Корабельна катастрофа
Шрифт:
Більше вони не говорили, і коли пролунав удар ринди, що кликав на сніданок, у каюті було майже прибрано.
Томмі в цей час теж не сидів: він підтяг вельбота під саму корму і спустив у нього вже розкрите барильце солонини, знайдене у камбузі. Безперечно, в нього на думці було єдине: якнайшвидше покинути бриг.
— Ми можемо взяти тут скільки завгодно харчів, — обізвався він. — Чого ж нам зволікати? Треба негайно вирушати на Гаваї. Я вже готуюсь.
— У Мака зламана рука, — мовив Картью. — Чи витримає він плавання?
— Зламана рука? — перепитав капітан. — Усього лиш? Я накладу
Згадавши вчорашню бійню, він замовк. Запала тривала тиша.
Після сніданку Вікс, Картью і Гедден спустилися в каюту.
— Я накладу тобі лубка, — сказав капітан.
— Пробачте, капітане, — відповів Мак, — але спершу треба вивести судно в море, а потім уже братися за мою руку.
— Ну, поспішати нам нікуди, — заперечив Вікс.
— Коли до острова підійде ще одне судно, ви заспіваєте іншої, — не відступався Мак.
— Але ж це неймовірне діло, — зауважив Картью.
— Глядіть, не прогадайте, — відповів Мак. — Коли корабля ждеш не діждешся, його й за шість років не дочекаєшся, а коли ні, сюди з'явиться ціла ескадра.
— Саме так! — вигукнув Томмі. — Думка слушна. Швидше споряджаймо вельбота й мотаймо звідси.
— А що скаже про вельбот капітан Вікс? — спитав ірландець.
— Та не скажу нічого, — мовив Вікс. — У нас є непоганий бриг, навіщо нам тепер якийсь вельбот?
— Даруйте, — це несерйозно, — заперечив Томмі. — Бриг у нас, звісно, є, але що з того? Нам на ньому не ввійти в жоден порт.
— Останнім пристановищем цього брига стане океан, — відповів капітан. — Він потоне, і я скажу вам, де саме: за сорок миль од Гаваїв, з навітряного боку. Ми у вельботі зачекаємо, поки його щогли зникнуть під водою — і тоді не лишиться жодного сліду «Летючого шквалу», і ми забудемо, що бачили його. З вельбота на берег зійде команда шхуни «Багата наречена» і з першим же пароплавом вирушить на Сідней.
— Капітане, та ви ж — голова! — вигукнув Мак. — Ну ось що, киньте ви й думати про мою руку, прошу вас, давайте швидше вийдемо в море.
— Мені й самому ось-ось терпець урветься, Маку, — відповів Вікс. — Але зараз повний штиль. Тож давай свою руку і мовчи.
Він наклав лубка Макові. Труп Брауна, холодний і здерев'янілий, витягли з трюма й кинули в лагуну, а місце, де він лежав, вимили. Ще до обіду впорались, та лише після третьої години по тихій лагуні пробігли брижі, налетів сухий шквал, а потім повіяв річний бриз.
Команда не знаходила собі місця від нетерплячки, а капітана мучили сумніви, хоча він і не прохопився про це ні словом. Річ у тім, що капітан Вікс усе життя плавав лише на шхунах, і саме тут його досвідові можна було позаздрити — він міг змусити шхуну протанцювати шотландський танець, він відчував її, як вершник відчував коня, і вона корилась йому, як мисливський собака. Але шхуною його морехідний досвід обмежувався. Коли на її палубі він був Рембрандтом або принаймні Вістлером, то на мостику брига він був П'єром Грассу [98] . З самого ранку він планував можливі маневри, подумки повторював команди, але відчуття непевності та пригніченості не минало. Все це були
98
Герой оповідання Бальзака, художник-нездара.
Він одвів Картью на корму і терпляче роз'яснив йому, як треба буде діяти, а потім разом з ним оглянув усі вітрила та браси.
— Думаю, що запам'ятаю, — сказав Картью, — але все це достобіса заплутане.
— Ідіотське оснащення! — погодився капітан. — Понавішували якихось косовиків! А в мене, як на гріх, жодного справжнього матроса! Ех, була б це проста бригантина! Добре, що хоч прохід легкий, маневрувати не доведеться… Спочатку ми пройдемо фордевіндом, поки острів не лишиться у нас під вітром, потім круто змінимо курс проти вітру і підемо лівим галсом на південний схід. Зрозуміло?
— Зрозуміло, — відповів Картью досить похмуро, і обидва ще довго розглядали складне плетиво незнайомого оснащення над головою.
Врешті настав час від теорії переходити до практики. Вітрила спустили, і команда зготувалась піднімати якір. Бакштов перерубали, і вельбот лишився за кормою. Підняли топселі й спенкер, реї забрасопили, потім спенкер повернули до правого борту.
— Якір підняти, містере Картью!
— Якір піднято, сер.
— Поставити клівери!
Команду виконали, але бриг з місця не зрушив.
Вікс, який на шхунах звик покладатись на грот, вирішив скористатися спенкером. Він наказав повернути його проти вітру, потім — за вітром, але бриг і цього разу не зрушив з місця.
— Візьміть цей чортів спенкер на гітови! — побагровівши, заревів Вікс. — Від цієї штуки ніякої користі!
Але тут ошелешеного капітана чекав ще один сюрприз: ледве взяли той спенкер на гітови, як бриг зрушив з місця й пішов за вітром. Віксові здалося, що закони природи для цього судна не чинні; він відчув себе глядачем, якому показують фокуси. Він перестав розуміти, де причина і де наслідок і чого можна очікувати від інших маневрів. Але йому хотілось будь-що зберегти бадьорий дух своєї недосвідченої команди. Його обличчя палало, як смолоскип, але командував він упевненим голосом, тим паче, що тепер бриг зрушив, і капітан подумав, що найважче лишилося позаду.
Поставили марселі, а потім — усі нижні прямі вітрила. Бриг ніби ожив, став набирати ходу, під форштевнем заграла хвиля, над щоглами вище злетіло галасливе птаство.
Перед ним почав поволі відкриватися прохід, а між двома білими бурунами рифів засиніли простори океану. Справа по курсу пропливав низький берег одного з острівців.
Реї забрасопили, спенкер знову повернули до корми, і бриг, спрямований проти вітру, наближався до того місця, де він міг зробити поворот і лівим галсом вийти з лагуни, не лавіруючи.