Зло
Шрифт:
Проте зараз чоловік був у розпачі. З його слів я зрозуміла лише те, що до цієї кімнати він дістався у стані, подібному до мого, – майже непритомний від метушні, що тут панувала.
– … тому не треба себе стримувати навіть задля елементарної ввічливости. Я вже звик.
Боже мій, він досі говорить!
– Вибачте, не розумію, про що ви.
– А-а-а, то
Мені перехопило подих. Він… Та він… Він бездоганний. Така гармонія у кожній рисі, така завершеність! Великі, якоїсь дивовижної форми очі (щось східне?), ніс з помітною горбинкою, що надавало йому схожости з орлиним дзьобом, тонкі ніздрі, широке перенісся. Брови виказують погорду і наполегливість, губи обіцяють ніжність, підборіддя застерігає, що його власник – емоційна і пристрасна людина, губ…
Марго, прокинься! Уже впродовж десяти хвилин відбувається щось важливе, а ти занурилася у фізіогномію. Як він з тобою розмовляє? Що він собі дозволяє? І ти йому все подаруєш?! Тобі що, байдуже?
Ні. Мені не байдуже, проте що він має на увазі? Я ніяк не можу второпати, про що він… А! Ось про що! Тепер ясно.
В нього був шрам. Досить великий. Він ішов від правого ока, зміївся через усю щоку і тонким білим павутинням обвивав шию, зникаючи під сорочкою.
– Ой, ну ж бо! Заради чого такі зусилля? Чи ми такі жалісні? Мені не потрібно вашого співчуття, мені необхідна інформація.
Ну, все! Годі! Зараз він побачить, що розлюченими можуть бути не тільки чоловіки! Я відклала книжку і почала рішуче наступати:
– Та як ви зі мною розмовляєте? Що ви собі дозволяєте? Така інтелігентна на вигляд людина і, здається, вже досить доросла, і така неспроможність контролювати власні емоції! Та яке мені діло до вашого шраму, чи що у вас там! Чого ви з ним носитеся, як дитина з лялькою! Звичайний собі рубець.'Біла смужка і нічого більше. Якщо мене щось і злякало, то це– ваша негречність! Оце справді викликає огиду і, повірте мені, жодного співчуття!– Затремтівши від обурення, я швидко підвелася і попрямувала до дверей.
І буває ж така оманлива зовнішність! Якийсь божевільний! Геть звідси, доки він не почав шпурлятися в мене книжками!
– Зачекайте, будь ласка, зачекайте! Вибачте мені!
Я обернулася. Він стояв біля мого крісла. Великий, але зовсім не страшний, просто дуже втомлений чоловік.
– Поверніться, будь ласка! Мені дуже прикро. Я не хотів вас образити, повірте. Зустрів першу приємну людину в цьому звіринці і так брутально на неї накричав. Я… Я навіть не знаю, що на мене найшло. Мабуть, це через
– Що??? – Я завмерла. Розслабся, Марго! Звичайний збіг.
Він усміхнувся:
– Так. Я справді ненавиджу сонце. Розумію всю його користь, проте все одно нічого не можу з собою вдіяти. Це дивно?
– Тільки не для мене. Я теж тут… ховалася.
Він роззирнувся:
– Так. Тут гарно. Мені подобаються бібліотеки.
– Мені теж.
Він усміхнувся, і мені стало так гірко і водночас солодко від ніжности, не доброзичливости, не ввічливости, а саме ніжности, яку випромінювала його усмішка. Я не витримала і підійшла до нього.
– Ви казали, що у вас є якесь питання. Я спробую допомогти, якщо це в моїх силах.
– Дякую. Ви більше на мене не ображаєтеся?
– Ні.
– Чесне піонерське?
Я засміялася:
– Чесне піонерське.
– От і добре. Розумієте, мені потрібен перекладач чи просто людина, яка знає німецьку мову. Я отримав з Австрії листа і, розумієте, мені терміново треба дізнатися, коли він прибуває. А лист уже добряче почумакував Україною завдяки «високій якості» нашої пошти. В мене таке передчуття, що його треба очікувати з дня на день.
– Кого його?
– Кур'єра. Розумієте, я замовив партію рідкісних книг з архітектури. Замовляв через одну дуже відому в книжковому світі австрійську фірму. Переговори велися англійською, її я розумію, але через якусь помилку останній лист отримав німецькою. В ньому– дата прибуття кур'єра з моїми книжками. Я сподівався знайти в університеті на кафедрі іноземних мов людину, яка переклала б мені цього листа. Я добре заплачу. Розумію, що це не ваші проблеми…
– Та облиште! Потрібну людину ви вже знайшли. Давайте сюди ваш лист! Швидше! Може, кур'єр саме прибуває до міста, а ми з вами гайнуємо час на балачки.
Він якось дивно глянув на мене, відкрив теку, простягнув мені великий, темно-синій конверт. Я вийняла лист, розгорнула. Руки тремтіли. Чого це я так хвилююся? Пробігла очима привітання, формальну подяку за замовлення, сподівання на подальшу співпрацю… Ось воно! Двадцять восьме червня!