Частина друга
Шрифт:
ось зараз, добравшись до якось горбисто галявини, ми сидли в кущах та дивились на пейзаж перед собою, намагаючись збагнути, де той клятий табр.
– Там нчого нема!
– зауважив я пошепки.
– Пусто!
Стояна показала на якийсь пеньок лише трохи згодом я збагнув, що це замаскований димар. А поруч з ним - маленький кущик, який виявився входом до землянки. Дмухнув легкий втерець я вдчув слабкий запах диму. ще ж. Здаться смаженого м'яса.
– Непогано сховалися, - вирвалось у мене.
– Легко можна пройти мимо...
–
– пошепки запитав Бернар.
Ззнаюсь, що дос ще нчого не придумав. Мж тим три пари очей втупились саме в мене, очкуючи на накази. Отже треба було щось казати.
– Повертамось за пдмогою?
– запропонував ельф.
Я задумався. Якщо врити словам Уйки, то у Дедяти залишалося п'ятнадцять чоловк. Шстьох вже нема, але чи брав х в розрахунок той Уйка - це ще питання. Дво-тро з банди знаходяться на майданчику друго скел - на пвнчнй Лисин. Тобто всередин як мнмум шестеро, включаючи ватажка, а як максимум - Нхаз його зна!
Битися з величезною ватагою - суцльне самогубство. Але якщо все ж дедятвцв мало - можна було ризикнути.
– Як вважаш, - звернувся я до Стояни, - скльки х всередин?
Двчина розгублено розвела руками. За мить вона пояснила, що тут непогано все прибрали поки з схрону не вилзуть, важко буде щось сказати напевно.
– Давай когось вдправимо за пдмогою, - знову запропонував ельф.
– А нш сховаються та будуть спостергати, га?
– Скльки? Тиждень? Мсяць? Рк? Коли ту пдмогу приведуть?
– сердився я.
Чуття мен казало дяти. Тим паче, що в голов вже склався план. я ним подлився.
– Ти нас всх згубиш, - розсердився ельф.
– Нхто не лзе в осине гнздо палкою.
Я глянув на Першосвта. Той на пару секунд розгубився, але все ж пдтримав мене. Стояна ж стримано знизала плечима.
– Як бачиш, - промовив я ельфу, - за мй план голосу бльше, нж за твй. Та крм того, ми будемо мати перевагу, бо ворог не зна нашу кльксть.
Бернар неохоче погодився.
Отже, ми почали. Бажано б було якось висмикнути дедятвцв з хньо схованки. Спускатися вниз - це верх дурост. Оскльки там нас перебили б як курчат... няка магя не допомогла б... А чекати коли бандити вилзуть сам - теж не вихд. Цлком можливо, що без особливо потреби з землянки нхто не вибирався.
– як х звдти викурити?
– запитав мене Першосвт, якому очевидно також в голову лзли подбн думки.
– Що ти сказав? Викурити?
А це була дея!
– мене аж тпнуло.
Намагаючись не шумти, ми пдтягнули якомога ближче до входу сухого хмизу. Я наклав заклинання на стрлу розпалив вогонь. Дочекавшись, коли той розгориться, Бернар кинув зверху сир хвойн глки й в повтр розтягнувся дкий задушливий дим, вд якого ми сам почали кашляти. Оч защпало, в нос закрутило. Уявляю, що вдбувалось внизу, в схрон.
Вдступивши назад, ми зайняли позиц в очкуван того, як знизу почнуть вибгати бандити. Я взявся за лук, витягнув зачаровану стрлу та втупився в прохд.
Не минуло хвилини, як нагору
Вистрл стрла-блискавка прошила першого з бандитв наскрзь. Пара секунд за ним звалився другий... Третй швидко отямився та перекинувся в кущ. За ним помчався Першосвт.
тут наче гриби з-пд земл, звдкись почали вилазити нш бандити. Судячи з усього, вони завчасно наробили додатков виходи з схованки. А на подбне я не розраховував. Але лайся - не лайся, проте вдступати вже було запзно. вже не зволкаючи та не звертаючи уваги на дрбн моменти, ми вс кинулися в бйку.
Стрляти мен вже було незручно. Вс змшались в одну кашу. Прийшлось взятись за меч.
Вдбитися вд перших нападникв було довол легко. Але кльксть людей, як вилазили з схованки, мене вразила. х було не менше п'ятнадцяти... Стй! Всмнадцяти... двадцяти одного... Та Нхаз вас всх дери! Скльки ж тих дедятвцв?
Не минуло хвилини, як я загубив свох товаришв. Нас швидко роздлили та почали вдтсняти до дерев. Розумючи, що н Першосвт, н тим бльше Стояна, не мають досвду в подбних сутичках, я спробував вдтягнути на себе якомога бльше людей. Кричав, штовхав, дражнив. Головне, - промайнуло в голов, - щоб серед нападникв не знайшлося якогось лучника. накше - прощавай голвонька!
Раптом вдчув, як ногу полоснуло холодне лезо чужого меча. Ось що бува, коли не достатньо зосереджушся на справ. Псяче хутро! Сам винен!
Рзкий помах рука нападника, котрий нанс мен порз, разом з зброю вдлетла в бк. Випад сакс якось радсно (бо чомусь в цю мить мен саме так здалося) впився в тло бдолахи. Вн якось по-дитячому пискнув та рухнув вниз.
Я старанно користувався природними укриттями. Ховався за стовбурами дерев, вдстрибував в кущ. Це не дозволяло нападати всм вдразу.
Випад... фнт... знову випад... Ще один звалився, тримаючись за живт.
Я парку не парив. Розумв, куди влз. Головне - тримався, не хвилювався.
Новий нападник... Навть дво... Я вдав, буцмто збираюсь уколоти в живт того що був лворуч, а сам зробив обманний випад, вдскочив праворуч, та ударив фальшоном другого чолов'ягу. Потм прикрив корпус стрмко стрибнув вперед, одночасно полоснувши клинком першого бандита.
знову вдмтив, що мо меч начебто мали власну волю. Вони радсно тягнулися до ворогв не менш захопливо впивалися в хн тла, насолоджуючись чужою кров'ю. Розум охопило почуття примного ражу. Втоми взагал не вдчувалось.
Блок... знову блок... Цей боць досить непоганий... Я рзко вдступив вдарив обома клинками - зверху, знизу. Чужа кров бризнула прямо мен в лве око. Тому трохи забарвися, витираючи .
Куди ти побг?
– ще один бдолаха дав такого драпака, що заць позаздрить. Ну доганяти тебе не буду, бо на те нема часу... А ось ще один наближаться...
Фнт... пдкат... сакс стрмко увйшов з-пд низу... прямо в печнку, судячи з темного кольору кров...
Пальц трохи забруднились... Я невдоволено витер х об куртку бандита...