Комедії
Шрифт:
Жеронт. Але…
Люсінда. Ніщо не може похитнути того, що я вирішила.
Жеронт. Як?..
Люсінда. Надаремне ви будете мене умовляти.
Жеронт. Якщо…
Люсінда. Всі ваші слова ні до чого.
Жеронт. Я…
Люсінда. Щодо цього я непохитна.
Жеронт. Але…
Люсінда. Немає такої батьківської влади, яка змогла б присилувати мене піти заміж проти моєї волі.
Жеронт. Та я ж…
Люсінда.
Жеронт. Він…
Люсінда. Серце моє не скориться такій тиранії!
Жеронт. Таж…
Люсінда. І я ліпше піду в монастир, аніж стану до шлюбу з чоловіком, якого я не кохаю.
Жеронт. Але…
Люсінда(швидко). Ні! В жодному разі. Нізащо! Ви тільки дурно витрачаєте час! Я стоятиму на своєму. Це вирішена справа.
Жеронт. Ах, яка невгамовність, скільки слів! Ніяк їх не спиниш. (До Сганареля). Добродію, прошу вас, зробіть її знову німою.
Сганарель. Це річ неможлива. Все, чим я можу вам служити, — це зробити вас глухим, якщо бажаєте.
Жеронт. Щиро дякую. (До Люсінди). Подумай лишень.
Люсінда. Ні, всі ваші переконування на мене не подіють.
Жеронт. Ти сьогодні ж увечері станеш до шлюбу з Орасом!
Люсінда. Краще я стану до шлюбу зі смертю!
Сганарель(до Жеронта). Боже мій! Та постривайте ж, дозвольте мені медичними засобами зарадити цій справі. Таж її опанувала тяжка недуга, а я знаю, як її лікувати.
Жеронт. Невже ви змогли б, добродію, вилікувати її і від цієї душевної недуги?
Сганарель. Авжеж. Полишіть на мене цю справу; я маю засоби проти всього, та й наш аптекар допоможе нам. (До Леандра). Одне слівце. Ви бачите, що її палкий потяг до того Леандра суперечить волі її батька, що не можна гаяти часу, що соки дуже закислилися і що конче потрібно негайно знайти засіб проти цієї недуги, яка може погіршитися, якщо зволікати. Як на мене, то я бачу тут лише єдиний засіб, а саме: доза проносної втечі, яку ви змішаєте як слід з двома драхмами шлюбних пілюль. Може, вона буде дещо упиратися проти тих ліків, але ж ви — добрий фахівець, тож. ви й повинні самі, і то якнайкрасномовніше, переконати її й умовити проковтнути цю штуку. Ідіть же походіть з нею по садочку, щоб підготувати соки, а я тим часом побалакаю тут з її батьком. Але найголовніше — не марнуйте часу. Беріться ж до лікування! Мерщій! Мерщій беріться до лікування!
Жеронт. Про які ліки, добродію, ви щойно говорили? Я зроду не чув таких назв.
Сганарель. Це ліки, що їх дають слабим лише в разі гострої потреби.
Жеронт. Чи ви бачили коли таку зухвалість?
Сганарель. Дівчата бувають часом трохи норовливі.
Жеронт,
Сганарель. Гаряча кров запалює молоді серця.
Жеронт. Щодо мене, то тільки-но я дізнався про те шалене кохання, так відразу ж і почав тримати дочку мою під замком.
Сганарель. І дуже розумно зробили.
Жеронт. І я вжив усіх засобів, щоб перешкодити їм зустрічатися.
Сганарель. Чудово!
Жеронт. Ще встругнули б що-небудь, коли б я дозволив їм бачитись.
Сганарель. А звісно.
Жеронт, Я думаю навіть, це дівчисько не від того, щоб утекти з ним.
Сганарель. Який мудрий висновок!
Жеронт. Мене попередили, що він докладає всіх сил, щоб таки поговорити з нею.
Сганарель. Ото негідник!
Жеронт. Але він тільки марнує час.
Сганарель. Гм!.. Гм!..
Жеронт. І я зроблю все, щоб не дати йому побачитися з нею.
Сганарель. Ще б пак! Адже ж він має справу не з яким-небудь дурнем; таж ви знаєте стільки способів, які йому й не снилися. Вам же розуму не позичати!
Лука. Ой пане! Та й зчинилася ж буча, сто чортів! Ваша дочка втекла з отим своїм Леандром. Це ж він-був аптекарем, а ось і пан лікар, що встругнув цю штуку.
Жеронт. Як?! Ой, зарізали ж мене, вбили! Мерщій покличте поліцію і не випускайте його звідси! От вража душа, що надумав! Я віддам вас до суду, і він вас покарає!
Лука. Ага! Їй же богу, пане лікарю, вас таки повісять! Не рухайтеся з місця!
Мартіна(до Луки). Ах, боже ж мій милосердний! Насилу знайшла цей дім! Скажіть мені, що у вас тут чувати про того лікаря, якого я вам порадила?
Лука. А ось він; його зараз повісять.
Мартіна. Як! Мого чоловіка повісять! Та що ж він такого накоїв?
Лука. Він тут такого накоїв, що за його допомогою викрадено в нашого господаря дочку.
Мартіна. Ой лишенько! Чоловіченьку, та чи то ж правда, що тебе повісять?
Сганарель. Ти ж бачиш! Ах!
Мартіна. Та невже ж ти даси себе загнати на той гніт в присутності стількох людей?
Сганарель. А що ж мені накажеш робити?
Мартіна. Коли б ти хоч порубав усі наші дрова, то я б ще сяк-так потішилася.
Сганарель. Забирайся звідси, ти мені краєш серце.
Мартіна. Ні, я залишуся, я Хочу піддати тобі духу перед смертю. Ні, ні, я тебе нізащо не покину, поки не побачу на власні очі, що тебе таки й справді повісили.