Unknown
Шрифт:
Хлопець їв дедалі повільніше. У цьому не було жодного сумніву. Але він і далі запихав собі в рота кусні з упертою рішучістю бігуна на довгі дистанції, що вже вийшов на фінішну пряму і знає, що мусить рухатися далі. Коли він проковтнув останній шматок, глядацька аудиторія вибухла захопленим ревом, а діти почали застрибувати на стільці, репетувати, плескати в долоні й вигукувати:
— Молодець, Брюсику! Так тримати, Брюсику! Брюсику, ти виграв золоту медаль!
Пані Транчбул
Пані Транчбул зненацька кинулась до нього і схопила великий порожній порцеляновий таріль, на якому лежав торт. Підняла його високо вгору і з усієї сили хряснула ним нещасного Брюса Боґтроттера по голові, аж друзки розлетілися по всій сцені.
Хлопець був настільки переповнений тортом, що нагадував мішок з мокрим цементом, тож йому не можна було завдати шкоди навіть ковальським молотом. Він просто труснув кілька разів головою й далі усміхався.
— А щоб ти здох! — заверещала Транчбул і кинулася геть зі сцени разом з куховаркою.
Посеред першого тижня першого Матильдиного навчального року міс Гані повідомила класу:
— Я маю для вас важливу новину, тож слухайте уважно. І ти, Матильдо. Відклади на хвилинку книгу й зверни на це увагу.
Маленькі напружені обличчя дивилися на неї й слухали.
— Пані директорка має звичку, — сказала міс Гані, — щотижня проводити в кожному класі по одному уроку. Вона це робить у всіх класах, призначаючи відповідний день і годину. У нас це завжди припадає на другу годину дня в четвер, одразу по обіді. Отже, завтра о другій годині пані Транчбул замінить мене на уроці. Звичайно, я теж тут буду, але тільки як мовчазний спостерігач. Усе зрозуміло?
— Так, міс Гані, — защебетали хором учні.
— Повинна вас усіх попередити, — додала міс Гані. — Пані директорка надзвичайно сувора й вимоглива. Подбайте про чистий одяг, чисте обличчя й чисті руки. Говоріть тільки тоді, як до вас звертаються. Якщо вона вас щось запитає, негайно вставайте з місця й аж тоді можете відповідати. Не сперечайтеся з нею. Не грубіяньте. Не намагайтеся жартувати. Бо вона тоді може розлютитися, а коли пані директорка лютує, то краще не потрапляти їй під гарячу руку.
— Ми це добре знаємо, — пробурмотіла Лаванда.
— Я впевнена, — вела далі міс Гані, — що вона перевірятиме те, що ви вивчали цього тижня, тобто таблицю множення другого рівня. Тому я наполегливо раджу вам: як прийдете додому, ще раз старанно її повторіть. Нехай мати чи батько добре вас перевірять.
— А що вона ще перевірятиме? — поцікавився хтось.
— Правопис, — відповіла міс Гані. — Спробуйте пригадати все, що вивчили за ці кілька днів. І ще одне. Коли заходить пані директорка, отут, на столі, завжди повинен стояти глечик з водою і склянка. Без цього вона ніколи не проводить урок. Хто хоче взяти на себе відповідальність,
— Я, — миттю озвалася Лаванда.
— Дуже добре, Лавандо, — похвалила її міс Гані. — Твоє завдання — піти на кухню, взяти там глечик, набрати води й поставити на стіл разом з чистою склянкою перед самісіньким початком уроку.
— А що, як на кухні не буде глечика? — спитала Лаванда.
— На кухні є з десяток глечиків та склянок для пані директорки, — запевнила її міс Гані. — Уся школа там бере.
— Я не забуду, — сказала Лаванда. — Обіцяю не забути.
У Лавандиній голові вже прокручувалися різні схеми та можливості, що їх відкривав перед нею новий обов’язок, пов’язаний з глечиком та водою. Їй хотілося вчинити щось героїчне. Старшокласниця Гортензія викликала в неї несамовите захоплення своїми зухвалими вчинками. Лаванда захоплювалася й Матильдою, котра розповіла їй по секрету про авантюру з папугою, яку вона провернула вдома, та ще про те, як вона вдало підмінила татів лосьйон для волосся — і в результаті тато перефарбувався на блондина. Тепер настала її черга вчинити щось геройське — якщо пощастить вигадати якийсь блискучий план.
Вертаючись того дня зі школи додому, дівчинка напружено міркувала, і коли її врешті осяяла геніальна думка, вона почала її розробляти й вибудовувала свої плани не менш ретельно, ніж герцог Веллінґтонський перед битвою при Ватерлоо. Треба однак зазначити, що ворогом у цьому разі був аж ніяк не Наполеон. Але ви б не знайшли жодної особи в «Кранчем Голлі», готової визнати директорку менш грізним супротивником, ніж той відомий француз. «Потрібно буде виявити неабияку майстерність», подумала собі Лаванда, «та ще й зуміти втримати все в таємниці, щоб залишитися після цієї афери живою».
У глибині Лавандиного садочка був бруднуватий ставок, у якому жила ціла колонія тритонів. Тритони доволі часто живуть у англійських ставках, але звичайні люди їх не завжди бачать, бо тритон — полохлива й потайна істота. Це неймовірно гидка й неприємна тваринка, що чимось нагадує маленького крокодильчика, але з коротшою головою. Тритон цілком нешкідливий, хоч і не здається таким. Він має сантиметрів з п’ятнадцять завдовжки й дуже слизький, з зеленкувато-сірою шкірою зверху й помаранчевим черевцем знизу. Це земноводна істота, що може жити як у воді, так і на березі.
Увечері Лаванда пішла в садочок з рішучим наміром зловити тритона. Ці тваринки швидко рухаються і їх нелегко впіймати. Дівчинка довго лежала на березі, терпляче чекаючи, аж поки побачила величезну почвару. Тоді, використавши свій шкільний капелюшок як сачок, кинулась і вловила тритона. Лаванда заздалегідь вимостила пенал водоростями зі ставка, але виявила, що витягти тритона з капелюшка, щоб перекласти в пенал, досить непросто. Той звивався й вигинався, наче живе срібло, до того ж ледве влазив у пенал. Коли вона його нарешті запхнула, треба було ще простежити, щоб ненароком не прищемити йому накривкою хвоста. Сусідський хлопець Руперт Ентвістл казав їй, що відірваний тритонів хвіст залишається живим, і з нього виростає новий тритон, до того ж удесятеро більший за свого попередника. Він може вирости завбільшки як алігатор. Лаванда не зовсім у це повірила, та все ж таки вирішила за краще не ризикувати.