Дотик

Маккалоу Колін

— Ні перше, ні друге. Я вже обрав собі дружину, але шлюб відкладено на майбутнє, поки я не збудую будинок, як у вас. До речі, його збудовано з вапняку? Чарльзе, а де ж вам вдалося знайти каменярів, які змогли так вправно його обтесати і покласти? — спитав Александр, уміло змінивши тему розмови.

— У Батерсті, — сказав Чарльз. — Коли уряд проклав залізницю через Блакитні гори, спуск зиґзаґом на західному схилі довелося частково будувати на трьох великих віадуках. Пісковець можна було видобувати неподалік, але головний інженер, Віттон, не зміг знайти каменярів. Довелося йому виписувати їх аж з Італії, саме тому віадуки та цей будинок і були

споруджені за метричною системою, а не за англійською.

— Я звернув увагу на віадуки, коли їхав з Сіднея, — такі бездоганні, наче їх будували древні римляни.

— Та отож. Після завершення робіт дехто з каменярів вирішив осісти в Батерсті, де для них було багато роботи на роки. Я відкрив вапняковий кар’єр біля печер Аберкромбі, видобув там необхідну кількість блоків і найняв італійських каменярів для спорудження ось цього будинку.

— Саме так вчиню і я, — мовив Александр.

Згодом чоловіки пішли до кабінету; Дьюї — насолодитися своїм портвейном, а Александр — попихкати сигарою. Саме там Александр і торкнувся делікатного питання.

— Повз мою увагу не проминув той факт, — почав він, — що у Новому Південному Уельсі до китайців ставляться вкрай погано. Наскільки я розумію, такою ж самою є ситуація у Вікторії та Квінсленді. А як ви ставитеся до китайців, містере Дьюї?

Немолодий скватер знизав плечима.

— Я не ставлюся до цих нехристів з ненавистю — це все, що я можу сказати. Бо мені мало доводилося з ними мати справу. Вони скупчуються побіля золотих родовищ, хоча в Батерсті є кілька прибуткових справ, якими вони володіють: ресторан та крамниці. З того, що мені довелося бачити й чути, я дійшов висновку, що вони — тихі і працьовиті люди, які нікого не ображають і не пхнуть носа не в свої справи. На жаль, їхня працьовитість дратує багатьох білих австралійців, які хочуть працювати менше, а отримувати — більше. Окрім того, вони не змішуються з іншими і вони — нехристияни. У результаті їхні храми зазвичай називають кумирнями — під цим словом часто розуміється якась нечестива діяльність. Ну, і, звісно, найбільшим їхнім прогрішенням є те, що вони відсилають зароблені гроші додому, до Китаю. І в цьому вбачається викачування з Австралії її багатств. — Він хихикнув. — Те, що китайці відсилають додому, — краплина в морі порівняно з тим, що відсилається в Англію.

Згадавши, що його власні гроші теж переказуються до Англійського банку, Александр нервово засовався. Стало зрозуміло, що Чарльз Дьюї — один з людей нової породи, які були патріотами Австралії на противагу Англії.

— Мій партнер — китаєць, — сказав він, — і я підтримуватиму його і в біді, і в радості. Коли я був у Китаї, то переконався, що китайці мають із шотландцями певні спільні риси — здатність тяжко і вперто працювати і ощадливість. Але мають перед шотландцями одну істотну перевагу — свою веселу та безтурботну вдачу. Китайці багато сміються. А шотландці такі вже суворі, такі вперті й замкнуті!

— Ви цинічно ставитеся до власного народу, Александре.

— Я маю для того вагомі підстави.

— Я маю таке відчуття, Конні, — мовив Чарльз Дьюї, енергійно розчісуючи гребінцем довге волосся дружини, — що Александр Кінрос — один з тих незвичайних людей, які ніколи не роблять хибних кроків.

У відповідь Констанція злегка здригнулася.

— Господи, недарма ж є прислів’я «плати гроші — і бери, що тобі треба».

— Ніколи не чув такої приказки. Ти хочеш сказати, що чим більше грошей він

заробить, тим вищу духовну ціну йому доведеться заплатити?

— Так. Дякую, любий, досить. — І, повернувшись від туалетного столика, стала до нього обличчям. — Ні, я не хочу сказати, що він мені не подобається, — зовсім ні, — але у мене є підозра, що в голові у нього багато чорних думок. Стосовно особистих справ. Саме на особистих справах він спотикнеться, бо він застосовує до них таку ж саму логіку, як і до своїх бізнесових справ.

— Це ти про те, що він, за його ж словами, вже підшукав собі майбутню дружину?

— Саме так. Дивно, як він про це сказав: «Вибрав дружину». Таке враження, що він навіть не поцікавився, що вона думає і відчуває з цього приводу. — Констанція куснула ніготь. — Якби він не був багатієм, воно б вирішилося само собою, але багатії — бажані кандидати в чоловіки. Дуже бажані.

— А ти теж вийшла за мене через гроші? — спитав Чарльз і посміхнувся.

— Увесь наш край так думає, але ти ж прекрасно знаєш, що це не так, старий хитруне. — Її очі освітила доброта. — Ти був такий бадьорий, такий невимушено-веселий, однак діловитий… І мені подобалося, як твої бакенбарди лоскочуть мені стегна.

Чарльз поклав гребінець на столик.

— Ходімо до ліжка, Констанціє.

Розділ 3

Знайдено золоту жилу і наречену

Рік по тому, як він знайшов розсипне золото на Кінрос-ривер, Александр нарешті повернувся до Гілл-Енда і «синьої кімнати» в готелі «Костеван».

Рубі привітала його дещо прохолодно, але сердечно: так вітають старого приятеля, але дають зрозуміти, що шансів на те, що вона стрибне з ним у ліжко, у нього майже немає. Таке ставлення диктувалося гордістю та самоповагою; однак, щиро кажучи, вона постійно за ним скучала, особливо через те, що Сунь та Лі були у від’їзді. Хвороби, розчарування та невдоволення спричинилися до того, що всі п’ятеро дівчат, які працювали в Рубі, пішли і їх змінили п’ятеро нових.

— Точніше було б сказати не «нових», а «свіжих» дівчат, бо всі вони — та ж сама наволоч, — невдоволено мовила Рубі, наливаючи Александру чаю. — Я в цьому бізнесі вже досить давно, та, коли в барі повно народу, я ніяк не можу запам’ятати, хто з них Паула, а хто — Петронела. Це ж треба — Петронела! Звучить, як назва засобу проти комариних укусів.

— Той засіб називається «цитронела», — лагідно мовив Александр, порився у кишені і видобув звідти якийсь конверт. — Ось, візьми. Це — твоя доля прибутків на поточний час.

— Господи! — скрикнула вона, витріщившись на банківський чек. — Скільки ж це процентів — десять тисяч фунтів?

— Десята частка мого паю. Частку своїх доходів Сунь використав для придбання ділянки на вершечку гори за чотири милі від міста, де він будує мініатюрне китайське містечко — усе з блискучої керамічної кахлі та цеглин яскравих кольорів, із загнутими покрівлями та багатоярусними башточками. Мені він дав у розпорядження сто робітників-кулі, щоб вони збудували насип з каменю та породи біля виходу з долини, і цей насип стане основою для прекрасної майбутньої дамби. Коли ці робітники скінчать дамбу, я перекину їх на вершечок моєї гори, щоб вони відвели чисту частину русла ріки якраз до цієї дамби. А потім ці кулі стануть основою загону робітників, які споруджуватимуть мою залізницю. До того ж платня у них буде, як у білих працівників. Ясна річ, Сунь такий щасливий, наче він став імператором Китаю.