Сніг у Флоренції
Шрифт:
Синьйори! Я прошу хвилиночку уваги.
По морю пошуків я плив, як Одіссей.
Завершено мій труд, і ось він перед вами —
Хреститель Іоанн, Левіт і Фарисей.
Я тяжко працював і сумнівався надто.
І чудо одкровень було мені як грім.
Тепер я не боюсь. Покличте Леонардо
і Мікеланджело,— я вірю тільки їм.
Замовники мої! Повірте, не зухвальство —
це просто для митця найбільше з його щасть.
Бо краще хай мій труд мені
ніж нетямущий хто хвалу йому воздасть!
Старий
Ну, а вони покликали свого.
Принизили і заплатили скупо,
бо він сказав, що твір щось не «ого»,
і що ціна — п’ятсот, не більше, скудо.
Флорентієць
Та краще б звір мене ударив бивнем!
Я побілів, і я сказав їм так: —
Чи вам, синьйори, не здається дивним,
що труд митця оцінює слимак?
Старий
І почалось. Погрожували пальцем.
Злостивцем називали і зухвальцем.
Що молодь вперта, і від того зло.
Що в їхній час такого не було.
Флорентієць
Я вийшов звідти,— з мене було досить.
Я десь кудись забіг тоді, я зник.
Це був мій перший, мій болючий досвід:
замовнику зручніший ремісник.
Старий
Чого ж ти не сказав йому: — Паскудо,
мені не треба ті нещасні скудо!
Ти ж власним коштом більше оплатив.
Чого ж ти їх тоді не всовістив?
Флорентієць
Я гордий був. Принаймні хоч гордині
ніхто не сміє збавити людині.
І потім, я ще жив не у нестатках.
Я мав куди подітись від образ.
Мій дім стояв у лоджіях і в ґратках,
У мене був домашній дикобраз.
Я міг собі дозволити дозвілля,
себе ще не призводячи до скрут,
півроку роздивлятися сузір’я,
два роки заморожувати ртуть.
У мене був мій говорящий ворон.
Мій час життя у вічності тривав.
Я міг неквапно працювать над твором,
а потім твори друзям роздавав.
Був невідлюдний. Добре грав на лютні.
Життя було безпечне і легке.
Старий
Чого ж ти не подумав про майбутнє?
Флорентієць
Чи міг я думать, що воно таке?!
В примарнім крузі місячного світла — такий трагічний у своїй самотності —
сидить на лаві Рустичі, старий.
Спалахують суцвіття фейєрверків, сніп кольорових іскор над юрбою.
Невтримний шал веселощів і свята.
Уся
вона шпурляє квіти у юрбу.
Торкає струни лютні Флорентієць,
і дев’ять
карнавальних
флорентійок —
ті ж самі музи, але вже інакші,
як хризантеми в карнавальних масках, в тимпани б’ють, оточують, танцюють,
все далі відтісняють Флорентійця.
Флорентієць
(і весело, і трохи винувато)
Флоренція любила карнавали.
Я флорентієць, я любив їх теж.
Старий
О ви, що стільки часу змарнували
на фейєрверки з флорентійських веж!
На ваші п’яні гульбища, бенкети,
де кожен з вас пишався, як індик,
де ваші запопадливі поети
наввипередки славили владик!
Флорентієць
(награючи на лютні, мов не чує)
О Маріелла, Маріелла, Маріелла!
Старий
(у намаганні якось буть почутим, зіп’явсь на лаву, в пароксизмі гніву)
Спиніться, схаменіться, в гупотінні
не чуть, як наближається біда!
Вже вас немає. Вже на ваші тіні
розлив бокал кривавий тамада.
Я вам кажу. І час такий настане.
Хто що посіяв, той те і пожне.
Флоренція болить. Флоренція повстане.
Флоренція тиранів прожене.
Вона змете палаци їхні й замки,
вона такий утне їм карнавал,
що тільки чорт знайшов би там уламки
од жаху перекошених дзеркал!
Чи ви тоді отямитесь прозрівши?
Вином не скаламучуйте уми!
Бо згинете, Флоренцію призвівши
до голоду, усобиць І чуми!
Я вам кажу. Я вас молю. Я прошу.
О, схаменіться, поки ще живі!
Ви казитесь, ви тонете в розкошах.
Волаю вам — потонете в крові!
Голоси
(обурені, з танцюючого натовпу)
А це ще хто? Хапай його за поли!
Чого він тут, тягни його униз!
Ти що, як тінь ченця Савонароли,
над безтурботним натовпом навис?!
Флорентієць
(наспівує і награє на лютні)
О Маріелла!
Старий
Боже, він не слуха!
Його робітня пилом припада.
Флоренції загрожує розруха,
а він на карнавалах пропада!