i c66bbbbf7dda0d4b

Unknown

вав навіть такий досвідчений у бойовому мистецтві

— Так, — кивнула Ванда і додала значуще: — Адже

сищик Крапка!

у вас тут є ще один інтерес…

Нога жінки злетіла високо вгору, і Крапка отримав

Рука сищика затремтіла.

міцний і точний удар у чоло.

— Що ви з нею зробили?!

Від болю і несподіванки щодо можливостей тендіт-

— О, як пристрасно! — засміялася Ванда. — А во-

ної жіночої ніжки Олексій відлетів у протилежний

на казала, що ви чужі! Не

хвилюйтесь так: вона жи-

бік каюти і крізь блискавки, що дощем посипалися

ва. Поки що… Але помре через пару годин, якщо не

з очей, помітив, як прочинилися і зачинилися двері.

прийме ось це.

Кілька секунд приходив до тями, дивуючись, якого

Вона вийняла з декольте крихітну скляну пля-

прогресу досягло мистецтво кунг-фу, і намагаючись

шечку.

пригадати свої знання в цьому виді східної боротьби.

Олексій опустив револьвер.

Був би час, певно, пригадав би! Але часу не було.

— Ваші умови? — тихо вимовив він.

І Олексій, усе ще похитуючись, ринувся навздогін.

Ванда полегшено зітхнула:

Побіг порожнім коридором.

— Так краще… Отже, я вам даю протиотруту, ви ме-

Ледь чутний шлейф жасминового аромату, мов пу-

ні — друге креслення. І розходимось з миром. Ну як?

тівник, вів на нижню палубу.

— Я не можу дати вам креслення, — сказав Крап-

Вискочив у темряву і тишу.

ка. — У мене його немає!

Дослухався: крім плюскоту хвиль — жодного звуку.

— Немає? — скинула брови Ванда. — Не вірю.

Керуючись логікою, що мадам запланувала діста-

Певно, ви ж обшукали всі речі Айзена — те, чого не

тися шлюпки, тихо почав прокрадатися до корми.

встигла зробити я через того дурнуватого ювеліра.

Аромат жасмину розчинився в морському повітрі.

Креслення!

Тиша заколисувала.

210

211

І заколисала б, якби кішка-Ванда не стрибнула

У воді Крапка ожив і збадьорився, мов молодий

йому прямо на спину, вп’ялася в горло гострими па-

поранений дельфін, і, високо скидаючи руки, поплив

зурами.

за шлюпкою, не відчуваючи болю.

Олексій захрипів, закрутився, намагаючись ски нути

На диво, наздогнав підступну втікачку досить

зі спини наїзницю і десь у глибині єства радіючи, що цю

швидко.

ганебну сцену не бачить Муся — от би посміялася…

Якби міг у цю мить думати, то здогадався б, що

Згадка про Мусю змусила його напружити всі си-

прекрасна Ванда, опустивши

весла… очікувала на

ли, втрачені ще під час нападу в каюті — і Крапка, на-

ворога.

близившись до перил, повернувся спиною, намагаю-

Підпустила ближче.

чись скинути кляту «ніндзя» у воду.

І ще один удар, сильніший за всі інші, зрушився

Але та все ж таки встигла натиснути на його сон-

Олексію на голову.

ну артерію, чим значно полегшила свою вдачу пото-

Ванда посміхнулась і знову налягла на весла,

пельниці — і, скориставшись миттєвим запаморо-

вдивляючись у місячну доріжку, по якій назустріч їй

ченням супротивника, з усієї сили вдарила його

плив баркас.

головою о чавунні перила.

Це вже було занадто!

* * *

Олексій упав до ніг прекрасної Ванди, заливаючи

палубу кров’ю.

Коли між шлюпкою і баркасом лишалася відстань

Цього було достатньо, аби Ванда вмілими і точни-

простягнутої руки, а Вітольд Вікторович дійсно про-

ми рухами спустила шлюпку в хвилі морські.

стягнув руку, аби допомогти жінці перебратися до

Учепившись за канат, ковзнула донизу.

більш надійного прихистку, над морем спалахнули

І пропала в темряві.

кілька прожекторів.

Крізь шар вати, в котрому опинилася голова си-

Вітольд Вікторович і його супутник Володя безтям-

щика, він почув, як заплюскотіла вода, підкоряю-

но кліпали засліпленими очима.

чись перевеслам.

— Наказую кинути зброю і здатися! Ви оточені! —

Вічний сором або смерть, подумав Крапка і, зі-

пролунав голос із гучномовця.

бравши останні сили, перевалився через перила…

Голос, до речі, дуже схожий на рев генерала Мат-

вія Івановича Гурчика…

Прожектори спрямували перехресне світло вго-

* * *

ру — це дало змогу побачити картину, гідну пензля

Усе ж таки велика сила — холодний душ!

Айвазовського, в цілому: біля баркасу і шлюпки сто-

Особливо якщо цим душем є холодні хвилі нічно-

яв великий поліцейський катер, на борту якого було

го моря.

зо десять озброєних військових.

212

213

Вітольд Вікторович кивнув Володі — мовляв, іще

Підбіг до Ванди і зовсім нечемно сунув руку їй за

одна ходка на каторгу в цій клятій імперії їм забезпе-

пазуху.

чена — і обидва покірно підняли руки догори.