Корабельна катастрофа
Шрифт:
Але Вікс і Картью вже не слухали офіцера. Вони заціпеніли, глибоко вдихаючи повітря: в голові роїлися думки та гадки про страшну загрозу, якої вони позбавились, і про незбагненну радість, зроджену майже певним тепер шансом на порятунок. Плавання на цьому військовому кораблі нічим їм не загрожує! Потім іще кілька небезпечних днів у Сан-Франціско, днів, які вимагатимуть діяльності та твердого духу, — і вся жахлива історія буде навіки похована, і Вікс знову стане Керкапом, а Годдедааль — Картью, тобто людьми, яких не можна запідозрити в злочинах, людьми, які ніколи не чули про «Летючий шквал» і не бачили острова Мідуей.
Це щасливе
І раптом на плече Картью по-дружньому лягла чиясь рука.
— Норрі, старий! Звідки ти взявся? Таж тебе розшукують по всьому світу! Ти ж тепер успадкував свій маєток!
Картью озирнувся, впізнав обличчя свого давнього шкільного товариша Себрайта і впав непритомний.
Його віднесли в каюту лейтенанта Себрайта, і лікар почав повертати його до тями.
Картью розплющив очі, обвів пильним поглядом незнайомі обличчя і сказав суворо й рішуче:
— Браун повинен піти тією ж самою дорогою. Зараз же або ніколи…
Через кілька секунд свідомість його зовсім прояснилася, й він озвався знову:
— Що я казав? Де я? Хто ви?
— Я корабельний лікар «Бурі», — почув він у відповідь. — Ви в каюті лейтенанта Себрайта, і вам варто забути про всі тривоги. Ваші нещастя скінчилися, містере Картью.
— Чому ви так називаєте мене? — спитав Картью. — А, це Себрайт упізнав мене!.. О!.. — Він застогнав і знепритомнів. — Хай до мене прийде Вікс, мені треба негайно поговорити з Віксом! — вигукнув він, інстинктивно стиснувши руку лікаря.
— Гаразд, — сказав лікар, — але єдина умова: ви вип'єте ці ліки, а я приведу Вікса.
Він дав нещасному Картью снодійне, і той через кілька хвилин заснув, що, певно, врятувало його від божевілля.
Потім лікар узявся допомогти Макові. Поки він оглядав зламану руку, то під якимсь приводом змусив його назвати імена всіх урятованих.
Далі настала черга капітана, який на той час був уже зовсім схожий на людину, котру ми знаємо: несподівана бездіяльність, відчуття повної безпеки, ситий обід та велика склянка грогу приспали його пильність і згасили енергію.
— Коли це трапилось? — спитав лікар, оглядаючи рану на руці.
— Тиждень тому, — відповів Вікс, думаючи лише про свої записи в судновому журналі.
— Невже? — здивовано вигукнув лікар, глянувши йому просто в очі.
— Я не пам'ятаю напевне, — затинаючись, відповів Вікс.
Після цієї незграбної брехні підозри лікаря зміцніли.
— До речі, хто з вас Вікс? — ніби між іншим спитав він.
— Про що це ви? — здригнувся капітан і зблід.
— Вікс, — повторив лікар. — Я спитав, хто з вас Вікс. Це ж дуже просте запитання.
Вікс поглянув на нього й нічого не відповів.
— Ну, тоді хто такий Браун? — провадив лікар.
— Про що ви питаєте? І на що ви натякаєте? — вигукнув Вікс, відсмикуючи руку, аж кров порскнула лікареві в обличчя.
Той навіть не витер його, а, дивлячись просто на свою жертву, допитувався:
— Чому Браун повинен піти тією ж самою дорогою? Вікс затремтів і сів на табурет.
— Картью вам усе розказав! — простогнав він.
— Ні, —
— Дайте мені ще грогу, — сказав Вікс. — Краще я сам усе розкажу. Чорт забирай, ми не настільки винні, як може здатись.
Після другої склянки гроту трагічна історія «Летючого шквалу» вперше стала темою розповіді.
Велике щастя, що вислухав цю історію саме лікар. Він зглянувся над цими невдахами і вирішив будь-що врятувати їх.
Він допоміг Віксові і Картью (щойно той опритомнів) дуже ретельно продумати, як їм поводитись у Сан-Франціско. Він видав «Годдедаалю» довідку, що той тяжко хворий, і під прикриттям ночі допоміг Картью вибратись на берег. Він зробив так, що рана Вікса не гоїлась, аби той мав змогу й надалі підписуватись лівою рукою. Він першого ж дня обміняв срібні монети на золоті, значно полегшивши в такий спосіб підозріло важкі скриньки. Він скористався своїм впливом серед молодих моряків і умовив їх, щоб вони мовчали про справжнє ім'я «Годдедааля», аби воно не попало в газети. Крім того, він зробив їм іще важливішу послугу. В нього у Сан-Франціско був друг, мільйонер. Лікар відрекомендував йому Картью, сказав, що цей молодий джентльмен недавно успадкував великий маєток, але хоче, перше ніж це стане відомо всім, виплатити свої борги євреєві-лихварю.
Мільйонер згодився допомогти, і саме за його гроші Беллерс під час аукціону намагався перехопити бриг у синдикате. Спробуйте здогадатися, як звали цього мільйонера. Його звали Дуглас Лонгхерст!
Поки самозвана команда «Летючого шквалу» мала змогу безслідно щезнути і знову стати командою «Багатої нареченої», їм було байдуже, що бриг продадуть і на ньому виявляться сліди злочину. Але як тільки одного з них — Картью — впізнали, становище змінилося. Підуть балачки — і в його історії випливуть суперечності, його спитають: як це він, вийшовши на шхуні з Сіднея, так швидко опинився на борту брига, що йшов з Гонконга? Потім постануть нові запитання, які поступово захоплять і всіх інших членів екіпажу. Тому виник намір попередити можливі ускладнення і викупити бриг на підставну особу, скориставшися несподіваним багатством Картью. За виконання цього плану вони взялись обережно і енергійно. Картью під вигаданим прізвищем найняв квартиру, підшукав повірника (випадково ним виявився Беллерс) і доручив йому купити бриг.
— Яка найбільша сума, сер? — спитав Беллерс.
— Мені потрібен бриг, — відповів Картью, — за ціну я не постою.
— Сказати «будь-яка сума» — це не сказати нічого, — не відступився Беллерс. — Назвіть точну цифру.
— Ну нехай буде п'ятдесят тисяч доларів, коли» вже так, — відповів Картью.
Тим часом капітанові довелося ходити містом, відвідувати консульство, відповідати на перехресні запитання в агентстві Ллойда, придумувати історію загублених квитанцій, підписувати папери лівою рукою і переповідати свої вигадані злигодні всім шкіперам та матросам Сан-Франціско. І щохвилини він ждав, що втрапить в обійми когось із давніх приятелів, і той при всіх назве його Віксом, а можливо, він стрінеться з новим ворогом, який доведе, що він — ніякий не Трент. Сталося друге, але завдяки своїй рішучості капітан викрутився. Було це в консульстві — найбільш непідходящому для таких випадків місці. Він раптом почув, як чийсь грубий голос спитав капітана Трента. Він озирнувся; серце його (вже вкотре!) обірвалось.