Знедолені
Шрифт:
Не менше вражена була й Фантіна. Вона вхопилася за дверцята печі, мов не могла утриматись на ногах, розгублено оглянулась навколо і тихо, мов звертаючись до самої себе, заговорила:
– На волю? То мені не доведеться сидіти у в’язниці шість місяців! Хто це сказав? Мабуть, я недочула. Отой душогуб мер не міг такого сказати! Любий пане Жавер, це ви звеліли відпустити мене на волю, так? Ви зрозумійте, в усьому винен отой старий недолюдок мер. Уявіть собі, пане Жавер, він вигнав мене з роботи, бо кілька мегер почали плескати про мене язиками. Який жах! Вигнати на вулицю бідну дівчину, що чесно робить своє діло! Відтоді я стала зовсім мало заробляти
Пан Мадлен слухав Фантіну з глибокою увагою. Поки вона говорила, він дістав гаманець і розкрив його. Гаманець був порожній. Він поклав його назад до кишені і спитав у Фантіни:
– Скільки ви, кажете, заборгували?
Фантіна, яка дивилась на Жавера, обернулась до нього.
– Я говорю не з тобою!
Потім звернулася до солдатів:
– Бачили, як я плюнула йому в пику? Ага, старий душогубе мер, ти прийшов сюди налякати мене, але я тебе не боюся. Я боюся тільки пана Жавера. Мого доброго пана Жавера!
І знову звернулася до поліційного наглядача:
– О, я розумію вас, пане інспектор, ви чоловік справедливий. Той пан просто захотів трохи розважитись, сунувши снігу жінці за сукню, це насмішило офіцерів, а ми для того й існуємо, щоб розважати чоловіків. І тут з’являєтеся ви, ваш обов’язок – стежити за порядком, ви ведете мене до відділка, бо я винна, але, добре обміркувавши справу, ви мене відпускаєте, бо якщо я сяду на шість місяців до в’язниці, хто потурбується про мою дівчинку! О, я більше не розгніваю вас, пане Жавер! Нехай роблять зі мною, що хочуть, – я навіть не ворухнуся. А сьогодні, бачте, я не чекала, що той пан укине мені грудку снігу за сукню, та й погано я себе почуваю, кахикаю. І під грудьми щось тверде, і дуже пече. Дайте вашу руку й не бійтесь, отут воно.
Фантіна не плакала, голос її звучав лагідно, і вона притулила до своїх ніжних білих грудей грубезну долоню Жавера, дивлячись на нього з ласкавою усмішкою.
Аж раптом вона поквапно обсмикнула на собі сукню й рушила до дверей, прощаючись із солдатами дружнім кивком голови.
– Пан інспектор мене відпускає, хлопці, я йду додому.
Вона поклала руку на клямку. Ще крок, і вона була б на вулиці.
До цієї миті Жавер стояв нерухомо, дивлячись у землю. Брязкіт клямки привів його до тями.
– Сержанте! – вигукнув він, підводячи голову. – Ви що, не бачите? Ця хвойда втікає! Хто вам дозволив її відпустити?
– Я, – сказав Мадлен.
Почувши Жаверів голос, Фантіна затремтіла і випустила клямку, як ото спійманий злодій випускає з рук украдену річ. На голос Мадлена вона обернулась і від цієї миті, не мовлячи й слова, не сміючи навіть дихати, переводила погляд із Мадлена на Жавера і з Жавера на Мадлена, залежно від того, хто говорив.
Коли Мадлен чітко й виразно сказав: «Я», – поліційний наглядач Жавер обернувся до мера. Він
– Пане мер, це неможливо, – сказав він, не підводячи погляду.
Неймовірно, але Жавер осмілився заперечити представникові влади!
– Чому? – запитав Мадлен.
– Ця нікчема образила достойного городянина.
– Інспекторе Жавер, – сказав Мадлен примирливим тоном. – Ви чоловік порядний, і ми легко порозуміємося з вами. Я проходив через майдан якраз тоді, коли ви повели цю жінку, люди ще не розійшлись, я розпитав їх, як усе було, і довідався, що винен той пан і саме його слід було привести в поліцію.
– Ця потіпаха образила вас, пане мер, – заперечив Жавер.
– Образа стосується тільки мене, – сказав Мадлен. – Я можу поставитись до неї на свій розсуд.
– Даруйте, пане мер, але образа вашої особи стосується не тільки вас, вона стосується правосуддя.
– Інспекторе Жавер, – заперечив Мадлен, – найвище правосуддя – совість. Я вислухав цю жінку, і я знаю, що роблю.
– А я, пане мер, не вірю власним очам і вухам.
– Тоді виконуйте наказ і задовольніться цим.
– Я виконую свій обов’язок. А мій обов’язок вимагає посадити цю жінку на шість місяців у тюрму.
Пан Мадлен лагідно відповів:
– Затямте собі добре: вона не сидітиме в тюрмі жодного дня.
Почувши цей остаточний вирок, Жавер осмілився глянути мерові просто у вічі й сказав глибоко шанобливим тоном:
– Мені дуже прикро суперечити панові меру, зі мною таке трапляється уперше в житті, проте дозвольте нагадати вам, що я дію в межах своїх повноважень. Вернімося до сьогоднішнього випадку. Я сам був на майдані. Ця дівка накинулась на пана Баматабуа, виборця і власника триповерхового будинку з балконом. Крім того, пане мер, це вулична бійка, яка стосується безпосередньо мене, і саме тому я затримав жінку на ім’я Фантіна.
Тоді Мадлен склав руки на грудях і сказав таким суворим тоном, якого ще ніхто в місті від нього не чув:
– Випадок, про який ви згадали, стосується муніципальної поліції. На підставі статей дев’ятої, одинадцятої, п’ятнадцятої і шістдесят шостої карного кодексу судити такі справи належить мені. Наказую відпустити цю жінку на волю.
Жавер зробив останню спробу:
– Але ж, пане мер…
– Я змушений нагадати вам про статтю вісімдесят першу закону від тринадцятого грудня тисяча сімсот дев’яносто дев’ятого року про самовільний арешт.
– Пане мер, дозвольте…
– Ні слова більше.
– Однак…
– Вийдіть, – звелів Мадлен.
Жавер прийняв удар просто в груди, не опустивши погляду, наче російський солдат. Він низько вклонився панові меру і вийшов із відділка.
Фантіна відступила від дверей і провела його розгубленим поглядом.
Дивне хвилювання опанувало її. Щойно вона була свідком того, як змагалися між собою дві могутні сили. Двоє чоловіків, один із яких тягнув її в морок, а другий виводив на світло. Вони ввижалися їй двома велетами, один в образі демона, а другий – доброго янгола. Янгол здолав демона, і дрож пробирав Фантіну, коли вона думала, що цей янгол виявився тим, кого вона досі ненавиділа, кого вважала причиною всіх своїх нещасть! І він заступився за неї тоді, коли вона так страшенно його образила! І не тільки заступився, а й порятував її! Виходить, вона помилялася? Тупо й злякано дослухалася Фантіна до кожного слова, яке говорив Мадлен, і відчувала, як розвіюються у неї в душі сутінки ненависті, як розгоряється там вогник радості, довіри й любові.