Щит і меч
Шрифт:
— Фюрер повинен був би сам пожертвувати своїм життям, — похмуро промовив полковник, — заради того, щоб ми могли вільніше здійснити свої ідеали. Він занадто сфокусував на своїй особі ці ідеали. Щоб добитись їх здійснення, нам треба було пожертвувати фюрером. Принісши його в жертву, ми змогли б з новими силами, об'єднавшись, боротися за свої ідеали в контакті із західними державами. Свої думки я виклав на папері — це щось подібне до політичного заповіту. І, гадаю, замість сентиментального послання до близьких ви мусите зробити все можливе для того, щоб мій заповіт попав до рук тим, кому він призначений. Ви розумієте всю вагу такого документа? По
Вайс заперечив:
— Тільки в тому випадку, якщо більшість погодиться відмовитись від листа рідним і замінить його вашим, так би мовити, заповітом.
— Та вони ж не погодяться! — сердито вигукнув полковник. — Тут занадто строкате товариство, серед них є й такі, що додержуються поглядів Штауфенберга.
— А ви спробуйте ознайомити їх з вашим документом, — порадив Вайс. — Ці люди — теж частина Німеччини, про долю якої ви так піклуєтесь.
— Мабуть, я це зроблю, — з деяким ваганням у голосі промовив полковник. Але потім, після тривалої паузи, заявив: — Ні, тут занадто багато небажаних осіб. — Вийняв з-під матраца складені в зошита аркуші паперу, попросив: — Візьміть, може, ви все-таки знайдете спосіб зберегти цей документ і передати його кому-небудь.
— Я не можу гарантувати вам, — сказав Вайс, — що він потрапить до рук тим адресатам, на яких ви сподіваєтесь.
— Ну що ж, — погодився полковник, — хай це буде хтось перший-ліпший. — Іронізуючи над самим собою, заявив: — Очевидно, я погоджуюсь на це тільки з бундючності. Але хай буде так.
Полковника добре-таки вишпетили на першому ж допиті. Його притягли у камеру і кинули на підлогу напівтрупом.
Вайс, маючи вже чималий досвід, подав йому посильну допомогу.
Опритомнівши, полковник сказав Вайсові:
— Я виклав їм усе, що казав вам, і ось бачите… — Він хотів піднести руку до обличчя, але йому не вистачило сил.
— Вони вам не повірили? — спитав Вайс.
— Мабуть, повірили, — сказав полковник. — Але поставили вимогу, щоб я дав відомості про генералів, учасників змови. Я відмовився: це суперечить моїм поняттям про честь.
— А про молодших офіцерів ви теж нічого не сказали? — спитав Вайс.
— Як старший офіцер, я маю право оцінювати їх всебічно, — туманно відповів полковник.
На другий день полковника повели на страту. Він мужньо відмовився від належної порції шнапсу, так само як і від таблеток опіуму, якими торгували наглядачі. Перш ніж вийти, він обійшов усіх офіцерів, кожному потиснув руку і побажав зустріти смерть з такою самою присутністю духу, як і він.
Від прощання з цивільними ув'язненими полковник ухилився. Він пішов, твердо ступаючи, і навіть не озирнувся у дверях.
Гуго Лемберг сказав Вайсові, що центральна група змови до кінця 1943 року була проти вбивства Гітлера — з побоювання, що це розв'яже антифашистську боротьбу широких мас. Змовники прагнули одного — добитися відставки фюрера, щоб надати переворотові характеру законної зміни глави рейху. До того ж Даллес рекомендував зв'язаним з ним представникам змовників не розпочинати ніяких дій, аж поки армія союзників висадиться в Європі.
Замах на Гітлера мав збігатися з висадкою союзників. Новий німецький уряд зніме війська з Західного фронту. Армія союзників, окупувавши Німеччину, сама втихомирить можливість революційного антифашистського повстання. Таким чином, війська вермахту будуть звільнені для контрудару по наступові Радянської Армії. Всі сили будуть кинуті
— Але полковник, наприклад, — з усмішкою сказав Гуго, — був противником капітуляції Німеччини перед США та Англією. На його думку, її могли сприйняти як загальну воєнну поразку Німеччини, Він був і проти окупації країни англо-американськими військами: придушити антифашистські сили повинна, на його думку, сама німецька армія, навіявши таким способом народним масам належну повагу до нового уряду. Наївність солдафона! — насмішкувато закінчив Гуго.
— Хіба? — не повірив Вайс.
— Безумовно. Справа в тому, що нам, військовим, з самого початку слід було спертися на найвпливовіші сили Німеччини, тоді наш путч мав би всі потрібні гарантії.
— Що ж це за сили?
— Промислові кола рейху, — сказав Гуго. — Але, на жаль, багато хто з цього оточення був проти зміни Гітлера. Вони добре пам'ятали, як рішуче він свого часу розправився з комуністичним рухом. І з якою сміливістю та послідовністю підкорив цілком сили нації економічним інтересам магнатів промисловості. Крім того, — понизив голос Гуго, — мені здається, до відома Гіммлера дійшло, що деякі наші генерали вагались, чи визнати його новим фюрером рейху, чи не визнати. А вони ж знали, що ця кандидатура мала рішучу підтримку у правлячих кіл США та Англії. І я гадаю, що, коли б замах на Гітлера пройшов успішно, Гіммлер одразу ж звалив би на більшість учасників змови всю могутність каральних сил СО і гестапо.
— Значить, змова безнадійна?
— Ні, чого ж? — понуро заперечив Гуго. — Коли б, як пропонував Штауфенберг, ми об'єдналися з широким демократичним фронтом, можливо, все було б інакше. Але я не за таку Німеччину — я противник такої Німеччини.
— А німецький народ яку волів би Німеччину?
Гуго знизав плечима.
— Народ тільки тоді надійний фундамент для будівлі держави, коли він міцно утрамбований сильною владою, — широко обвівши рукою ліжка, на яких лежали в'язні, Гуго з лихою насмішкою заявив: — Якби тут зараз опинився росіянин-комуніст, уявляю собі, як би він зловтішався.
— Чому ж? — спитав Вайс.
— Тому, — відповів Гуго, — що росіянам потрібен Гітлер як ненависний символ самої Німеччини, як мішень. А ми не змогли позбавити їх цієї мішені…
— Наївно! — сказав Вайс. — Ви хотіли змінити фюрера Гітлера на фюрера Гіммлера. А мішень Радянської Армії — німецький фашизм. Ви самі це добре знаєте з перехоплених заяв Радянського уряду.
— Так, може, — понуро погодився Гуго. — Справді, найбільше ми боялись не того, що вірні Гітлерові частини СС можуть знищити нас, а того, що вбивство Гітлера буде сприйняте як сигнал до антифашистського повстання. Ми боялись і того, що радянські війська завдадуть остаточної поразки нашій армії раніше, ніж американські та англійські частини почнуть просуватися по нашій території. — І враз, неначе осяяний раптово виниклою думкою, Гуго спитав жваво: — А чому ви осуджуєте деякі мої висловлювання?
— Мені не байдуже, за що вас мають тут стратити! — сказав Вайс.
— А мені, знаєте, тепер уже наплювати, чи стратять мене як однодумця Штауфенберга, чи як противника його помилок. Важливе одне — смерть все і всіх зрівнює. — Гуго додав з усмішкою: — Кожен живий думає по-своєму, але всі мертві смердять однаково. Шкода, що тут я не можу запропонувати вам перевірити це на практиці: адже вас, видно, теж незабаром повісять.
— Атож, — сказав Вайс і поторкався своєї шиї. — Дужо люб'язно, що ви нагадали мені про це.