Егоїст

Гримич Марина Віллівна

— Прикуси язика!

Так вони перемовлялися, і, природно, Георгій програв.

— З тебе — ресторан! — оголосив Ігор, тиснучи Георгієві руку.

— Тільки без Марини! Бо її нагодувати неможливо. Я так без штанів лишуся.

Нарешті він зачепив її за живе. Бона надулася і відвернулася.

— Бородачів беремо? — спитав Георгій, витираючись рушником.

— Беремо! — сказала Марина. — Що я робитиму за одним столом з двома егоїстами?

Тим не менше в ресторані, поки не прийшли Бородачі, Марина почувалася між двома егоїстами цілком нормально. Вони говорили про те і про се — трохи про політику, трохи про

кулінарію, трохи про особисте.

— Вип'ємо за те, — запропонувала Марина, — щоб наступного разу, зібравшись разом, ми вже були в поповненому складі: не один проти двох, а двоє проти двох!

Випили, однак Георгій вирішив уточнити:

— Двоє проти одного — це ми з Ігорем проти тебе?

— Може й так! — несподівано погодилася Марина. — Адже з погляду розвитку цивілізації, життя — це постійна боротьба жіночого і чоловічого начал. Тож я у даний момент становлю меншість, і це мене дискримінує!

— Улюблена тема сучасних жінок! — скривився Георгій. — Жінку неможливо дискримінувати, якщо вона з цим не згодна.

Ця думка дещо збентежила Марину. Вона навіть перестала жувати.

— Я думаю, ти частково маєш рацію.

— Дякую, за «частково», .

— До речі, що ти мав на увазі? — допитувалася Марина.

— А те, що, опиняючись у стрип-барах чи на ідіотських конкурсах краси, я, окрім жалю до красивих дівчат, не відчував нічого. Я не бачу в цьому ніякої естетики, а тільки грубу дискримінацію. А жінки, замість того, щоб палко бити себе в груди на тендерних конференціях, спершу б розібралися поміж собою: чи самі вони хочуть бути дискримінованими, чи ні.

Марина замислилася, а потім, наморщивши чоло, сказала:

— А ти не пробував подивитися на це з іншого боку: жінки, примушуючи в стрип-барах чоловіків пускати слину і ще щось, по суті дискримінують чоловіків, свідомо педантично перетворюючи їх у безвольне фізіологічне м'ясиво.

Тепер настала черга Георгія замислитися.

— Може, ти також маєш рацію... Якось років з десять тому мені довелося опинитися на одному стрип-шоу досить близько до сцени. І от я почув крізь музику і шум оплесків розмову двох дуже чуттєвих стриптизерок, які, кланяючись після виконаного танцю публіці, крізь зуби перемовлялися: «Боже, які козли!» Це було сказано таким тоном, що я зрозумів — ці жінки холоднокровно і тверезо роблять з чоловіками те, що їм треба: видоюють з них величезні гроші, зароблені мозолястими руками й інтелектом. І при цьому не почувають до цих чоловіків нічого, крім огиди...

— От і я про це! — згодилася Марина. — Однак, погодьтеся, це лише один бік реальності. А інший говорить за те, що патріархальність ще дає про себе знати на побутовому рівні. Ось, наприклад, щодо мене: нікого не цікавить, що я особистість: головне, щоб на столі був обід, а у шафі — випрасувані сорочки. Правда, любий?

Тут у розмову вступив Ігор:

— Котусю, ти помиляєшся! Ви — жінки — самі не знаєте, чого хочете. Зараз настав такий час, коли жінка має право вибирати між сімейними цінностями і кар'єрою. І ви розгубилися, бо хочете одне і друге водночас. Ви проголошуєте, що сильні, а підсвідомо бажаєте бути маленькими пухнатими кішечками, мрієте, щоб вас пестили великі і надійні чоловічі руки. Жінка женеться за двома зайцями, а оскільки це, як правило, безрезультатно, то вона від цього дратується і починає брати участь у всіляких жіночих рухах...

—

Он якраз на горизонті з'явилася така «рухістка», — зауважив Георгій.

У ресторан увійшли Бородачі. Ольга віднедавна стала займатися жіночими проблемами в якійсь асоціації боротьби проти торгівлі жінками. Здається, більш віддаленої від цієї теми людини годі було знайти. Ось і зараз, вловивши, про що йде мова, Ольга сказала, що не розуміє жінок, яких захищає. Спершу дівчата їдуть за кордон, щоб заробляти своїм тілом, а потім іще чимось незадоволені. Чому вони роблять із себе жертв? Вони ж ідуть на цей крок свідомо!

— Тобі не можна і на кілометр наближатися до тієї установи... — сказала Марина. — Не можна засуджувати тих жінок. Щоб працювати в твоїй асоціації, треба бути трохи «курвою», щоб «залізти в шкуру» тих молодих повій, зрозуміти психологію і логіку їхньої поведінки. Ти надто моральна для цієї роботи.

— Може й так, — погодилася Ольга. — Поряд зі мною працює одна жінка, яка, розпитуючи «жертви» про їхню «роботу» за кордоном до найменших інтимних дрібниць, отримує справжнє фізичне задоволення від розмов. А з яким захопленням вона все те переповідає! І навіть не може сховати це задоволення під маскою співчуття й обурення за увесь жіночий рід!

— Напевне, є щось штучне в таких організаціях! — засумнівалася Марина.

— Справа просто в грошах. Одним — я маю на увазі міжнародні фонди — нема куди їх подіти, а іншим, тобто нам, — їх бракує, і ми згодні досліджувати будь-що, аби вони тільки нам платили гроші!— зробив свій висновок Борис.

— А я думаю, — озвався Георгій,—щоправда, моя думка виглядатиме дещо крамольною, що українки в усі часи були

хорошим товаром. Вони завжди поповнювали невільничі ринки. Саме українки. І не треба пояснювати це географічним положенням нашої «багатостраждальної» батьківщини. Українські жінки були товаром, який користувався не лише шаленим попитом, а й шаленою пропозицією...

— Ти хочеш сказати... — підвела брови Марина.

— Я хочу сказати, що в гаремах українським жінкам 6\тю не так уже й погано. В усякому разі вони не голодували і не гнули спини в полі. Тож, окрім насильницького і брутального викрадення жінок, існувала цілком цивілізована торгівля жінками за їхньою ж згодою і навіть бажанням... Звичайно, і тоді існували випадки, коли жінці не щастило і вона потрапляла до рук якихось садистів... Але це були винятки, дуже повчальні, дуже сумні, але винятки. А закономірність була не такою вже й захмареною.

— Ти — цинік! — сказав Борис і розсміявся.

— Я — реаліст. Ви ж знаєте, я завжди любив історію, і вчив її не за підручниками, а за першоджерелами. Я чомусь підозрюю, що мандрівки українок у світ у пошуках щастя і любові — одна із найстабільніших ознак української соціальної традиції.

Розмова виявилася палкою, тож усі втратили контроль над кількістю випитого. Тим паче, що пили хороше кримське вино.

Георгій сидів між двома подружніми парами і спостерігав. Що для Ільчишиних і Бородачів означає сім'я? Чи чесні Ільчишини, коли грають в ідеальну сім'ю? Що тримає в шлюбі Ольгу і Бориса? Чи може бути сім'я щасливою? Ці питання дуже цікавили Георгія. Час од часу вія уявляв, що поряд з ним сидить Єва у ролі його дружини. Але варто було лише подумати про це, як він здригався від почуття страху і ще чогось... Чогось такого невловимого...