Переспівниця
Шрифт:
Гейл і Ліг 1 стріляли по вхідних дверях якоїсь будівлі, а тоді почали цілити в троси, що тримали сітку з Мітчелом. Решта намагалися втихомирити Піту. Я кинулася назад до Богза, і ми з Гомсом потягнули його в чиєсь помешкання — крізь рожево-білу вітальню, вздовж коридору, завішаного сімейними світлинами, аж у кухню, де й повалилися на холодну мармурову підлогу. Кастор і Полідевк заволокли в помешкання оскаженілого Піту. Джексон якимось дивом вдалося одягнути на нього кайданки, від чого він бісився ще дужче, і
У вітальні грюкали двері, хтось галасував. Із коридору долинало гучне тупотіння, а чорні хвилі пропливали повз будинок. У кухню долітав стукіт — хтось зачиняв вікна, але отруйний смоляний запах усе одно проникав у будинок. Фіней ніс на руках Мессалу. Слідом за ними, голосно кашляючи, до кімнати вбігли Ліг 1 і Кресида.
— Гейле! — погукала я.
Він заскочив до кімнати останнім, захлопнув по собі двері та зронив усього одне слово:
— Дим!
Похапавши рушники, фартухи і все, що потрапляло під руку, Кастор із Полідевком заходилися затикати щілини, а Гейл блював у яскраво-жовтий умивальник.
— А Мітчел? — запитав Гомс. Ліг 1 тільки похитала головою.
Богз пхнув мені «Голо». Губи його ворушилися, але я не могла розібрати ні слова. Нахилившись, я дослухалася до хрипкого шепоту.
— Не довіряй нікому. Не повертайся в табір. Убий Піту. Зроби те, заради чого ти сюди приїхала.
Я відсторонилася, щоб зазирнути йому в обличчя.
— Що? Богзе! Богзе!
Його очі були досі розплющені, але вже невидющі. У моїй руці залишилося закривавлене «Голо».
Тишу порушувало тільки наше важке дихання й Пітині спроби вибити двері комірчини ногами.
Однак поступово сили його полишали: удари слабшали й рідшали. А тоді припинилися. Може, він також помер?..
— Кінець? — запитав Фіней, косуючи на Богза. Я кивнула. — Треба вибиратися звідси. Негайно. Ми вже детонували всі можливі «секрети» на цій вулиці. І можу побитися об заклад, що наші обличчя записані на камерах відеостеження.
— Я теж так думаю, — мовив Кастор. — Усі вулиці оснащено камерами. Я впевнений, що Капітолій пустив чорний дим вручну, побачивши, що ми знімаємо агітку.
— І водночас вимкнулися наші комунікатори. Мабуть, їх навмисне вивели з ладу. Але я проведу вас назад до табору. Дай мені «Голо», — Джексон простягнула руку, щоб забрати «Голо», але я міцно притиснула його до грудей.
— Ні. Богз віддав його мені, — сказала я.
— Не будь смішною, — фиркнула вона. Звісно, вона думала, що «Голо» дістанеться їй. Адже вона — Богзова права рука.
— Так і було, — мовив Гомс. — Перед смертю він передав усі повноваження Катніс. Я сам бачив.
— З якого дива? — запитала Джексон.
А справді, з якого дива? У мене в голові паморочилося від цілого букету жахливих подій, які вмістились у п’ять хвилин: Богз покалічився і помер
Що він мав на увазі? Не довіряти кому? Повстанцям? Коїн? Солдатам, які оточують мене зараз? Я не збиралася повертатися в табір, але ж Богз мав усвідомлювати, що я не зможу просто взяти пістолет і прострелити Піті голову. Чи зможу? І чи варто?
Чи здогадався Богз, що насправді я планую дезертирувати й самотужки вбити Снігоу?
Зараз я не могла розплутати цей клубок, тому вирішила, що спочатку виконаю два перші накази: не довірятиму нікому і далі рухатимуся в центр Капітолія. Але як мені виправдати свої дії? Як домогтися, щоб мені дозволили залишити «Голо» собі?
— У мене спеціальне доручення від президента Коїн. Гадаю, про це знав лише Богз.
Моя вигадка не переконала Джексон.
— Це яке таке доручення?
Можу сказати і правду. Нічого правдоподібнішого мені все одно не вигадати. Однак усе мусить бути схоже справді на особливе доручення, а не на помсту.
— Вбити президента Снігоу, поки наші втрати у війні не досягли критичної межі, коли виживання Округу 13 стане неможливим.
— Я тобі не вірю, — мовила Джексон. — І як твій командир наказую передати всі повноваження мені.
— Ні, — сказала я. — Це означатиме, що я порушую прямий наказ президента Коїн.
На нас уже спрямували з десяток автоматів: половину на Джексон, половину на мене. Мало не пролилася кров, але вчасно втрутилася Кресида:
— Це правда. І ми тут саме з такою метою: Плутарх хоче, щоб ми зафільмували смерть Снігоу. Він гадає, якщо нам вдасться зняти сцену вбивства Снігоу Переспівницею, то це покладе війні край.
Після такої заяви навіть Джексон замислилася. А тоді вказала рушницею на комірчину.
— А навіщо тут він?
Ну от і все. Я не могла вигадати жодної правдоподібної причини, навіщо Коїн було присилати в таку відповідальну мить сюди психічно неврівноваженого хлопця, запрограмованого вбити мене. Моя вигадка не трималася купи. Але мені на допомогу знову прийшла Кресида:
— Тому що останні два інтерв’ю з Цезарем Флікерменом знімали в резиденції президента Снігоу. Плутарх вважає, що Піта буде нам за гіда, оскільки того району Капітолія ми майже зовсім не знаємо.
Мені хотілося спитати Кресиду, чому вона заради мене зважилася на таку брехню, чому вона допомагає мені у справі, на яку я сама себе призначила, однак зараз був не час.