Егоїст

Гримич Марина Віллівна

— Від Османова.

Георгій відкрив двері. Посильний передав йому якусь пласку чотирикутну річ, обгорнену папером. Він заніс пакунок додому і здер папір. Це був портрет Георгія-переможця. На зворотному боці було написано: «Георгій» Георгію від Осман-огли. Бажаю тобі перемоги»!

Липинський посміхнувся. Уперше за багато днів.

У квартиру ввірвалася Єва. Саме ввірвалася, поспіхом грюкнувши дверима, ніби тікаючи від когось або від чогось. Побачивши Георгія після душу і гоління, в білій сорочці, вона закам'яніла на порозі, однак за мить оговталася, зняла взуття і сама пішла у ванну. Дуже довго не виходила звідтіля. Через деякий

час Георгій почув, що вона мугикає пісню. Не міг повірити вухам. Так, вона співала. Крізь шум води він намагався розібрати мелодію і слова...

Що це таке? Невже йому ввижається? Ні, не ввижається... Вона співає... Ні, не може бути... Так і є! Вона співає «Інтернаціонал». Георгій почув чітке: «Кипит наш разум возмущенньїй и в смертньїй бой вести готов!»

Шум води припинився, і вона вискочила з ванни. Саме вискочила. Георгій зустрівся з її поглядом. Він був водночас радісний і винуватий.

«Чи, бува, не зрадила вона йому?» — зненацька його ошпарила думка. Це таємниче зникнення... душ... винувато-радісний погляд...

«Напевно, так і є. Поки я «страждав», вона... Ні, я її не засуджую. Це природна потреба. В цьому немає нічого

протиприродного... А все ж як прикро! Невже я ревную? Так, мені боляче!»

Тим часом Єва посушила волосся феном і взялася варити собі каву. Георгій відчув, що думка про Євину зраду різонула йому прямо по серцю.

«Хто він — мій суперник? Один із її малахольної анархістської компанії? Так і є. Але чому? Чому тепер? Тільки не зараз! Тільки не зараз!» — подумки простогнав він.

Єва тихо підійшла до нього ззаду і закрила йому руками очі. Цей дотик розвіяв усі його сумніви. Ні, вона не зраджувала йому. Вона поцілувала його в губи і вмостилася на коліна. Георгію стало легко, дуже легко. Він зрозумів, що йому тепер начхати на все: нехай нищать, нехай трощать, нехай палять його добро! Тепер йому все одно! Адже він має кохану жінку! І це так багато важить!

Вони кохалися з перервами до вечора. Усі його проблеми відступили кудись за обрій. Єва витіснила з його пам'яті все, що було до неї, все, що сталося за останніх десять днів, все зайве. Тепер була тільки вона. Тільки ЇЇ смаглява шкіра, тільки її монгольські очі, тільки її кохання.

Вечоріло. Західне сонце світило у вітальню, де вони вечеряли тим, що їм прислав Ромко зі свого ресторану. Єва включила телевізор і стала клацати пультом. Нарешті вона натрапила на те, що хотіла. Це були новини.

Вони їли печену фаршировану курку і запивали молодим вином. Уперше за багато днів Георгій їв з апетитом. Єва не відривала очей від екрана. Георгій милувався нею. Йому більше нічого не треба було в цьому житті. Тільки б Єва була поряд. Завжди.

Несподівано вона підсилила пультом звук. На екрані з'явилася фотографія Антипова. Георгій завмер.

—• Сьогодні вранці у Львові був знайдений мертвим у своєму ліжку відомий український бізнесмен...

Георгій подивився на Єву. Вона буквально пожирала очима телевізор.

«Його було вбито з його ж зброї у скроню. Не виключено, що це було самогубство. Щоправда, убитий не залишив передсмертної записки. Інші версії також вивчаються»...

У Єви на обличчі застигла дивна міна, що нагадувала вранішній погляд сокола-сапсана на картині. В ній було торжество. Репортаж закінчився. Вона зітхнула з полегкістю і, потягнувшись, недбало кинула:

— Все...

Георгій так і не збагнув: що саме бриніло в її голосі.

Він пильно вивчав її поглядом.

Євдокія, ніби відчуваючи це, не оберталася. Вона якось похапцем і рвучко встала з крісла і поспішила на кухню, неначе тікаючи від Георгія. Вона довго не приходила. Коли він туди зайшов, то побачив, що вона курить сигарету.

— Де ти була вранці? — підозріло спитав він.

— Я? — якби нічого не сталося, перепитала Євдокія, намагаючись замаскувати хвилювання. — У церкві...

— Гріхи відмолювала? — спитав він і відразу ж прикусив собі язика.

Євдокія спалахнула як вибухівка.

— Яке ти маєш право так зі мною говорити?

— Я маю право, бо ти ввійшла в моє життя!

— Ти забуваєшся: не тільки я ввійшла в твоє життя, ти також увійшов у моє!

— Убивство — це твоїх рук справа?

— Я, здається, з Києва нікуди не виїжджала!

— Ти знаєш про що йдеться. Я ще раз тебе питаю: ти в цьому замішана?

— Ні, тобто...

— Отже, ти хочеш сказати, що, хоча і не була виконавцем, зате зорганізувала все?

— Я нічого не хочу сказати... — опиралася Єва. — Я нічого не організовувала! Я не можу тобі цього пояснити... Ти все одно не зрозумієш!

— Аякже! — зіронізував Георгій. — Де мені! Ти хоч розумієш, що ти підставляєш мене? Після того, як я став тиснути на нього з усіх боків, на мене може впасти підозра!

— Я повторюю: ми тут ні при чому. І я тебе не підставляла. Це ти мене підставив! Поряд з тобою небезпечно жити! Постраждаєш ти — постраждаю я, постраждає моя дитина. А в мого сина, між іншим, нікого, крім мене, нема! Та де тобі, старому егоїстові, збагнути це своїм самозакоханим розумом! Якщо ви, державні мужі, не можете захистити себе, то що казати про нас, простих людей?

Погляд у Євдокії був такий загрозливий, що Георгій злякався.

І водночас з ним зробилося щось неймовірне. Чим більше його проймав страх перед тим, що зробила Єва, тим більше його охоплював сексуальний потяг до неї. У цей момент він просто шалено хотів її. Просто шалено. Георгій не розумів, що з ним коїться. Він схопив її за руку і стиснув як кліщами. Вона стала випручуватися. Георгій не відпускав. Він притягнув її до себе. Єва опиралася. І опиралася по-справжньому, як опирається жінка, перебуваючи у смертельній небезпеці. її руки були чіпкими і сильними. Однак чоловікові від природи дано бути фізично сильнішим від жінки. Георгій притягнув її до себе і вп'явся губами в її уста. Він уже не розумів, що робить. Пізніше зін навіть не зможе згадати, що відбувалося в той момент. Бо він раптово перетворився з сучасного цивілізованого чоловіка на звіра. Євдокія відбивалася, як могла. Кілька разів вона націлилася втрапити коліном у його найвразливіше місце. Однак Георгія охопило безумство, він скрутив їй руки за спину, кинув на ліжко і... зґвалтував її.

Георгій оговтався, коли стукнули вхідні двері. Євдокія пішла геть.

До нього поступово поверталася пам'ять і самовладання. Він подивився на себе в дзеркало і вжахнувся: «Що я наробив? Що зі мною було?»

Якби Георгій сказав комусь, що його могло засліпити це безумство, йому б ніхто не повірив. Він сам собі не вірив. Як це могло трапитися? Він ненавидів насильство. У будь-якій формі. І сам...

«Що це зі мною? Що я роблю? Невже я не в змозі контролювати себе?»

Георгій підійшов до бару, налив собі віскі й залпом випив. Напруження не спадало. Він повторив дозу. По тілу прокотилася тепла хвиля, однак у грудях не відпускало.