Егоїст
Шрифт:
Той скрушно кивнув головою:
— Це точно! Вона — язвочка рідкісна! Ти єдиний, хто співчуває мені. Решта вважають, що вона мене ощасливила!
Поки Марина гримасувала, намагаючись виразити свою начебто ображеність, Георгій поручкався з Ігорем і обмінявся найостаннішими новинами: збирається команда для висловлення громадської непокори владі у вересні. Поки що все було неясно і розмито.
Георгій озирнувся по пляжу і зустрівся поглядом з Ольгою Бородач. Вона радісно заверещала:
— Борька, дивись: Липинський тут!
Борис повільно повернувся на лежакові, як неповороткий морж, і радісно
Липинський був приємно здивований. У його душі щось ворухнулося і забриніло, немов гітарна струна, нагадавши ностальгійні студентські часи.
— Так... — неначе читаючи його думки, сказала Марина. — Саме в цьому і полягають «прелєсті» парламентського санаторію!
Чесно кажучи, Георгій здивувався, побачивши Бориса в санаторії. Багаті депутати тут не відпочивають.
Липинський пішов скупнутися. З моря він спостерігав за двома жіночими фігурками: одна повненька, друга худорлява. Це були Марина з Ольгою. Георгій спробував уявити поряд з ними Євдокію...
«Євдокія... Цікаво, а як вдалося їй уникнути мого розчарування після нашої близькості?» Георгій замислився. Нарешті він може спокійно обміркувати все. Георгій любив плавання в морі за те, що воно давало можливість подумати, зосередитися, абстрагуватися. У морі все виглядає зовсім не так, як на суші. Морська вода розслабляє м'язи і нерви, тим самим звільняючи думку, очищаючи мозок від зайвого, штучного, наносного.
Георгій плив у море і подумки аналізував той шквал, який називався його першою близькістю з Євдокією. Спогади тих кількох годин, проведених з нею, розмилися, він не міг чітко відтворити деталі. Однак відчував напевне: вона і в ліжку поводила себе не як повія, не як баба, а як партнерка.
«Ну що це зі мною? Треба викинути її з голови! Раз і назавжди! Мені не потрібна жінка, яка сповнена всіляких небезпек! Я хочу мати поряд жінку, яка створюватиме домашній затишок, а не руйнуватиме його своїм анархістським божевіллям. Я люблю порядок, а не анархію! І що за дурень придумав, що анархія — матір порядку? Що за дикість! Стоп, а чому ні? Те, що я вважаю державним українським порядком, насправді є непорядком, тож процес руйнації останнього, тобто непорядку, зрештою «працює» на порядок... Чи не так? Що за абракадабра! Треба очистити пам'ять від усього зайвого. А зайвим у цей момент є все, що лишилося в Києві. Треба навчитися насолоджуватися життям. Треба навчитися жити. Як не дивно, а це останнім часом йому не вдавалося. Його життя було не справжнім життям, а грою, він не жив, а грав за якимись штучними, створеними невідомо ким правилами. А так хочеться пожити! Звичайним земним життям! Колись треба починати! Почну сьогодні! Може, зіграти в теніс?»
Георгій часто грав у теніс з Андресюком. Він був найсимпатичнішим депутатом серед «есдеків», оскільки, здається, був позбавлений соціал-демократичної кланової ознаки — підступності. Андресюк був завжди усміхнений, миролюбний і привітний, чим суттєво відрізнявся від однопартійців. Грав у теніс чесно і відкрито. Цим і підкупав. Фанатично любив теніс Михайло Ратушний. Щоправда, на жаль, він зараз не потрапив до парламенту, поступившись місцем абсолютно зайвому баласту тупуватих бізнесменів. А жаль, його беззастережний радикалізм часом дуже потрібний у нинішніх парламентських
Однак найчастіше Георгій грав з Ільчишиним. Грати з Ільчишиним в теніс — одне задоволення. Він — інтелектуальний і дуже досвідчений гравець, а, поза тим, ще й лівша, що чудово володіє різаними ударами і крученими подачами. Тож виграти в нього майже неможливо. Щоправда, за кілька років спілкування з Ільчишиним в парламенті і на тенісному корті Георгій навчився одному прийому, який зрідка приносив йому перемогу у двобої з Ігорем. Це був не технічний, а психологічний прийом: спершу треба піддатися Ільчишину, дати виграти йому два сети, а може, навіть і два гейми. Потім треба почати побиватися: «Ой, та в тебе* Ігоре, виграти просто немож-
ливо! Та ти, Ільчишине, такий гравець! А в тебе, Ігоре, такий ударисько!» Поки Ільчишин слухає ці лестощі, він починає втрачати свою пильність. Дивись — і вже «рівно», дивись — і вже «більше», дивись, і гейм «твій». Ось і другий... Так і гру можна виграти ненав'язливо. Головне, щоб на грі не було Марини, бо тоді Ільчишин починає випендрюватися, а Марина під'юджувати його на нестандартні комбінації і смертельні для противника трюки.
Ось і цього разу гра складалася у Георгія пречудово, поки не почувся голос Марини, що наближалася зі своїм дитячим виводком до кортів. Ільчишин, почувши голоси свого прайду, стрепенувся і тут же зробив підступний фінт: обманну подачу.
Георгій розізлився:
— Марино, ти невчасно!
— Якраз дуже вчасно, мамусечко! — не згодився з ним Ігор.
Георгій зрозумів, що він уже програв, незважаючи на те, що вів 3:1.
— Марино, ти не можеш погуляти десь в іншому місці?
— А що — я вам заважаю?
— Мені — ні! — весело зауважив Ігор, даючи потужну подачу.
Георгій пустив «соплю», або, як каже Ільчишин, по-галицьки «шмарку».
—Таж ти і тримати правильно в руках ракетку не вмієш! — почала знущатися над Георгієм Марина. Це був її стандартний підлотний прийомчик — підрив психологічного стану Ігоревого супротивника.
— Звідкіля ти знаєш? Ти ж взагалі не вмієш грати в теніс! — подаючи, перемовлявся з нею Георгій.
— А це зовсім не обов'язково. Чукча — не гравець, чукча — глядач!
— Марино, прошу тебе, не відволікай мене! — попросив Георгій.
— Ще чого! Щоб ти виграв у Ільчишина? До речі, на що ви граєте?
— На ресторан.
— Ну все, Георгію, тобі капець! Ігор ніколи такої нагоди не пропустить — щоб на дурняк дати мені наїстися! —А про тебе мова взагалі не йшла у зв'язку з рестораном!
— Як це так? Невже ви зібралися без мене їсти? Негідники! — жартувала Марина. — Невже ти, давній мій друг, хочеш, щоб я померла з голоду? Скупердяй!
— Ти так говориш, немов доля матчу вже вирішена!
— А хіба ні? Ти вже можеш розслабитися! Перемога за нами!
— Ти мене точно до могили доведеш своїми знущаннями! — нарешті розсердився Георгій.
— Я вже цю фразу чую двадцять років. І вже двадцять років обіцяю привести тобі на похорон циганський табір! І все ніяк не складається!