Кобзар
Шрифт:
Настусині коси,
Мов дві гадини великі,
Докупи сплітає,
То розплете та круг шиї
Тричі обмотає!..
А вона, моя голубка,
Нічого не знає.
Мов кошеня на припічку
З старим котом грає…
Сотник
Та одчепись,
Дивись лишень: коси,
Мов русалка, розтріпала…
А чому ти й досі
Ніколи не вплетеш кісники
Оті, що тітка привезла?..
Настуся
Якби пустили на музики,
То я б кісники заплела,
Наділа б жовті черевики,
Червону б юпку одягла,
Заквітчала б барвінком коси…
Сотник
Стривай, стривай, простоволоса!
Дурненька, де б же ти взяла
Того барвінку заквітчатись?
Настуся
А коло тину! там такий
Поріс зелений, та хрещатий,
Та синій! Синій-голубий
Зацвів…
Сотник
Не будеш дівувати!
Настуся
А що ж, умру хіба?
Сотник
Ба ні,
А снилось восени мені,
Тойді, як щепи ми щепили,
Як приймуться… мені приснилось,
Як приймуться, то восени
Ти вийдеш заміж.
Настуся
Схаменись!! І щепи ваші поламаю…
Сотник
І як барвінок зацвіте…
Настуся
То я й барвінок позриваю.
Сотник
А од весілля не втечеш!
Настуся
Ба ні, втечу, та ще й заплачу!
(Плаче).
Сотник
Дурна ти, Насте, як я бачу,
І посміяться не даси…
Хіба не бачиш, я жартую.
Піди лиш скрипку принеси
Та з лиха гарно потанцюєш,
А
Настуся
Добре, тату…
(І веселенька шасть у хату).
Сотник
Ні, трохи треба підождать.
Воно б то так! та от що, брате:
Літа не ждуть! літа летять,
А думка проклята марою
До серця так і приросла…
А ти вже й скрипку принесла?
Яку ж ми вчистимо з тобою?
Настуся
Е, ні! стривайте, цур не грать.
А то не буду й танцювать,
Поки барвінку не нарву
Та не заквітчаюсь. Я зараз!
Іде недалечке, рве барвінок, квітчається і співає. А сотник налагоджує скрипку.
Сотник
Отже одна вже й увірвалась.
Стривай, і другу увірву…
Настуся(вертається заквітчана, співаючи)
«Якби мені крила, крила Соколинії,
Полетіла б я за милим,
За дружиною.
Полетіла б у діброву,
У зелений гай,
Полетіла б, чорноброва,
За тихий Дунай».
Тим часом, як вона співає, у садочок входить молодий хлопецьв солом'яному брилі, в короткому синьому жупанку, в зелених шароварах, з торбиною за плечима і з нагаєм.
Петро.З тим днем, що сьогодня! Боже помагай!
Настуся.Тату! тату! Петро! Петро! Із Києва прийшов!
Сотник.А, видом видати, слихом слихати! Чи по волі, чи по неволі?
Петро.По волі, тату, та ще й богословом…
Сотник.Ов!
Настуся.Богословом?! Аж страшно!
Сотник.Дурна, чого ти боїшся! (Підходить до сина, хрестить його і цілує). Боже тебе благослови, моя дитино! Настусю! поведи його в покої та нагодуй, бо він ще, може, й не обідав.
Петро.Та таки й так. (Іде в світлицю з Настусею).
Сотник(сам)
І дарував же мені бог
Таке дитя, такого сина!
І богослов уже. Причина,
Причина мудрая.
(Задумується).
Чого?
Чого я думаю? У попи,
А як не схоче, то на Січ,
І там не згине вражий хлопець.
Іти лиш в хату… От ще річ: