Марiя
Шрифт:
— А Бобровський втік із Києва з одним українцем-студентом. Уявляєте, яке на них враження справили настанови Мерославського?
— Ви довго маєте тут пробути, у Парижі? — спитала Сераковського Марія. От з ким їй хотілося б ще зустрічатися. Вона ж з ним познайомилася ще в Петербурзі, Тарас Григорович познайомив, і, вона знала, дуже любив Зигмунта Сераковського, а той просто схилявся перед Шевченком, їй у Петербурзі розповідали, як Сераковський ходив до графів Толстих просити, щоб вони клопоталися за звільнення українського поета з солдатчини, з заслання, — він і сам цього скуштував досить! Але ж таким, як і Тарас Григорович, повернувся незламним,
Ясно, він був тепер одним із керівників підготовки до рухавки — повстання, але це ніколи не було видно з його поведінки — ані тіні, ані натяку на якусь зверхність, право на владу, честолюбність, ніякої пози й красномовності. Людина палкої дії, упертої праці. Добролюбов, згадуючи його, казав, що, захищаючи свої пакти проти зміни мір покарання, він добрав неймовірні цифри, і статистика його діяла просто вбивчо на опонентів! Його статті в «Современнике», міжнародні огляди теж впливали не красотами стилю, а сумлінно дібраними фактами, і всі били в одну ціль.
— Марії Олександрівні хотілося б, щоб ти лишився тут якнайдовше, і я бажаю того ж! — сказав Броніслав Залеський — також «соізгнанник» старих часів.
— Що ви, друзі, — махнув рукою Зигмунт. — Хіба можна тепер десь надовго затримуватися! Я хотів тут залишити на довший час свою дружину, — звернувся він до Марії, — але вона стала хворіти, й ми вирішили за краще, щоб вона повернулася до батьків. Обставини можуть скластися, що я зовсім не зможу потурбуватися про неї.
— А яка мила і гарна твоя дружина, — усміхнувся Залеський. — Недарма кажуть: перша красуня на Литві.
Майже завжди строгі сірі очі Сераковського під чорними, немов у жалобі, віями враз проясніли.
— А ще друзі кажуть про наше весілля: «Остання мазурка на Литві». Ми ж зовсім нещодавно побралися. Це був, між іншим, слушний привід нам усім зібратися. І, уявіть собі, раптом з'явилися зовсім непрохані гості в «блакитних мундирах»! А втім, мої аксельбанти офіцера генерального штабу російської армії примусили їх збентежитися і зникнути, хоч Аполлонія їм люб'язно запропонувала чарку з вином.
— Шкода мені твоєї милої Аполлонії, —зітхнув Желіговський, — одразу, мабуть, відчула, які несподіванки на неї чекають.
— Вона знала це наперед, — заперечив Сераковський, — вона добре розуміла, на яке життя себе прирікає. Але ж це для неї не новина, її дід, батько, брати — усі постраждали в боротьбі за ойчизну Я певний, коли б я стояв осторонь, спокійно собі жив, — вона б і не погодилася стати моєю дружиною.
— Не можна уявити тебе спокійним, — заперечив Желіговський.
— А хіба хтось із нас усіх може бути зараз спокійним? — гаряче спитав Зигмунт. — Зараз, напередодні?
* * *
Спокійним, звичайно, не можна було бути, але ж як не було пов'язане своє особисте з тим ширшим життям і свого народу, і боротьбою, все ж таки ніколи не могло припинитися життя інтимне кожної окремої людини — і закохувалися, і одружувалися, і розлучалися, і люди народжувалися, вмирали, і цьому віддавались і сили, і час, і не менші страждання,
Марія згадала сімейні нелади у Герцена, які не припинялися і тепер, коли людина мусила перемогти нелади, що виникали з поляками, хоча за його ставлення до польських справ проти нього усякими провокаційними засобами настроювали ліберали на батьківщині.
А Бакунін із своєю пташкою-дружиною! Вона нарешті вирвалася з Сибіру, їй допомогли виїхати за кордон, і тепер вона тільки мріє про Париж! Париж — і нічого більше! І Бакунін губиться перед бажаннями цієї дитини і просить графиню Саліас розважати в Парижі його милу Антонію!
А який смутний Желіговський напередодні свого одруження. Так, він одружується незабаром з дочкою Міцкевича і рве цим довготривалий зв'язок з письменницею Буташевич. Буташевичка приїхала з Петербурга й ридає на грудях у Марії! Щоб розважити й заспокоїти її, Марія вже обіцяла поговорити з Іваном Сергійовичем, щоб той прочитав і написав кілька слів про повість Буташевички «Щоденник дівчинки». Добрий Іван Сергійович не відмовить Марії. Звичайно, Желіговський почувається не дуже добре.
А який там спокій у самої бідної Марусі! Усе непевне, усе тимчасове, хіба лише коли сидить за своїм столом і пише, трохи заспокоюється. Та починається інший неспокій. Може, їй і писати треба зовсім не те, що пише? Вона пише «Записки дячка» і не може покинути отих дячків-попів, та попівен, та черниць з далекого свого дитинства та юності. Вони їй спокою не дають ні вдень ні вночі. Інколи вона наче не бачить цих бульварів, вулиць, різноманітної' юрби, бо перед очима зовсім інші картини. І не можна ж життя розкласти по поличках — оці години я з ними, потім Богдась, потім Саша, потім Сахновський з його дорученнями... Ні, ні, не можна ні роботи, ні почуттів, ні думок розкласти по поличках, але як впоратися з цим усім?
Сахновський повернувся з Лондона ще дужче стурбованим та заклопотаним.
— У Герцена й Огарьова були зустрічі, на яких домовлялися про дальші дії. Я не був, звичайно, на цих зустрічах. Моя справа — виконувати, але я знаю, були серйозні розмови з Падлевським та іншими проводирями польськими. Ну, звичайно, Бакунін був, і Андрій Потебня якраз знову туди приїхав. Ви знаєте, зараз найрішучіший момент. У Варшаві Велепольський у змові з урядом вирішив оголосити рекрутський набір, явно незаконний і підтасований — тільки по містах і тільки по списках. А до списку внесли усю підозрілу для уряду молодь. Це ж значить одразу відрізати головну силу від повстання. Отже, поляки настоюють, щоб рухавка — повстання — почалася напередодні набору, поки всі наші молоді сили — і революційне настроєні, і співчуваючі — не опинилися в казармі.
— Так це ж справедлива й вірна думка!
— Вірна-то вірна, але хіба невірно й несправедливо говорять Герцен і Огарьов, що не можна відривати руху поляків від спільної нашої боротьби за землю і волю селянам, від боротьби на Україні, в Білорусії, на Литві. Хоча весь час на Русі то там, то тут виникають заколоти, але ж відчувається і деякий спад революційного настрою, народ ще не готовий до відкритого великого повстання, треба ще почекати — принаймні до весни, коли вийде термін уставним грамотам, тоді легше буде підняти всіх селян на спільні дії, — а коли не буде цього союзу і спільної боротьби, рухавка може перетворитися у боротьбу між поляками і росіянами.