Дотик

Маккалоу Колін

— Сподіваюся, — сказала Рубі, коли вони вечеряли удвох у її кімнаті, — що решта мого персоналу ось-ось приїде. Щойно звістка про «Апокаліпсис» розлетиться по всіх усюдах, сюди кинуться купи журналістів, а за ними — всі охочі, і знову почнеться золота лихоманка.

— Так, дехто дійсно може приїхати, але це — підземне золото, на приватній землі, де роботи здійснюються приватною компанією. Компанією, яка матиме право на розробляння всієї гори Кінрос. — Александр посміхнувся і запалив сигару. — До того ж у мене є кумедне передчуття, що, окрім самої гори, золота поблизу більше ніде немає. Не сумніваюся, що інші компанії скуплять

прилеглі землі і спробують розпочати видобуток, але вони нічого не знайдуть.

— А скільки ти фактично маєш грошей? — спитала Рубі серйозним тоном.

— Набагато більше, аніж ті сімдесят тисяч, які я вклав у компанію «Апокаліпсис Ентерпрайз». Саме тому я найняв декого з робітників Суня, щоб ті збудували підвісну дорогу на вершину гори. Я хочу, щоб там, на висоті тисяча футів, до наступного року був збудований особняк. Він називатиметься Кінрос-гаус. Через те що ця жила розгалужується навсібіч — а окрім неї є іще багато інших, — я хочу спорудити копри на вапняковому уступі, розташованому на висоті двісті футів. Вапнякова порода йде на захід, але я використаю той уступ як кар’єр для блоків, з яких будуватиметься мій особняк, і таким чином площа уступу значно розшириться.

Той тунель, що ти його оглядала сьогодні вранці, згодом перетвориться на тунель номер один. Під ним, на глибині п’ятдесят футів, на базовому рівні, буде велика галерея з підвісними вагонетками, які рухатимуться до того місця, де на них чекатиме локомотив і доправлятиме їхній вміст або на дробарки, якщо це золотоносна руда, або на будівництво дамби, якщо це скельна порода. Оскільки ми знайшли притоку, що виходить просто в долину, з якої зроблено водосховище, то ми зможемо підняти рівень самої дамби. Підвісна вагонетка доставлятиме шахтарів та їхнє спорядження на уступ і до копрів, а потім вони підніматимуться до будівельного майданчика, де споруджуватиметься мій особняк. Я вже все розрахував, — поблажливо мовив Александр.

— Ти завжди все розраховуєш наперед. Але ж навіщо зводити особняк? Чим тобі не подобається мій готель «Кінрос»? Хіба тобі там некомфортно?

— Я ж не можу поселити свою дружину в готелі шахтарського міста, Рубі.

Вона на мить оніміла і від здивування аж рота роззявила.

— Для твоєї дружини? — Її зелені очі звузилися і лиховісно блиснули. — Зрозуміло. Уже вибрав, еге ж?

— Давно, кілька років тому, — відповів Александр, явно насолоджуючись справленим враженням, і випустив під стелю кільце сигарного диму.

— Наразі, — тихо і спокійно мовила Рубі, — приміщення для англіканської церкви ще тільки будується, а міські зручності, на які ти дав кошти, поки що обмежуються водогоном та каналізацією. Те, що ми коханці, знають усі, і, здається, нікого це особливо й не турбує. Але коли у тебе з’явиться дружина, усе зміниться. Господи, Александре, який же ти довбаний гівнюк, га! Я дозволила тобі купити себе, дозволила поставити себе у становище, у якому я не маю змоги протестувати! Що ж. — Вона скочила на ноги так швидко, що стілець, на якому вона сиділа, впав позаду неї. — Раджу тобі гарненько все обміркувати, перш ніж зважитися на такий крок, ти, кізяк смердючий! Змія підколодна!

— Якщо ти так поводитимешся, то не бачити тобі партнерства у підприємстві «Апокаліпсис Ентерпрайз», — спокійно відказав Александр.

Геп! Її рука торохнула його по пиці так сильно, що задзвеніли висульки на люстрі.

— Це мене прекрасно влаштовує! Можеш

засунути своє золото собі в дупу так далеко, що потім висрати його не зможеш!

З цими словами вона прожогом вискочила з кімнати — так швидко, що її вельветове плаття кольору апельсинового мармеладу лише встигло на мить розпливтися невиразною плямою на тлі золотистих променів призахідного сонця. Александр неспішно оглянув страви на столі, поклав сигару у кришталеву попільницю і повільно рушив за Рубі.

— Мені здається, що чим більше ти казишся, то тим сильніше я тебе кохаю, моя дорога Рубі, — мовив він солодкавим чарівним голосом.

— Не смій мене дурити і морочити мені голову! — загарчала вона.

— А я й не морочу тобі голову, я кажу тобі правду. Якби ти не була такою прекрасною мегерою, я б і не став тебе провокувати, але, Рубі, — ти ж просто неперевершена, коли лютуєш!

— Відчепися від мене, жалюгідний хвалько!

— Найліпшим є те, що ти не зможеш довго тримати свою пару в червоній зоні датчика тиску. — Він схопив її за руки і без особливого зусилля звів їх докупи. — Твоя пара швидко виходить, — ніжно мовив Александр і поцілував її у палаючу розчервонілу щоку.

Вона хотіла вкусити його, але тільки клацнула зубами, бо промахнулася.

— Трясця цим чортовим спідницям, у яких плутаються ноги! Якби не вони, так би й заїхала тобі по яйцях! Щоби більше не знадобилася тобі ані дружина, ані коханка! Я ненавиджу тебе, Александре Кінрос!

— Неправда, — розсміявся він. — Припини, годі — поцілуємося і помиримося. Хочеш ти цього чи ні, а ти маєш обов’язки перед компанією «Апокаліпсис Ентерпрайз», і тобі просто доведеться змиритися з тією думкою, що у мене буде дружина. Якщо ми не будемо коханцями, то принаймні можемо залишитися друзями.

Вона презирливо скривилася.

— Та я краще товаришуватиму з біблійним фанатиком, аніж з тобою!

— Ще раз повторю тобі те, що вже багато разів казав: «Рубі, думай головою, а не іншим місцем!» Я не можу з тобою одружитися, бо в такому разі ми просто повбиваємо одне одного. Але я щойно відкрив найбагатшу золоту копальню в світі, то кому ж я залишу свою частку в ній, га? Мені потрібна дружина, яка народить мені синів. У тебе вже є нащадок. У Суня — ціла купа нащадків. А я взагалі не маю нащадків. Це несправедливо, дорогенька.

— Так, тепер я тебе розумію, — мовила Рубі з дрожем у голосі: то вона почала спускатися з вершини своєї люті. — Тобто ти хочеш натякнути, що кохаєш мене, а не її?

— А як же ж я можу любити дівчину, якої навіть ніколи не бачив?

— Ніколи не бачив?

— Я випишу собі дружину з Шотландії. Двоюрідну сестру. Ту, яка нічого не знає про Новий Південний Уельс зокрема, про Австралію взагалі і анічогісінько — про мене. Сподіваюся, що вона буде гарненькою дівчинкою, але вона — як кіт у мішку. Єдине, що я знаю напевне, — це те, що вона буде цнотливою і незайманою. — Александр скорчив гримасу. — І вона неодмінно буде вся просякнута пресвітеріанством, але я неодмінно це поламаю. Оскільки вона стане матір’ю моїх дітей, я, можливо, і покохаю її. Сподіваюся, що вона стане мені слухняною та старанною дружиною. Гадаю, що так воно і буде, бо всі жінки з нашого клану є слухняними та старанними. Про тебе ж я не можу цього сказати, Рубі. Таке поняття, як доброчесність, для тебе просто не існує, а подружні обов’язки настільки б тобі насточортіли, що спричинялися б до постійного бунту.