Ерагон
Шрифт:
Вода знову зробилась звичайною. Ерагон похитнувся, ледь утримавшись на ногах. «Цього не може бути! — вражено думав він, хапаючи ротом повітря. — Адже вона несправжня, вона мені просто наснилася! Звідки ж тоді вона знає, що я на неї дивлюсь? І звідки ця в’язниця, яку я ніколи не бачив? Може, все інше мені теж примарилось?»
Його думки урвали ритмічні удари Сапфіриних крил. Ерагон поспішив на галявину й прибіг туди саме тоді, коли Сапфіра сідала. Верхи на драконові сидів Бром із закривавленим мечем, зовсім так само, як у його видінні. Бромове обличчя
— Що трапилось? — гукнув переляканий Ерагон.
— Що трапилось! — гаркнув старий. — Те, що мені довелося розхльобувати ту кашу, яку ти заварив!
Старий рубонув мечем повітря, і з леза бризнули краплі крові.
— Ти хоч уявляєш, що накоїв своєю витівкою? Уявляєш?
— Я не дав ургалам зловити вас, — твердо сказав Ерагон.
— Згоден, — кивнув Бром. — Але ж той магічний фокус ледь тебе не вбив! Ти проспав два дні. Друже, там було дванадцять ургалів! Уявляєш? Дванадцять! Але ти закинув їх аж до Тейрма… І чим ти думав? Хіба не краще було влучити в них камінцем? Просто розігнати їх по лісу, і все! А так я вже два дні їх шукаю! І не можу це зробити навіть із Сапфіриною допомогою, троє втекли!
— Я не хотів їх убивати, — сказав Ерагон, спалахнувши від сорому.
— В Язуаці ти так не думав, — нагадав йому Бром.
— Тоді в мене не було вибору, і я ще не контролював магічної сили, — спробував виправдатися юнак. — Але цього разу… Одним словом, це було вже занадто.
— Занадто? — вигукнув старий. — Аж ніяк, любий мій, ті ургали не були б такі милосердні до тебе! Ну навіщо, навіщо ти до них вийшов?
— Ви сказали, що ургали помітили Сапфірині сліди, — озвався Ерагон. — Отже тоді не важило, чи побачать вони мене, чи ні.
— Я тільки припустив, що вони знайшли її сліди, — знеможено сказав Бром. — Ми не знали цього напевно. Ургали могли вирішити, що натрапили на сліди якихось мандрівників. Аж раптом ти вискочив на своєму драконі, наче Пилип з конопель! Оскільки ти дав їм утекти, вони тепер вештаються країною й пускають поголос! Тепер імперія точно про нас дізнається!
Бром у відчаї звів руки до неба.
— Після цього, хлопче, ти не маєш права називатися вершником, — зненацька сказав він, витираючи меч якоюсь ганчіркою.
Ерагон стояв приголомшений. Він звернувся до Сапфіри, але почув єдину відповідь:
— Говори з Бромом.
Приречено зітхнувши, юнак таки наважився звернутись до старого.
— Може, вам полегшає, якщо я вибачусь? — обережно спитав він.
— Ні, не полегшає, — озвався той, ховаючи меча в піхви. — Твої вибачення нічого не змінять. Ти накоїв дурниць, що матимуть страшні наслідки. І серед них могла бути твоя смерть. Розумієш? З цієї миті, перед тим, як щось зробити, спочатку добре помізкуй. Бо навіщо тобі голова?
— Я зрозумів, — тихо озвався Ерагон. — Але ж ургали знали про моє існування. Їм було наказано мене схопити.
Бром уражено витріщив очі, взявши в рота нерозкурену люльку.
— Отже, усе значно гірше, ніж я думав! — пробелькотів він. — Сапфіра казала,
Зраділий, що можна змінити тему розмови, Ерагон швидко розповів про свою зустріч з ургалами.
— То вони тепер мають ватажка? — уточнив Бром.
Хлопець ствердно кивнув.
— І ти, знехтувавши наказом, образив його й розкидав воїнів? — похитав головою старий. — Ще хвилину тому я гадав, що гірше не буває. Але зараз… Якби ургалів було знищено, то про твою зухвалість ніхто б не дізнався. А тепер усе спливе нагору. Вітаю, друже, ти нажив собі наймогутнішого в Алагезії ворога!
— Гаразд, я помилився, — похмуро сказав Ерагон.
— Та ще й як, — погодився Бром. — Але мені цікаво, що ж то за ватажок ургалів?
— І що тепер буде? — прошепотів юнак.
— Що буде? — озвався старий. — Аби ти одужав, знадобиться щонайменше два тижні. За цей час я сподіваюся втовкмачити в твою голову хоч трохи здорового глузду, оскільки тут є й моя провина. Це ж я навчав тебе усім тим речам, не розповівши про те, коли саме їх слід застосовувати. Для цього треба мати клепку в голові, якої в тебе бракує. Магічні сили всієї Алагезії не допоможуть тобі, коли ти не знатимеш, що з ними робити!
— І все-таки ми поїдемо до Драс-Леони? — уточнив Ерагон.
— Так, поїдемо, — кивнув Бром. — Але на біса нам шукати тих разаків, якщо ти хворий? Ти зможеш сісти на коня?
— Гадаю, зможу.
— Коли так, тоді вирушаймо вже сьогодні.
— А де наші коні? — озирнувся Ерагон.
— Он там, — махнув рукою старий. — Я відпустив їх випасатися.
Юнак мовчки зібрався й пішов до Кадока зі Сніговієм.
— Якби ти пояснив, що збираєшся робити, нічого б не сталося, — несподівано озвалась до хлопця Сапфіра. — Тоді б я підказала тобі, що ургалам не варто дарувати життя. Але я послухалась тебе, гадаючи, що ти будеш розважливим.
— Я не хочу про це говорити, — сухо сказав Ерагон.
— Як знаєш, — відповіла вона.
Кожна вибоїна й кожен горбик на шляху змушували юнака стискати від болю зуби. Якби він був сам, то неодмінно б уже зупинився, але зараз він не наважувався пожалітися Бромові. До того ж, той почав навчати хлопця, як користуватися магією проти ургалів. Здавалося, ці уявні сутички ніколи не закінчаться. Іноді в них брали участь Смерк і дракони, тож Ерагон зрозумів, як можна загартувати і тіло, і розум. Здебільшого він відповідав на підступні запитання Брома неправильно, дедалі частіше дратуючись.
Коли вони зупинилися на ночівлю, Бром коротко кинув:
— Це був тільки початок.
Юнак відчув, що старий неабияк розчарований.
Майстер меча
На другий день Ерагонові стало значно краще. Він почувався некепсько й відповідав на Бромові питання правильно. Підбадьорений юнак навіть розповів старому про те, як бачив жінку.
— Кажеш, вона була у в’язниці? — спохмурнів той.
— Так.
— А ти бачив її обличчя? — спитав Бром.