Unknown

Andriy

— Добре бачила.

— Так от, міс Гані, я її не торкалася. Навіть не підходила до неї.

— Я знаю, що не підходила, — сказала міс Гані. — Ти ж чула, як я казала пані директорці, що ти не могла такого зробити.

— Але це зробила саме я, міс Гані, — зізналася Матильда. — Власне, про це я й хотіла з вами поговорити.

Міс Гані витримала паузу й пильно подивилася на дівчинку.

— Я не зовсім тебе розумію, — нарешті сказала вона.

— Я так розсердилась, коли мене звинуватили в тому, чого я не чинила, що взяла й зробила це.

— Що зробила, Матильдо?

—

Примусила склянку перекинутись.

— Я все одно не зовсім розумію, про що ти, — лагідно сказала міс Гані.

— Я зробила це очима, — пояснила Матильда. — Я дивилася на склянку, бажаючи, щоб вона вилилася, а тоді мої очі стали гарячі й дивні, з них шугонула якась енергія, а склянка взяла й перекинулася.

Міс Гані й далі пильно дивилася на Матильду крізь окуляри з металевою оправою, а Матильда з не меншою пильністю дивилася на неї.

— Я й далі не зовсім тебе розумію, — завагалася міс Гані. — Ти хочеш сказати, що силою волі примусила склянку перекинутися?

— Так, — підтвердила Матильда. — За допомогою очей.

Міс Гані якусь мить мовчала. Вона не припускала, що Матильда хоче її обдурити. Скоріше за все, просто розігралася її буйна фантазія.

— Тобто ти сиділа там, де й зараз, а тоді наказала склянці перекинутись — і вона тобі скорилася?

— Якось так, міс Гані.

— Якщо ти це зробила, то це, мабуть, найбільше чудо, на яке спромоглася людина з часів Ісуса Христа.

— Але я це зробила, міс Гані.

«Просто неймовірно, — подумала міс Гані, — як часто малим дітям уявляються такі ось фантазії». Вона вирішила якомога лагідніше покласти цьому край.

— Чи не могла б ти зробити так іще раз? — м’яко запитала вона.

— Не знаю, — відповіла Матильда, — хоч мені здається, що могла б.

Міс Гані пересунула порожню склянку на середину столу.

— Налити води? — запитала, легенько всміхнувшись.

— Це не має значення, — сказала Матильда.

— Ну що ж. Спробуй її перекинути.

— Можливо, на це потрібен якийсь час.

— Нічого, — погодилася міс Гані. — Я не поспішаю.

Матильда, сидячи в другому ряду метрів за три від міс Гані, поставила лікті на парту й охопила лице долонями, наказуючи склянці: «Перекинься, склянко, перекинься!», хоч вуста її не ворушилися й жодного звуку вона не промовила. Вона просто прокричала ці слова в голові. Потім напружила всю свою свідомість, розум і волю, зосередивши їх в очах, і знову, причому значно скоріше, ніж перед цим, відчула, як нагромаджується енергія, як вона потужнішає, а очі наповнюються жаром, і ось уже мільйони крихітних невидимих рученят з долоньками шугонули до склянки, а Матильда мовчки кричала в голові, наказуючи склянці перекинутися. Побачила, як склянка захиталася, тоді нахилилася, а тоді перекинулась і впала, дзенькнувши, на стіл за якихось тридцять сантиметрів від складених рук міс Гані.

Міс Гані роззявила рота, а очі її так розширилися, що видно було всі білки. Вона не промовила й слова. Не спроможна була промовити. Була

приголомшена чудом, що сталося в неї на очах. Дивилася на склянку, відсовуючись від неї, наче це була якась небезпечна річ. Тоді поволі підняла голову й подивилася на Матильду. Та, бліда, мов папір, уся тремтіла, дивилася просто перед собою засклілими очима й нічого не бачила. Риси її обличчя змінилися, очі стали круглі й ясні, а сама вона сиділа безмовна й прекрасна в дзвінкій тиші.

Міс Гані, що й сама легенько тремтіла, чекала, дивлячись на дівчинку, що поволі поверталася до тями. Аж ось раптом — раз, і лице її набуло майже ангельського умиротворення.

— Зі мною все нормально, — сказала Матильда й усміхнулася. — Усе нормально, міс Гані, не хвилюйтеся.

— Ти наче була десь далеко звідси, — заворожено прошепотіла міс Гані.

— Була. Летіла поміж зорями на срібних крилах, — сказала Матильда. — Це було так чудово.

Міс Гані й далі зачаровано дивилася на дитятко, неначе воно було справжнім Небесним Дивом, що зійшло на землю.

— Тепер усе сталося набагато швидше, — тихенько сказала Матильда.

— Це неможливо! — зойкнула міс Гані. — Не вірю своїм очам! Просто не можу повірити!

Вона заплющила очі й сиділа так досить довго, а коли знову їх розплющила, то, здавалося, вже себе опанувала.

— Може, зайдеш до мене на чай?— запитала вона.

— Ой, з радістю, — засяяла Матильда.

— Добре. Склади речі, і я тебе за кілька хвилин чекаю надворі.

— Міс Гані, ви нікому не розкажете про це... про те, що я зробила?

— Ніколи в житті, — відповіла міс Гані.

Міс Гані зустріла Матильду за шкільною брамою, й вони мовчки пішли центральною вулицею села. Проминули крамнички продавця овочів, де на вітрині красувалися яблука та помаранчі, м’ясника, де були виставлені криваві кусні м’яса й висіли обпатрані курчата, тоді маленький банк, бакалійну крамницю та магазин електротоварів, після чого вийшли на вузеньку дорогу за селом, де геть не було людей, лише час від часу проїжджали машини.

І ось тепер, коли вони опинилися на самоті, Матильда раптом стала шалено жвава. Так, наче в неї всередині прорвало якийсь клапан й назовні вирвався величезний потік енергії. Вона дріботіла поруч з міс Гані, постійно підстрибувала, руки мотилялися на всі боки, наче вона хотіла розвіяти їх за вітром, а слова виривалися з неймовірною швидкістю, наче вогні феєрверку. Тільки й чути було: «міс Гані, це», «міс Гані, те», «міс Гані, я відчуваю, що можу рухати чим завгодно, не тільки перекидати склянки чи інші дрібнички... Я відчуваю, міс Гані, що легко можу перекидати столи та стільці... Навіть якщо на стільцях сидітимуть люди, то мені здається, що я зрушу їх з місця, та й більші речі, значно більші за стільці й столи... Мені тільки потрібна якась секунда, щоб очі набралися сили, а тоді я виштовхну цю силу і скерую на що завгодно, треба тільки дуже пильно на це подивитися... Мушу тільки дуже пильно подивитися, міс Гані, дуже-дуже пильно, і тоді я відчуваю, як щось таке діється десь поза моїми очима, і очі стають гарячі, наче палають на вогні, але я через це анітрохи не турбуюся, міс Гані, і ще...»