В океані
Шрифт:
Поряд з Гладишевим сиділи дві буфетниці криголама: мовчазна, нібито завжди чимось незадоволена Глафіра Львівна і кучерява темноока Таня, що всю війну самовіддано працювала в польових госпіталях медсестрою. Вони разом з десятками інших службовців криголама допомагають військовим морякам виконати важливе урядове завдання…
Так, поки що все йде добре. Піднявшись на місток.
Андросов глянув уперед, де, з'єднаний тросом з «Прончищевим», повільно посувався «Пінгвін». Обернувся назад — до масивних обрисів доку, що погойдувався на хвилях.
Море було сіруватосинє з поодинокими
Сигнальники стояли на крилі широкого містка. Чорноволосий високий Жуков, смуглявий кароокий Фролов.
— Здрастуйте, товаришу капітан третього рангу!
Андросову посміхався Фролов, відкинувши на спину резиновий горб капюшона. З дружньою ласкою дивилися великі очі на вологому довгастому обличчі.
— Здрастуйте, товаришу Фролов. Як вахта?
— Та я зараз не вахтовий. От піднявся — військових моряків провідати. Все гаразд на сьогоднішній день.
Крізь скло рульової рубки було видно, як штурвальний, ухопившись за рукоятки штурвала, то вдивляється пильно вдалину, то поглядає мигцем на компас. Закачані до ліктів рукава відкривали плоскі м'язи його темних від загару рук.
Андросов зупинився біля поручнів. Дивився на нескінченний біг хвиль. Жуков обернувся до нього, хотів-щось сказати, але промовчав, вдивляючись у хвилі і в берег.
Капітан третього рангу бачив рух Жукова, але мовчки відійшов, зазирнув у штурманську рубку. Там, спершись ліктями на високий прокладочний стіл, серед механізмів, що виблискували склом і нікелем, схилився над картою, як завжди коректний, затягнутий у кітель, штурман Курнаков.
— Не дійду ніяк до тями, Де взялись на сонці плями, —наспівував свою улюблену пісеньку штурман.
Андросов знову пройшовся по містку. Над туманною Балтикою — мирний райок. Плавання почалося тільки вчора на світанку, але все, що сталося того вечора з Жуковим у базі, вже тепер здається якимсь похмурим неприродним сном.
Задумливий, спустився він у свою каюту. Повісив на вішалку біля дверей плащ і мокрий кашкет, сів у крісло.
Зовсім недавно він перебрався сюди — і ось уже відчуває себе тут затишно й просто, мов удома.
Так звично сидіти за столом, що похитується.
Гудуть під каютною палубою корабельні машини. Іноді плямкає, сплескує в умивальнику вода. Ледь поскрипують металеві пофарбовані під дерево перебірки.
На столі — газети, журнали, книжки з вкладеними в них виписками для бесід. Ще стільки треба прочитати, проробити. Не прочитаєш усієї цієї літератури — не проведеш хороших бесід з людьми.
І разом з тим так важко приступити до читання після безсонної ночі, яку провів на містку і в машинах, серед матросів на кормі «Прончищева» і на стапель-палубі доку, куди вже під ранок перекинув його обслуговуючий експедицію маленький посильний корабель… Вабила до себе широка, застелена свіжою білизною койка, так хотілося прилягти, виспатись добре.
В двері каюти постукали.
—
Коли Андросов увійшов в капітанський салон, тут уже зібралися Сливін, Потапов, Курнаков, який щойно змінився з вахти.
Капітан першого рангу Сливін походжав по салону, дивився в ілюмінатор. Таня Ракитіна в білому накрохмаленому фартусі, з пов'язкою навколо кучерявого волосся, розставляла на круглому обідньому столі хліб, масло, відкриті банки консервів.
— Прошу до столу, товариші! — сказав Сливін, відстібаючи ремені біля крісла. Вже під час першого обіду на криголамі Андросов помітив тут своєрідні деталі: ремінні застібки на кріслах біля столу, високі відкидні борти, що оточують обідній стіл, щоб під час сильної океанської качки не розкидало по салону крісла, не злітав із столу на палубу посуд.
— Ну, Юхиме Овдійовичу, — сказав Сливін добродушно, кладучи цукор у склянку, — як вам подобається початок нашого переходу?
— Якщо не зважати на цю неприємність у базі, — стримано обізвався Андросов, — мені здається, що плавання почалося добре. Прекрасно працюють люди.
— І можна сподіватися, що й надалі перехід відбуватиметься без будь-яких пригод? Ваша думка щодо цього?
— З приводу пригод характерну цитату навів мені майор, що побував у нас, — усміхнувся Андросов, приймаючи від Тані повну склянку чаю. — У мене на столі лежить книга Роалда Амундсена «Моє життя», яку я збираюсь прочитати. Амундсен пише, що пригода — це не більше як наслідок поганої планової розробки, яка привела до тяжких випробувань. І далі норвезький полярник говорить: «Пригода — це ще один доказ тієї істини, що жодній людині не дано передбачити всіх випадковостей майбутнього». Оці рядки і вказав мені майор Людов.
— А непогано сказано, — погладив бороду Сливін. — Пригода — наслідок поганої планової розробки! І нікому не дано передбачити всіх випадковостей майбутнього…
Андросов, схилившись над столом, зосереджено помішував ложечкою в склянці.
— А ви пам'ятаєте, товаришу капітан третього рангу, що писав Маркс про закономірність випадку? Як відомо, випадковість і необхідність — споріднені категорії, що відбивають єдність протилежностей об'єктивною світу.
Густі брови Сливіна трохи піднялися над водянисто-голубими очима.
— І ви, значить, так само, як ваш майор, з думкою Амундсена не згодні?
— Типова для буржуазного інтелігента позакласова точка зору, — знизав плечима Андросов. — Амундсен не згадує про джерело цілого ряду так званих пригод, про втручання ворожих класових сил.
Капітан Потапов швидко допив чай, вийшов з-за столу, мигцем глянув на годинник. Він поспішав на місток, з якого майже не сходив, відколи почався похід.
— Але в цій експедиції ми, очевидно, уникнемо нових пригод будь-якого роду, — Сливін не кваплячись, з задоволенням сьорбав чай. — Час мирний, прекрасні прогнози погоди. Правда, трохи запізнилися в зв'язку з цією затримкою, але, за всіма даними, встигнемо провести док до настання осінніх штормів.