Частина друга
Шрифт:
Нарешт оч по-обвикли. Всередин чималого прозду з високими арками кам'яного зводу було довол бруднувато та ще воняло чимось тухлим. Вдчуття, що то наче стни обдзюрен сотнями вдвдувачв.
Денде виднлися мозачн сцени з життя Святого Тенсеса, поряд з якими стояли яксь приждж роззяви. По сут, найбльше тухлятиною воняло саме пд цими образами. Може оц богомольц на радощах всикалися.
Я поквапився минути цей прозд нарешт вибрався в мсто.
Квартал, куди вдразу потрапив, звався Торговим Рядом. Скажу вдразу, мсце довол колоритне. Розповдали, що тут здебльшого нхто живе,
Головна вулиця, що йшла прямо вд Портових ворт, мала назву Велика Хлбна. Закнчувалась вона Вчевою площею, поряд з якою розташовувались Мський, Ратний Розшуковий Прикази.
Ледь я пройшов по бруквц крокв десь зо сто, як вдчув наче щось тисне... Навть озирнувся... лише за мить второпав - будинки! Так, так... величезн кам'ян споруди, як наче гганти з давнх легенд, нависали над людьми, суворо спостергаючи за ними. Бльшсть будвель складалися з чималих валунв, як додавали спорудам бльшо масивност. вд цього, мабуть, той тиск.
Я поквапився проскочити цю вуличку, але куди там! Похд по нй затягнувся хвилин на п'ятнадцять. А будинки чим дал, тим масивнше ставали. Навть не знаю в чому причина того дивного остраху, який охопив мене. Ходив печерами то не так нервувався, а тут... Ще ця штовханина на вулиц, сута... Толком не пройдеш.
Слава Сарну я нарешт вирвався на площу та глибоко вдихнув. Серце заспоколось, стало трохи легше. Я наблизився до якось величезно стату, яка судячи з одягу, зображала мага, навколо якого в молитовному екстаз виднлись деклька фгур в довгих плащах з капюшонами до очей. Пам'ятник облюбували голуби, як вже встигли покрити його чималим шаром гвна.
До реч, в мст було багато всляко живност. Рзноманття собак взагал вражало: тут тоб й товст песики з короткими лапами, велик кошлат потвори... руд, чорн, бл з плямами... Вибирай, якого схочеш.
А котв? Матнко моя! Вони важно крокували вулицями, наче купц, або яксь шляхтич... сидли на парканах, чи карнизах, роздивляючись перехожих з таким видом, яким мська стража огляда рзношерсту публку, що прибувала в столицю... хитро виглядали з маленьких пдвальних вконець, явно задумуючи якусь пдлу справу...
Не можна обйти й птахв. Бруквка, дахи, паркани - усюди сидли, лтали, гуляли, срали жирн голуби, а мж ними стрибали задирист горобц.
Я зловив гав, поки дивився на кам'яного мага, вд того трохи не потрапив пд вз, що перевозив сно. Ледь встиг вдскочити пд сердити крики взниц. ось в цей момент на оч потрапив шпиль Веж Айденуса, прикрашений величезним золотим орлом, який споглядав за жителями Новограда. Башта мага, маквка яко з слв мсцевих була вкрита червоним золотом, знаходилась десь далеко в центр мста, за внутршнми мурами, як роздляли столицю на частини, тобто квартали.
Нарешт вддихавшись, я зрушив з мсця та близько години блукав серед вуличок Торгового Ряду, заглядаючи в крамниц, пдслуховуючи розмови перехожих. Скажу, що Бернар мав рацю, кажучи, що в Новоград було легко загубитися. справа навть не в мен, а в тй дурнуватй
День вже добгав вечора, а навколо не вщухала метушня. Люди звично вештались столицею. Одн поспшали по наказних справах, нш торгували, трет щось купували, четверт оглядали столицю...
– Чво зволт?
– нахилився до мене якийсь лтнй чоловк.
Я озирнувся. Виявляться ноги занесли мене в якесь забите Сарном мсце. Поруч стояв лоток з розкладеною вйськовою амунцю, одягом та ншими речами. В цьому райончику було багато солдатв: пших, кнних, озброних професоналв та новачкв, як ледь вмють правильно тримати меча.
– Что-то подсказать?
– знову спитав мене торговець.
– Не знаю... Можливо, прикупив би щось з одягу... а у вас лише зброя...
– Ну, так на ето сводня.., - чолов'яга чомусь зам'явся, а потм якось дивно посмхнувся. Його голос настав трохи ншим, я б сказав - офцальним: - Сьогодн на це чималий попит!
Судячи з мого вигляду, торговець зрозумв, що я не в курс ниншнх новин.
– Вноч, ходять чутки, - почав пошепки розповдати вн, - нбито захопили нашу фортецю Горшок.
– Що? Хто? Як?
До нас наблизились дво солдат. Вони явно почули слова торговця.
– Ти чво млш?
– гаркнув один з них йому.
– Знаш, шо за слух биват?
– Хлопц... рбята... я нчво такова н говорю!
– злякався старий чолов'яга.
– Ладно, н сси! Ми ж н городская стража!
– кинув другий голосно розреготався. Очевидно, йому сподобалось, як товариш налякав торговця.
– А про Оршк зря всйо-так н болтай! А то загрмш до Жуг сава!
– А що там трапилося?
– пдключився я.
– Захопили той Горшок, чи брешуть?
Солдати перезирнулись один з одним. Потм той, що був лворуч махнув рукою та сказав:
– Завтра всйо-равно м голови снсут... а на площад раскажут... Чво скривать правду-то!
– Снсут? Нам?
– торговець позадкував.
– Та н вам, дурнь! А м... бунтарям... Првзут в Новоград шоб н повадно ним - прлюдно враззз!
– солдат щосили махнув рукою, буцмто вдрубав комусь голову.
– Так значить щось в Горшку трапилось?
– не вдчплявся я.
– Бунт!
– додав другий, та з таким видом, буцмто хотв сказати, що я також дурень.
– Но нчво, щас с нм бистро справяца! ван врскй н такх усмрял!
– Да-да!
– вторив перший ратник.
– Узнают, по чйом фунт лха! Завтра услишит!
З ким "бистро справяца" та про що ми почумо ратник так не пояснив. Ледь ц дво солдатв пшли геть, як торговець розгублено пробурмотв:
– О, Сарне! Що ж то робиться? Отже врно мен казали... врно... Ох-ох-ох!
– вн осенв себе святим знаменням та щось тихо-тихо пробурмотв пд нс. Деклька секунд чолов'яга почав жалтися на негаразди в Лз: - Спочатку соляний бунт на Форокс... потм рудокопи в млистих шахтах на Умойр... тепер у нас на алод почалось! Ех-ех-ех!.. Не знаю, що ц дво балакають, проте заколоти нколи без мпер не обходились! Про те вс бають в мст... правда не вголос...