Unknown

Andriy

— Падай! — прошепотіла Матильда. — Вилий усе! Вона побачила, як захиталася склянка. Як відхилилася назад на частку сантиметра, а тоді знову вирівнялася. Матильда й далі тиснула на неї мільйонами невидимих крихітних рученят з долоньками, що вилітали з очей, відчуваючи потужну енергію, що спалахувала в двох маленьких чорних цяточках у самому центрі зіниць.

— Падай! —

прошепотіла вона знову. — Вилий усе!

Склянка знову захиталася. Матильда ще більше напружилася, прагнучи, щоб очі виділяли ще потужнішу енергію. І тоді, дуже-дуже повільно, так повільно, що важко було й побачити, склянка почала відхилятися назад — усе далі й далі назад, і вже ледь утримувала рівновагу. Так вона похиталася ще кілька секунд і нарешті перекинулася й упала, голосно дзенькнувши, на стіл. Вода і в’юнкий тритон хлюпнули прямісінько на велетенські груди пані Транчбул. Директорка заверещала так, що в будинку затряслися шибки, й ось уже вдруге за п’ять хвилин зірвалася зі стільця, мов ракета. Тритон відчайдушно вчепився кігтиками за бавовняний балахон у районі грудей. Директорка зиркнула вниз, побачила його, заревіла ще голосніше й помахом руки метнула тваринку через увесь клас. Та впала на підлогу за Лавандиною партою, і Лаванда блискавично нахилилася, схопила її й запхнула знову в пенал. Тритон, вирішила вона, може ще пригодитися.

Пані Транчбул, обличчя якої нагадувало розварену шинку, стояла перед класом, трясучись від люті. Її масивні груди важко колихалися, на них розпливлася темна й вогка пляма від води, що просякла, мабуть, до самої шкіри.

— Хто це зробив? — заревіла вона. — Ану! Зізнайся! Виходь сюди! Тепер не викрутишся!

Хто встругнув цю брудну штуку? Хто перекинув склянку?

Усі мовчали. У класі було тихо, як у могилі.

— Матильдо! — загорлала вона. — Це ти! Я знаю, що це ти!

Матильда мовчки сиділа в другому ряду. Її оповило дивне відчуття спокою та впевненості. Несподівано дівчинка усвідомила, що не боїться нікого в світі. Силою одного свого погляду вона примусила склянку з водою перекинутися й вилитися на жахливу директорку, а той, хто здатний на таке, здатний на що завгодно.

— Говори, бридка чирячко! — гриміла Транчбул. — Зізнайся, що це ти зробила!

Матильда подивилася просто в грізні очі розлюченої велетки й сказала з незворушним спокоєм:

— Пані Транчбул, від початку уроку я не сходила з місця. Більше мені нічого казати.

Зненацька її підтримав увесь клас.

— Вона й не ворухнулася! — кричали учні. — Матильда сиділа на місці! Ніхто не ворушився! Ви, мабуть, самі перекинули склянку!

— Ніколи в житті я б її сама не перекинула! — гарчала пані Транчбул. — Та як ви смієте таке навіть думати! Ану, кажіть, міс Гані! Ви ж усе бачили! Хто перекинув мою склянку?

— Ніхто з дітей не перекидав, пані

Транчбул, — відповіла міс Гані. — Я головою ручаюся, що ніхто не відходив від своєї парти, окрім Найджела, який увесь час стояв у кутку.

Пані Транчбул люто вирячилася на міс Гані. Міс Гані навіть не зморгнула.

— Я кажу правду, пані директорко, — повторила вона. — Мабуть, ви самі перекинули й не помітили, як. Таке часто буває.

— Я вже по горло сита вашою зграєю нікчемних карликів! — заревіла пані Транчбул. — Я не бажаю гаяти тут свій дорогоцінний час!

І з цими словами вона вилетіла з класу, грюкнувши за собою дверима.

Запала приголомшлива тиша, а міс Гані вийшла наперед і зупинилася біля свого стола.

— Ху! — зітхнула вона. — Думаю, на сьогодні нам уроків вистачить. Усі вільні. Можете йти на шкільний майданчик і чекати, коли по вас прийдуть батьки.

Матильда не кинулася бігти разом з однокласниками. Коли всі діти зникли за дверима, вона й далі сиділа за партою, тихенька й замислена. Знала, що мусить розповісти комусь про те, що сталося зі склянкою. Вона просто не могла тримати в собі таку неймовірну таємницю. Їй була потрібна одна-однісінька людина, доросла, мудра й співчутлива, яка допомогла б їй усе збагнути.

Батько й мати тут не допоможуть ніяк. Навіть якби вони й повірили, а це було сумнівно, вони однак не збагнули б, яка неймовірна подія сталася сьогодні в класі. Майже не роздумуючи, Матильда вирішила, що довіритися може тільки міс Гані.

У класі не було нікого, крім Матильди та міс Гані. Міс Гані сиділа за столом, гортаючи папери. Вона підняла голову й запитала:

— Матильдо, а ти не йдеш надвір з усіма? Матильда відповіла:

— Можна з вами поговорити?

— Звичайно, можна. Тебе щось непокоїть?

— Міс Гані, зі мною сталося таке дивне…

Міс Гані відразу насторожилася. Після двох жахливих розмов, які стосувалися Матильди — спочатку з директоркою, а потім з нестерпним подружжям Вормвудів, — міс Гані багато думала, як би цій дитині допомогти. А тут Матильда сидить у класі з дивним схвильованим лицем і сама просить дозволу порозмовляти віч-на-віч. Міс Гані ще ніколи не бачила її з такими широко розплющеними очима.

— Добре, Матильдо, — сказала вона. — Розказуй, що з тобою сталося такого незвичного.

— А пані Транчбул не вижене мене зі школи? — запитала Матильда. — Бо це не я поклала ту тваринку в глечик з водою. Клянуся, що не я.

— Я знаю, що не ти, — підтримала її міс Гані.

— То мене виженуть?

— Не думаю, — відповіла міс Гані. — Пані директорка просто трохи рознервувалася, от і все.

— Добре, — зраділа Матильда. — Але я хотіла б з вами поговорити не про це.

— А про що, Матильдо?

— Хотіла б поговорити про склянку з водою, в якій була тваринка, — сказала Матильда. — Ви бачили, як вона вилилася просто на пані Транчбул?