Дотик

Маккалоу Колін

Тож вони увійшли у приймальню рука в руку, посміхаючись і виглядаючи так, наче знають, що всяка інша жінка у кімнаті затьмарена їхньою красою, навіть Констанція Дьюї.

На превеликий розпач найнятого французького шеф-кухаря, вечерю оголосили майже відразу; він розраховував, що в його розпорядженні буде іще хвилин зо тридцять, тому шпинатне суфле ще й близько не було готове. Йому довелося все готувати нашвидкуруч самому — чорт, чорт, чорт! — яке страшне кулінарне фіаско!

Александр навмисне вдався до хитрощів, розсадивши свою дружину і коханку далеко одну від одної. Елізабет сиділа на одному кінці з губернатором, сером Еркюлем Робінсоном, праворуч, та прем’єром, містером Джоном Робертсоном, — ліворуч.

Оскільки сер Еркюль керував самовладно і жорстко, їхні стосунки з прем’єром були далекими від ідеальних, тому саме Елізабет випав обов’язок підтримувати спілкування в межах пристойності. Це завдання ускладнювалося розщепленим піднебінням містера Робертсона та дефектом його мовлення, не кажучи вже про швидкість, з якою він поглинав вино, та постійне намагання помацати її за коліно.

Александр сидів за протилежним кінцем столу з леді Робінсон праворуч від нього та місіс Робертсон — ліворуч. Хоча Джон Робертсон і був відомий своїм упаданням за жінками та пияцтвом, номінально він вважався пресвітеріанцем; його надзвичайно скритна і нетовариська дружина зазвичай не брала участі в громадських заходах, тому те, що Александру вдалося витягнути її на прийом, свідчило про його неабияку впливовість.

Позираючи скоса на дам, Александр думав: «Про що ж мені говорити з цією пустоголовою манірною дурепою та цією релігійною фанатичкою? Це мені аж ніяк не до вподоби».

А посередині столу сиділа Рубі з містером Генрі Парксом праворуч та містером Вільямом Деллі ліворуч; на превелике задоволення обох чоловіків, вона неприховано фліртувала з ними обома. І робилося це так уміло, що жінки, які сиділи неподалік, почувалися більше затьмареними, аніж обуреними. Паркс був політичним супротивником Робертсона, і прем’єрська посада по черзі діставалася то одному, то другому; якщо наразі при владі знаходився Робертсон, то наступного разу це мав бути Паркс. Було так само важливо відокремити Паркса від Робертсона, як і Рубі — від Елізабет. Звісно, Сунь був, як завжди, чарівливий та гарний; ніхто не схибив і навіть подумки не обізвав його нехристем китайцем, хоча насправді саме ним він і був. Величезне багатство здатне ушляхетнити своїм золотим відблиском людей зовсім непоказних, не кажучи вже про Суня.

Коли нарешті подали шпинатне суфле, виявилося, що воно було варте того, щоб на нього чекати. Це саме стосувалося і шербету, зробленого з ананасів, привезених у холодильнику з Квінсленда, де ці делікатеси росли. Потім подали тушковану тріску, потім — смажену ягнятину; а завершував трапезу салат із тропічних фруктів, який вивищувався зі збитих вершків, наче вершина вулкану з купи хмарин.

Щоб усе це з’їсти, знадобилося три години, і протягом цих трьох годин Елізабет усе більше й більше почувалася господинею. Сер Еркюль та містер Робертсон могли й не любити один одного, але вони реагували на свою прекрасну сусідку, як бджоли — на квітку, сповнену нектару. І хоча містер Робертсон був неприємно вражений кількістю пресвітеріанства в цій прекрасній жінці, він мудро потакав її примхам та дивацтвам — зрештою, він звик до такої релігійності ще вдома.

А тим часом Александр відчайдушно борсався, намагаючись невимушено побазікати з двома жінками, які анітрохи не цікавилися паровими двигунами, динамо-машинами, динамітом та шахтним видобутком золота. Ситуація погіршувалася ще й тим, що він очікував на словесну перепалку з прем’єром Джоном Робертсоном і з нетерпінням чекав моменту, щоб завдати йому поразки. І ця словесна перепалка мала статися невдовзі після того, як дами залишать кімнату. І стосуватиметься ця перепалка ось якої теми: чому в Кінросі не знайшлося землі під пресвітеріанську церкву? Як це — у католиків виявилося достатньо землі, щоб збудувати школу, а також церкву, і вони не заплатили при цьому і пенні, а пресвітеріанцям заломили

астрономічну суму за шматочок міської землі завбільшки з сірникову коробку? Якщо Робертсон гадає, що Александр відійде в оборону, то він глибоко помиляється! Річ у тім, що більшість мешканців Кінроса належали або до англіканської церкви, або до католицької; пресвітеріанське ж населення налічувало «аж» чотири родини. Тож Александр проігнорував жінок, які через його голову почали теревенити про дітей, і почав мріяти про те, як він скаже Джону Робертсону, що краще виділить землю безкоштовно конгрегаціоналістам та анабаптистам.

Вечеря йшла як заведено: коли з’явилися графіни з портвейном, дами піднялися і вийшли до великої вітальні, щоб чекати там принаймні годину, поки до них не приєднаються чоловіки. Це була традиція, заведена для того, щоб дами мали час спорожнити свої сечові міхури і не викликати сум’яття у чоловіків, коли ті спостерігатимуть, як вони увесь час уставатимуть з-за столу і то виходитимуть, то заходитимуть; оскільки більшість дам уже ніяк дочекатися не могли, щоб дістатися туалету, то процесія почалася.

— От і добре, що внизу є два ватерклозети, — сказала Елізабет, звертаючись до Рубі. — Якщо ви хочете, ми можемо сходити нагору до мого туалету.

— Тоді ходімо, ви — перші, — хихикнула Рубі.

— Я ніколи й не думала, що ви мені сподобаєтеся, — мовила Елізабет, коли вони проходили повз численні дзеркала.

— Ось так буде краще, — сказала Рубі, дивлячись на себе у дзеркало і поправляючи зачіску. — Що ж, мені теж здавалося, що я зненавиджу вас, — якщо чесно. Але в ту мить, коли я вас побачила, мені захотілося з вами подружитися. У вас немає друзів, а вони вам знадобляться, якщо ви хочете ужитися з Александром. Він як локомотив, він зминає всяку протидію та незгоду.

— Ви його кохаєте? — поцікавилася Елізабет.

— До смерті, і, підозрюю, навіть більше, — не криючись, відповіла Рубі. Її обличчя змінилося, на ньому з’явився викличний вираз, але Елізабет здалося, що в очах її промайнули біль та смуток. — Але те, що я його люблю, зовсім не означає, що нам добре жилося б з ним у шлюбі, навіть якби я не була високопоставленою повією, якою я насправді є. Вас виховали належним чином, щоб ви стали благочестивою та добропорядною дружиною. Мене ж не виховували — мене витягнули з бруду. Бути коханкою Александра — це більше, аніж я очікувала від життя, тому я — щаслива. Дуже щаслива.

«Ми — у цілковито протилежних ситуаціях, — подумала Елізабет, якій допомагала щойно набута мудрість. — Я його дружина і можу звільнитися від нього, коли захочу, а вона його коханка і може стати навіть ближчою до нього, якщо захоче. А це — несправедливо».

— Ходімо краще униз, — зітхнула Елізабет.

— Це хіба що там буде одна-дві софи. Я хочу знати про вас усе, Елізабет. Наприклад, ви добре почуваєтеся?

— Досить добре, хоча в мене налилися ступні й ноги.

— Справді? Ану дайте, я погляну. — Рубі спустилася на нижню сходинку і стала навколішки. Піднявши поділ Елізабетового плаття, вона помацала опухлу плоть, яка нависла над черевиками. — У вас сильна водянка, моя люба. Хіба ж він не викликав до вас лікаря? Тільки не отого старого дока Бертона з Кінроса, бо він ніякий не спеціаліст, а звичайний сільський шарлатан. Вам потрібен фахівець із Сіднея.

Вони пішли вниз.

— Я попрохаю Александра, — сказала Елізабет.

— Ні, я попрохаю Александра, — свавільно пирхнула Рубі.

— Хотіла б я це побачити, — хихикнула Елізабет.

— Боюся, що коли ви це почуєте, то у вас зів’януть ваші гарненькі вушка. Сьогодні я у своєму найкращому гуморі, — заявила Рубі, коли вони заходили до вітальні. — За звичайних обставин грубі вирази з мене так і пруть. Це буває, коли доводиться керувати борделем.

— Я відчула огиду, коли про це дізналася.