Ті, що співають у терні
Шрифт:
— Це нахабна брехня!
— Ні, не брехня. — Він весело вишкірився. — Тоді чому ти так ненавидиш його тепер?
— Ненавиджу — і все. Він схожий на старого кістлявого стерв’ятника, і мене від нього нудить.
— А мені він подобається. І завжди подобався. Ідеальний священик — ось як називає його отець Ветті. Я гадаю, що й отець Ветті теж ідеальний священик.
— Якщо він так тобі подобається, то піди і трахни його в сраку!
— Джастино!!!
— Ага, нарешті я тебе шокувала! Б’юся об заклад, ти навіть не здогадувався,
В Дейнових очах затанцювали бісики.
— А ти й справді знаєш, що воно означає? Розкажи мені, Джассі, Нумо, вперед! Благаю тебе!
Вона не могла встояти, коли він піддражнював її; тож її очі теж пустотливо зблиснули.
— Може, одного дня ти, лопух, і справді станеш отцем Прутнем, але якщо ти й справді досі не знаєш, що це таке, то краще й не питай.
Дейн посерйознішав.
— Не хвилюйся, не питатиму.
Біля Дейна зупинилася, крутнувшись на місці, пара красивих жіночих ніг. Він поглянув угору, почервонів, як буряк, і, швидко відвернувшись, сказав невимушеним тоном:
— А, привіт, Марто!
— І тобі привіт.
То була надзвичайно красива дівчина; їй трошечки бракувало акторських здібностей, але її врода була цінним надбанням для кожної вистави; окрім того, сталося так, що вона належала саме до тієї категорії дівчат, які подобалися Дейну, бо Джастина не раз вислуховувала його захоплені компліменти на її адресу. Марта була висока, сексуальна (цей термін і увійшов у моду в кіношних журналах), мала темне волосся й очі, світлу шкіру та розкішні груди.
Примостившись скраєчку столу, за яким сиділа Джастина, вона звабливо погойдувала ногою прямісінько під носом у Дейна, дивлячись на нього з такою відвертою цікавістю та симпатією, що він збентежився. «Боже, оце так хлопець! Всім хлопцям хлопець! Звідки у кістлявої шкапи Джассі міг узятися такий брат? Мабуть, йому лише вісімнадцять, і якщо я його зваблю, то це буде, наче немовля з колиски поцупити, але мені начхати».
— А як щодо того, щоб прийти до мене на каву і таке інше? — спитала вона, дивлячись на Дейна. І неохоче додала: — Вам удвох, звісно.
Джастина рішуче похитала головою, і в її очах раптом спалахнув якийсь здогад.
— Та ні, дякую, я не зможу. Тобі доведеться вдовольнитися Дейном.
Він теж рішуче похитав головою, але з явним жалем, немов і справді долав спокусу.
— Дякую за запрошення, Марто, але я не можу. — Із цими словами Дейн зиркнув на годинник, наче на свого рятівника.
— Господи, на моєму лічильнику залишилася всього одна хвилина! Скільки ти ще тут будеш, Джассі?
— Хвилин із десять.
— Я почекаю тебе надворі, добре?
— Боягуз! — глузливо кинула вона.
Темні очі Марти сумно провели Дейна.
— Він розкішний! Чому ж він на мене й поглянути не схотів?
Джастина кисло посміхнулася, нарешті зіскрібши з обличчя грим. Ластовиння поволі поверталося. Може, Лондон допоможе —
— О, не переймайся, він теж ласо позирав на тебе. І йому теж хотілося б із тобою зустрітися. Та чи зустрінеться? Тільки не Дейн.
— Чому? Що з ним не так? Невже він голубий? От зараза, ну чому кожен розкішний мужчина, якого я зустрічаю, виявляється педиком? Ніколи не думала, що Дейн — педик. Він на нього зовсім не схожий.
— Слідкуй за тим, що кажеш, ти, дурепо безмозка! Звісно, ніякий він не голубий. А якщо він колись хоч погляне убік Солоденького Вільяма, то я того ж дня горлянку переріжу — і йому, і Вільяму.
— Якщо він не гомік і задивляється на жінок, то чому ж він не клюнув? Чому не вхопився за моє запрошення? Може, вважає, що я для нього застара?
— Красунечко, ти й у сто років не будеш застарою для жодного нормального мужчини, в цьому будь певна. Ні, дурень Дейн поклявся виключити секс зі свого життя. Бо збирається стати священиком.
Марта ошелешено роззявила свого розкішного хтивого рота, на мить завмерла, а потім виклично гойднула гривою чорнильно-темного волосся.
— Не тринди.
— Та правда, кажу тобі!
— Ти хочеш сказати, що все оте багатство піде коту під хвіст?
— Боюся, що так. Бо він офірує його Богу.
— Тоді Бог — ще більший педик, аніж Солоденький Віллі.
— Може, ти й маєш рацію, — погодилася Джастина. — Втім, насправді його й жінки не дуже цікавлять. Ми для нього — як глядачки, що сидять на дешевих місцях верхнього ярусу. А партер та нижній балкон — виключно для чоловіків.
— Он воно як!
Джастина, звиваючись, вивільнилася з одежі Електри, вдягла через голову тонке бавовняне плаття, пригадала, що надворі прохолодно і накинула зверху джемпер, а потім поблажливо поплескала Марту по голові.
— Та не побивайся ти так, крихітко. Бог був милосердний до тебе — дав мало мозку. Повір мені, так значно легше. Ти ніколи б не склала конкуренції Творцю Всесвіту.
— Не знаю, не знаю. Хотілося б спробувати позмагатися з Господом за твого брата.
— Облиш і забудь. Бо тобі довелося б воювати з Церквою, а це відпочатку програшна справа. Ти скоріше б Солоденького Віллі звабила, аніж Дейна, повір мені.
Автомобіль із Ватикану зустрів Дейна в аеропорту і швидко повіз його бляклими сонячними вулицями з красивими усміхненими людьми; приклеївши носа до скла, він упивався, бо на власні очі бачив те, що раніше траплялося йому на фото: римські колони, палаци в стилі рококо, ренесансна велич собору Святого Петра.
І на нього чекав, цього разу весь у червоному, з голови до п’ят, Ральф Рауль, кардинал де Брикасар. Простягнулася вперед рука, зблиснув перстень; Дейн впав на обидва коліна і поцілував його.