Частина друга

Меньшов Олександр

Нарешт оч по-обвикли. Всередин чималого прозду з високими арками кам'яного зводу було довол бруднувато та ще воняло чимось тухлим. Вдчуття, що то наче стни обдзюрен сотнями вдвдувачв.

Денде виднлися мозачн сцени з життя Святого Тенсеса, поряд з якими стояли яксь приждж роззяви. По сут, найбльше тухлятиною воняло саме пд цими образами. Може оц богомольц на радощах всикалися.

Я поквапився минути цей прозд нарешт вибрався в мсто.

Квартал, куди вдразу потрапив, звався Торговим Рядом. Скажу вдразу, мсце довол колоритне. Розповдали, що тут здебльшого нхто живе,

а лише стоять яксь лавки, крамниц, конторки та склади. Так воно здавалось на перший погляд. Проте трохи згодом я вияснив, що в цьому квартал чимало зажджих домв, як на ельфйський манер прозивали хотелями.

Головна вулиця, що йшла прямо вд Портових ворт, мала назву Велика Хлбна. Закнчувалась вона Вчевою площею, поряд з якою розташовувались Мський, Ратний Розшуковий Прикази.

Ледь я пройшов по бруквц крокв десь зо сто, як вдчув наче щось тисне... Навть озирнувся... лише за мить второпав - будинки! Так, так... величезн кам'ян споруди, як наче гганти з давнх легенд, нависали над людьми, суворо спостергаючи за ними. Бльшсть будвель складалися з чималих валунв, як додавали спорудам бльшо масивност. вд цього, мабуть, той тиск.

Я поквапився проскочити цю вуличку, але куди там! Похд по нй затягнувся хвилин на п'ятнадцять. А будинки чим дал, тим масивнше ставали. Навть не знаю в чому причина того дивного остраху, який охопив мене. Ходив печерами то не так нервувався, а тут... Ще ця штовханина на вулиц, сута... Толком не пройдеш.

Слава Сарну я нарешт вирвався на площу та глибоко вдихнув. Серце заспоколось, стало трохи легше. Я наблизився до якось величезно стату, яка судячи з одягу, зображала мага, навколо якого в молитовному екстаз виднлись деклька фгур в довгих плащах з капюшонами до очей. Пам'ятник облюбували голуби, як вже встигли покрити його чималим шаром гвна.

До реч, в мст було багато всляко живност. Рзноманття собак взагал вражало: тут тоб й товст песики з короткими лапами, велик кошлат потвори... руд, чорн, бл з плямами... Вибирай, якого схочеш.

А котв? Матнко моя! Вони важно крокували вулицями, наче купц, або яксь шляхтич... сидли на парканах, чи карнизах, роздивляючись перехожих з таким видом, яким мська стража огляда рзношерсту публку, що прибувала в столицю... хитро виглядали з маленьких пдвальних вконець, явно задумуючи якусь пдлу справу...

Не можна обйти й птахв. Бруквка, дахи, паркани - усюди сидли, лтали, гуляли, срали жирн голуби, а мж ними стрибали задирист горобц.

Я зловив гав, поки дивився на кам'яного мага, вд того трохи не потрапив пд вз, що перевозив сно. Ледь встиг вдскочити пд сердити крики взниц. ось в цей момент на оч потрапив шпиль Веж Айденуса, прикрашений величезним золотим орлом, який споглядав за жителями Новограда. Башта мага, маквка яко з слв мсцевих була вкрита червоним золотом, знаходилась десь далеко в центр мста, за внутршнми мурами, як роздляли столицю на частини, тобто квартали.

Нарешт вддихавшись, я зрушив з мсця та близько години блукав серед вуличок Торгового Ряду, заглядаючи в крамниц, пдслуховуючи розмови перехожих. Скажу, що Бернар мав рацю, кажучи, що в Новоград було легко загубитися. справа навть не в мен, а в тй дурнуватй

забудов цього мста, а особливо Торгового Ряду. Головне зрозумв одне: треба не випускати з поля зору Велику Хлбну вулицю тод можна буде повернутися до Портових ворт.

День вже добгав вечора, а навколо не вщухала метушня. Люди звично вештались столицею. Одн поспшали по наказних справах, нш торгували, трет щось купували, четверт оглядали столицю...

– Чво зволт?
– нахилився до мене якийсь лтнй чоловк.

Я озирнувся. Виявляться ноги занесли мене в якесь забите Сарном мсце. Поруч стояв лоток з розкладеною вйськовою амунцю, одягом та ншими речами. В цьому райончику було багато солдатв: пших, кнних, озброних професоналв та новачкв, як ледь вмють правильно тримати меча.

– Что-то подсказать?
– знову спитав мене торговець.

– Не знаю... Можливо, прикупив би щось з одягу... а у вас лише зброя...

– Ну, так на ето сводня.., - чолов'яга чомусь зам'явся, а потм якось дивно посмхнувся. Його голос настав трохи ншим, я б сказав - офцальним: - Сьогодн на це чималий попит!

Судячи з мого вигляду, торговець зрозумв, що я не в курс ниншнх новин.

– Вноч, ходять чутки, - почав пошепки розповдати вн, - нбито захопили нашу фортецю Горшок.

– Що? Хто? Як?

До нас наблизились дво солдат. Вони явно почули слова торговця.

– Ти чво млш?
– гаркнув один з них йому.
– Знаш, шо за слух биват?

– Хлопц... рбята... я нчво такова н говорю!
– злякався старий чолов'яга.

– Ладно, н сси! Ми ж н городская стража!
– кинув другий голосно розреготався. Очевидно, йому сподобалось, як товариш налякав торговця.
– А про Оршк зря всйо-так н болтай! А то загрмш до Жуг сава!

– А що там трапилося?
– пдключився я.
– Захопили той Горшок, чи брешуть?

Солдати перезирнулись один з одним. Потм той, що був лворуч махнув рукою та сказав:

– Завтра всйо-равно м голови снсут... а на площад раскажут... Чво скривать правду-то!

– Снсут? Нам?
– торговець позадкував.

– Та н вам, дурнь! А м... бунтарям... Првзут в Новоград шоб н повадно ним - прлюдно враззз!
– солдат щосили махнув рукою, буцмто вдрубав комусь голову.

– Так значить щось в Горшку трапилось?
– не вдчплявся я.

– Бунт!
– додав другий, та з таким видом, буцмто хотв сказати, що я також дурень.
– Но нчво, щас с нм бистро справяца! ван врскй н такх усмрял!

– Да-да!
– вторив перший ратник.
– Узнают, по чйом фунт лха! Завтра услишит!

З ким "бистро справяца" та про що ми почумо ратник так не пояснив. Ледь ц дво солдатв пшли геть, як торговець розгублено пробурмотв:

– О, Сарне! Що ж то робиться? Отже врно мен казали... врно... Ох-ох-ох!
– вн осенв себе святим знаменням та щось тихо-тихо пробурмотв пд нс. ­ Деклька секунд чолов'яга почав жалтися на негаразди в Лз: - Спочатку соляний бунт на Форокс... потм рудокопи в млистих шахтах на Умойр... тепер у нас на алод почалось! Ех-ех-ех!.. Не знаю, що ц дво балакають, проте заколоти нколи без мпер не обходились! Про те вс бають в мст... правда не вголос...