Комедії
Шрифт:
Лука. Чом я не такий язикатий!
Жеронт. Ви пречудово все пояснили, це безперечно. Лише єдина річ мене вразила — це щодо місця печінки та серця. Мені здається, що ви їх розміщуєте не так, як є насправді; адже ж серце в нас із лівого боку, а печінка — з правого.
Сганарель. Атож, колись це було саме так, але ми все те змінили, і медицина вдається тепер до нових методів.
Жеронт. А я того й не знав; прошу вибачити мені моє неуцтво.
Сганарель.
Жеронт. Звичайно. Але, добродію, як ви гадаєте, що ж треба робити проти цієї недуги?
Сганарель. Що, я гадаю, треба робити?
Жеронт. Еге ж.
Сганарель. Моя думка така: покласти хвору знов у ліжко й лікувати, даючи їй якнайбільше хліба, вимоченого в вині.
Жеронт. А навіщо це, добродію?
Сганарель. На те, що вино та хліб, змішані докупи, набувають такої симпатичної властивості, яка примушує говорити. Хіба ж ви не знаєте, що папуг тільки тим і годують і що вони завдяки такій поживі навчаються говорити?
Жеронт. Атож. Ах, та й видатний же чоловік! Мерщій давайте хліба й вина!
Сганарель. Я зайду ще ввечері подивитися, в якому вона буде стані.
Сганарель(до Жакліни). Постривайте, ви! (До Жеронта). Пане, ось вашій мамці не завадило б приписати сякі-такі легенькі ліки.
Жакліна. Кому? Мені? Та я ж здорова-здоровісінька.
Сганарель. Тим гірше, мамко, тим гірше. Саме отакий надмір здоров’я вельми небезпечний, і було б незле зробити вам невеличке приємне кровопусканнячко, поставити вам невеличкий клістирчик делікатненький.
Жеронт. Але ж, добродію, не збагну я ніяк цієї методи. Навіщо ж пускати кров, коли людина не має ні якої хвороби?
Сганарель. То дарма, це метода дуже корисна, і, як п’ють заздалегідь, щоб запобігти спразі, так і кров треба пускати для того, щоб запобігти хворобі.
Жакліна(виходячи). Красненько дякую! Не хочу я, щоб з мого тіла робили аптечну крамницю.
Сганарель. Ви опираєтесь лікуванню, але ми доберемо способу переконати вас і навести вас на розум.
Сганарель. На все вам добре.
Жеронт. Почекайте хвилинку, будь ласка.
Сганарель. Що ви хочете робити?
Жеронт. Дати вам грошей,
Сганарель(простягаючи руку ззаду, тимчасом як Жеронт розкриває свого гаманця). Я не візьму їх, добродію.
Жеронт. Добродію…
Сганарель. Нізащо!
Жеронт. Одну хвилиночку…
Сганарель. В жодному разі.
Жеронт. Будьте такі ласкаві.
Сганарель. Ви жартуєте.
Жеронт. Та тут нема про що говорити!
Сганарель. Ні, зроду-звіку!
Жеронт. Ну ж бо!
Сганарель. Я лікую не задля грошей.
Жеронт. Я вірю.
Сганарель(після того, як узяв гроші). Тут добрий шмат грошей?
Жеронт. Так, добродію.
Сганарель. Я не користолюбний лікар.
Жеронт. Я де добре знаю.
Сганарель. Інтерес ніколи не керує моїми вчинками.
Жеронт. Я й гадки такої не мав.
Сганарель(саме роздивляючись гроші, які він одержав). Їй-право, непогано, аби тільки…
Леандр. Добродію, я вже давно на вас чекаю… Я прийшов сюди благати у вас допомоги.
Сганарель(мацає йому пульс). Пульс у вас таки дуже поганий.
Леандр. Та я не хворий, добродію, і зовсім не за цим ділом до вас прийшов.
Сганарель. А якщо ви не хворі, то якого ж дідька ви не кажете цього відразу?
Леандр. Не в тім річ… Я вам розповім про все двома словами: моє ім’я Леандр, я кохаю Люсінду, яку ви щойно відвідали, але батько її ставиться до мене дуже неприхильно, і я ніяк не можу до неї доступитися, тож я насмілююсь прохати вас стати в пригоді моєму коханню і допомогти мені виконати одну хитру штуку, яку я замислив, щоб мати змогу сказати Люсінді два слова, від яких залежатимуть цілком і моє щастя, і моє життя.
Сганарель. Та за кого ви мене маєте? Як? Ви насмілюєтеся звертатись до мене з проханням допомагати вам у ваших любовних пригодах, насмілюєтеся принижувати гідність лікаря такими пропозиціями?
Леандр… Добродію, не здіймайте галасу!
Сганарель(відпихаючи його). А я таки здійматиму. Ви зухвалець!
Леандр. Ах, добродію, тихше…
Сганарель. Недоумкуватий!
Леандр. Бога ради!