Дотик

Маккалоу Колін

Вона була розкішною, пристрасною, чутливою та вмілою коханкою: або загадковий Сунь Чжоу був магістром мистецтва любові, або ж, незважаючи на довгу перерву, вона мала багатий досвід раніше. Александр буквально потонув у ній, викинувши зі своєї свідомості всі обмеження раціонального мислення. І навіть якби він збагнув, що в той момент починає дещо таке, чому потім не зможе покласти край, він викинув би зі своєї свідомості і цю думку.

— А чому ти ні з ким не спала після Сунь Чжоу? — спитав Александр, пестячи її волосся.

— Усі подальші роки я провела тут, у Гілл-Енді, і завжди дотримувалася принципу «не паскудь там, де живеш».

— А

чому ж тоді ти лягла в ліжко зі мною тут, у Гілл-Енді?

— Ти тут не залишишся, бо ти — перекотиполе. Ще день-два — і ти поїдеш геть.

— Значить, ти не хочеш продовження наших стосунків?

— Чорт забирай, звичайно ж, хочу! — Вона сіла в ліжку, обурено закопиливши губу. — Але ж тебе тут не буде, ось у чім річ. Можеш інколи наїжджати, щоб зі мною побачитися, гаразд? Тобі легше до мене приїздити, бо я не можу зібрати свої манатки, як та циганка, і податися за тобою світ за очі — мені треба дбати про сина і про бізнес.

— A y скільки грошей стане тобі ота привілейована школа?

— Дві тисячі фунтів на рік. Розумієш, йому ж доведеться там залишатися і на свята. Дехто з решти хлопців теж залишатиметься, тож у нього буде компанія. Ну, і Во Фат.

— Отже, це — як капіталовкладення загальною сумою двадцять тисяч фунтів у ризикований бізнес, — мовив обережний бік Александрової свідомості.

— Я ж не скупа шотландська скнара, як ви, містере Кінрос! Б’юся об заклад, що коли ви розкриєте свого гаманця, то звідти вилетить міль, але я — не така. Я походжу з давнього роду крадіїв та марнотратників. До того ж я ще й і жінка. Якщо я віддаю своє серце якомусь чоловікові, то ладна скніти в злиднях, аби він тільки розбагатів. А ти — чоловік, один з володарів Усесвіту. Решта чоловіків відчувають у тобі залізну владну волю і підкоряються їй. Ти не можеш не знати, що вона в тебе є, ця залізна воля, тому що ти нею користуєшся. А моя єдина влада — це моя зовнішність, моя краса: яку іще владу може мати жінка? Однак я іще маю добрий діловий розум, і я скористалася ним для того, щоб вміло експлуатувати мій єдиний «актив», мою єдину сильну сторону. — Вона зробила паузу і зітхнула. — Утім, це сталося вже після того, як я навчилася не давати експлуатувати себе.

— Скільки тобі років, Рубі?

— Тридцять. Якби я не берегла себе і продавалася направо і наліво, то виглядала б зараз на всі сорок, а потім перетворилася б на сповнену болячок стару шльондру, раду заробити хоча б якийсь гріш. Я досить швидко це збагнула і тому вирішила сама бути господинею дівчат, які продаються. На цій роботі вікових обмежень не буває, навпаки — тут я тільки квітнутиму й багатітиму з роками.

— Ага — поки Гілл-Енд не перетвориться на місто біблійних фанатиків і про золото залишаться тільки спогади, — зауважив Александр. — Тоді тобі доведеться переїжджати до іншого старательського поселення, де панують вільні звичаї.

— Про це я вже подумала, — відказала Рубі Костеван. — Якщо ти десь знайдеш золото, то, може, згадаєш про мене?

— Хіба ж я зможу про тебе забути?

Наступні кілька днів Александр досліджував Турон-ривер по всій її довжині, дивуючись — як сильно вона нагадувала каліфорнійські золотоносні райони. Різниця полягала в тому, що ця річка була істотно меншою за каліфорнійські і стікала з гір, де сніговий покрив узимку не перевищував одного фута, а сильні зливи були рідкістю. Новий Південний Уельс був сухим краєм, розташованим далеко від узбережжя, і ця обставина істотно стримувала видобуток золота, вкрапленого

у гравій. У Каліфорнії для цієї мети марнувалися мільйони та мільйони галонів води; її було змарновано, мабуть, більше, аніж увесь наявний обсяг води у цих краях. Мандрівний ботанік із сильним німецьким акцентом якось зупинився в «Костевані» і пояснив Александру, що австралійські дерева та рослини влаштовані так, щоб виживати в напівпустельному, майже безводному довкіллі.

Від Рубі, яка жила на золотих родовищах від 1851 року, коли почалася лихоманка, спричинена знайденням розсипного золота, він дізнався, що всі річки, які текли на захід від Великого Вододілу (аж нажто гучна назва для відносно низького гірського пасма) в цій частині Нового Південного Уельсу, містили розсипне золото — Турон, Фіш, Аберкромбі, Лаклен, Белл і Маквері. Стосовно ж повноводності, то жодну з цих річок не можна було порівняти з великими та глибокими американськими річками. Бували часи, розповідала Рубі, коли суворі засухи перетворювали ці річки на низку калюжок і на берегах навіть не залишалося достатньо трави, щоб прогодувати овець та корів.

Але Александр не відчув своїм гострим нюхом нових покладів золота на ріці Турон — її багатство було вже розграбоване.

Коли останнього дня він спитав Рубі, чи може він узяти з собою Лі на прогулянку, вона негайно погодилася. Александр хотів покатати хлопця у своєму сідлі, але виявилося, що той має власного поні і добре вміє їздити верхи.

День видався прекрасний; чим більше Александр спілкувався з Лі, тим більше він йому подобався. І навіть дуже. Тож хоч яким би скупим шотландцем Александр не був, йому раптом дуже захотілося допомогти в тому, щоб Лі здобув таку необхідну йому англійську освіту.

Про своє неминуче розлучення з матір’ю хлопець говорив з дорослою розважливістю та фаталізмом, і Александру стало дуже шкода його.

— Я писатиму мамі кожного тижня, і вона подарувала мені записник-щоденник аж на десять років — така товстелезна книжка! Тож я завжди достеменно знатиму, скільки часу лишилося до того дня, коли ми побачимося знову.

— Може так статися, що вона приїде до Англії, щоб з тобою побачитися.

Витончене обличчя хлопця затьмарилося.

— Ні, Александре, вона не зможе цього зробити. Для моїх співучнів я буду китайським принцом, народженим від російської матері шляхетного походження. Мама каже, що коли я хочу підтримувати якусь ілюзію, то маю повірити в неї і жити так, наче це — абсолютна правда.

— Але твоя мама може вдати, що вона — подруга твоїх батьків.

Малий аж розсміявся.

— Та годі, Александре! Хіба ж мама схожа на подругу принців та принцес?

— Буде схожою, якщо постарається.

— Ні, — твердо відказав Лі, розправивши плечі. — Коли я її побачу, увесь обман розсиплеться. Успішно пройти через усе це ми зможемо, лише якщо не бачитимемо одне одного. Ми вже багато разів про це говорили з нею.

— Тоді ви — двійко друзів, які не мають щодо життя ілюзій?

— Звісно, — відказав малий, неначе здивований нетямущістю Александра.

— Можливо, у наступні роки мені доведеться час від часу бувати в Англії. Ти не заперечуватимеш, якщо я до тебе приїжджатиму? Ну, звісно, вдягнений належним чином, як шотландський джентльмен. Хоч як для тебе це не дивно, а на людину з шотландським акцентом в Англії не дивляться косо, і цей акцент не має негативних соціальних наслідків. Англійці вважають нас чужинцями, які пролили надто багато їхньої крові, і це дає нам деякі переваги у спілкуванні з ними.