам з партії і СС повірив фюрер, коли ті організували змову проти мене. Він був такий довірливий… А от я не вірю тим, хто записав у мою історію хвороби паскудство, щоб потім давати проти мене показання переможцям. Форма торгу, досить поширене явище в світовій історії, ще одне свідчення людської недосконалості, його може виправити тільки сильна держава, яка вимагає
— Ми дотримуємося з приводу цього іншої точки зору.
— Історія нас розсудить.
— Уже розсудила.
— О, ні! Головний суд історії попереду, повірте моєму слову.
— З вашою участю? — посміхнувся Донован.
— Ні. Ми з вами добре знаємо, кого я маю на увазі.
— Ось тому я й хочу з вами поговорити відверто.
— Я не сподіваюсь нічого хорошого від одвертої розмови в'язня й обвинувача.
— Не варто бути таким поспішно категоричним. Ви ж політик. Де ваша витримка?
— Часом для політика начебто важливіша твердість, ніж витримка, як предтеча безвільного компромісу.
— Я так розумію, що ви не зацікавлені вести далі розмову? Це не допит, повторюю. Ви можете відмовитися від розмови, я запросив вас саме для розмови.
— Я правильно припускаю, що ваші співробітники фіксують кожне слово, сказане тут?
— Ні. Я просив нашу розмову не записувати.
— Ви звернулися з таким проханням як заступник обвинувача чи як начальник американської розвідки?
— Ви чудово поінформовані, вітаю. Думаю, це полегшить нашу розмову.
— Хочете внести якісь пропозиції?
— Я не радив би вам переступати грань дозволеного, Герінг. Це не у ваших інтересах. Ви дали людству немало уроків, зокрема, ви досить старанно розробили метод закритих процесів, позбавивши підсудних права спілкуватися з світом, коли їхні слова були звернені в порожнечу. Я кілька разів дивився фільм, який зняли ваші кінематографісти про процес над учасниками замаху на Гітлера… Ми намагалися знайти ті плівки, де нещасні говорили про те, чому вони відважилися на такий подвиг, але, на жаль, усе було знищено вами.
— У вас є документ за моїм підписом, у якому я наказував вилучати певні частини з цього фільму?
— Свідки покажуть. Крім того, ви навчили світ, як треба працювати із свідками в потрібному спрямуванні…
— Ви розмовляєте не як солдат, а як інквізитор.
— А кого ви нагадували собі, коли шантажували Димитрова і Торглера, знаючи, хто саме підпалив рейхстаг? Солдата? Чи Великого інквізитора? Кого ви нагадували собі, коли наказували спалювати у печах мільйони євреїв? Коли благословляли вбивство тридцяти мільйонів слов'ян? Коли наказували розстрілювати наших полонених пілотів?
— Покажіть мій підпис під цими наказами, — повторив Герінг, відчуваючи, як пече в грудях і розриває скроні тяжкий біль.
— Є її підписи, є й свідчення Кейтеля і Розенберга…
— Кейтель — це ганчірка. Він ніколи не мав своєї думки, його справедливо називали «лакейтелем». А Розенберг, цей істерик, ладен на все, аби тільки вигородити себе, він завжди був дрібним честолюбцем, він випрошував у Гітлера міністерську посаду і плакав, коли Ріббентропа, а не його, зробили відповідальним за зовнішню політику. Хороших ви знайшли свідків. Я рознесу їх у пух і прах…