Дотик
Шрифт:
— Тоді вона гірша за звичайну проститутку. Вона заробляє на проституюванні інших, — відрізала Елізабет з камінним виразом обличчя. — А мій чоловік і досі підтримує з нею стосунки?
Джейд швидко розв’язала дилему, що виникла: вона розридалася і прожогом вискочила з кімнати.
Елізабет хвицнула ногою п’яльці для вишивання так сильно, що рамка впала і розбилася. Потім вона підвелася, підійшла до вікна і уставилася на сад, сама не своя від люті.
«Так ось чому він не хоче відпускати мене саму в Кінрос-таун! — подумала Елізабет. — Бо там я можу випадково зустріти його коханку. Або вона сама стане до мене чіплятися — ця злостива
Александр сказав, що приїде на обід рано, бо хоче зробити їй якийсь подарунок. Вона приміряла на себе нове плаття з Сіднея — бургундський шовк з темно-пурпуровими цяточками; воно було скроєне так, щоб продемонструвати більше її грудей, аніж їй це сподобалося. Джейд послала Перлину, щоб та допомогла Елізабет вбратися та зробити зачіску: китаянка не давала їй можливості витягнути з неї додаткову інформацію. Перлина надягла на шию Елізабет гранатове намисто, а у дірочки в мочках вух проштрикнула сережки. Діамант на каблучці вбирав, здавалося, усе світло і віддзеркалював його променями, що переливалися всіма кольорами райдуги. Тепер Елізабет уже знала, що гранати не є дуже коштовними каменями, але встигла їх полюбити, і, коли чоловік хотів придбати їй рубіни, вона наполягла на гранатах.
Ще тоді, нічого не знаючи, вона інстинктивно сахалася всього, що нагадувало ім’я Рубі.
— Люба, ти маєш розкішний вигляд, — мовив Александр, чиї щоки та підборіддя були тепер однакового кольору. Елізабет здалося, що так йому істотно краще, — «і чому це чоловіки відпускають бороди та бакенбарди, якщо їм не треба ховати під ними якісь фізичні вади?» — дивувалася вона.
— Як стосовно трохи винця перед обідом? — грайливо спитав він.
— Дякую, залюбки вип’ю, — стримано відповіла Елізабет.
Раптом він нахмурився.
— А тобі можна — у твоєму стані? — Ця фраза прозвучала так, наче його дружина була п’яничкою.
— Гадаю, що потроху можна все.
— І то правда. — Але однаково він налив їй лише півсклянки амонтильядо.
Елізабет осушила його одним ковтком і стукнула склянкою, різко поставивши її на низенький стіл, що стояв між ними.
— Ще, будь ласка.
— Іще?
— Так, іще! Не будь таким скнарою, Александре!
Він поглянув на неї так, наче вона його вкусила, а потім знизав плечима і знову наповнив склянку — лише наполовину.
— Більше не отримаєш, тому не поспішай і розтягуй на довше. Що сталося, чим ти невдоволена?
Елізабет набрала повні груди повітря і відповіла, дивлячись Александру просто у вічі:
— Я дізналася, хто така Рубі і чим вона займається. Вона — твоя коханка і власниця борделю. Ти й досі схожий на диявола, Александре, тому що ти — дволикий.
— Яка ж пташечка прощебетала тобі цю історію? — спитав він, тамуючи злість.
— Хіба це має значення? Однаково
— Геморой! — грубо відрізав він.
Елізабет нахилила голову і стала нервово смикати складки на своєму платті, намагаючись заспокоїтися і зосередитися.
— Хоч яка б темна і недосвідчена я не була, я починаю розуміти, як працює твій мозок, Александре. Тобі потрібен нащадок від дружини з бездоганною репутацією, бо репутація Рубі вже заплямована. Я — не дурна, хоча й молода і недосвідчена. Але я швидко позбуваюся цих двох вад.
— Вибач за грубі слова, сказані хвилину тому, Елізабет.
— Не треба вибачень. То були твої почуття на той момент, значить — то була правда. А за правду не слід вибачатися, бо вона — як ковток свіжого повітря. — У голосі Елізабет чулася зла іронія, але вона цього не усвідомлювала. — Розкажи правду про себе і про міс… місіс?.. Костеван.
Александр міг почати завоювання її серця, якби в той момент кинувся їй у ноги і став благати прощення, але йому не дозволила це зробити його вперта шотландська пихатість. Натомість він перейшов у наступ, сподіваючись поставити її на місце, а він краще за Елізабет знав, де її місце.
— Дуже добре, якщо ти так наполягаєш. Рубі Костеван — дійсно моя коханка. Але не поспішай засуджувати її, люба моя. Подумай спершу, ким би ти сама стала, якби тебе зґвалтував твій рідний брат, коли тобі було одинадцять? Подумай, ким би ти сама стала, якщо була б, як Рубі, — і як я — дитиною-байстрюком. Я захоплююся Рубі Костеван більше, аніж будь-якою жінкою з тих, кого я зустрічав. Більше, аніж тобою, — у цьому не сумнівайся. Ти сповнена отих дріб’язкових забобонів, упереджень та лицемірства, таких типових для провінційного містечка, де злий і фанатичний священик займається тим, що вселяє в маленьких дітей почуття страху та провини. Цей священик спалив би Рубі живцем на багатті, якби була на те його воля.
Елізабет почервоніла, їй стало зле.
— Розумію. Я справді розумію. Але чим ти кращий за доктора Маррі, Александре? Ти придбав мене для власних потреб — приблизно так само, як ти придбав би шматок телятини.
— Не винувать мене за це. Винувать свого пожадливого батька, — відказав він з навмисною жорстокістю.
— А я й так винувачу його! — Її зіниці розширилися, а очі стали такими ж темними, як і у нього. — Мені не залишили вибору, бо жінки не мають права вибирати. Замість них вибирають чоловіки. Але якби я могла вибирати, я б не вийшла за тебе заміж.
— Звучить зловісно, але правдиво — мушу визнати. Тобі просто сказали, яка доля тебе чекає, і все. — Він наповнив їй склянку, щоб у неї пішла обертом голова. — Які ще варіанти в тебе були, Елізабет? Залишитися старою дівою, незаміжньою тіткою. Ти й справді віддала б перевагу такому статусу замість вийти заміж за мене? Стати матір’ю? — Його голос пом’якшав, ослаб. — Дивно те, що я і справді тебе кохаю. Ти така дивовижно гарна, незважаючи на своє благочестя та сором’язливість. — На його обличчі спалахнула і вмить згасла посмішка. — Я вважав тебе сіренькою мишкою, але помилився, хоча в тобі більше впертості, аніж хоробрості. Ти — спокійна левиця. І це мені подобається. Я радий, що ти будеш матір’ю моїх дітей.