Ерагон
Шрифт:
Раптом його увагу привернули якісь підозрілі сліди на другому боці струмка. Вони були дуже великі й дивні. Зацікавлений юнак перескочив через потік, але на березі несподівано послизнувся й полетів на землю сторч головою. Падаючи, він із жахом відчув, як у нього хруснув зап’ясток, а руку пронизав пекучий біль.
Стиснувши зуби, юнак вилаявся й насилу звівся на ноги.
«Ерагоне! — почувся голос Сапфіри. — Що з тобою?»
«Та ось, руку здуру зламав», — озвався той.
«Я вже лечу», — закричав
«Не треба, я сам дійду, — скривився хлопець. — До того ж, тут такі хащі, крізь які тобі не продертися».
«Добре, тоді поквапся», — дракон подумки вказав юнакові найкоротший шлях.
Застогнавши від болю, Ерагон примусив себе рухатись. Кляті сліди були за кілька футів від нього.
Хлопець зрозумів, що це відбитки підкутих чобіт! «Ургали!» — спересердя сплюнув він, шкодуючи за своїм мечем і розуміючи, що лук йому тепер теж не знадобиться. Натомість він подумки загукав: «Сапфіро! Тут ургали! Захисти Брома!».
Насилу перестрибнувши струмок, Ерагон помчав до табору, дістаючи на ходу ножа. За кожним кущем хлопцеві ввижалися вороги. «Сподіваюся, там був лише один ургал», — промайнуло йому в голові. Прибігши до табору, він ледь устиг пригнутись, коли Сапфірин хвіст просвистів у нього над маківкою.
— Тихо! Це я! — скрикнув юнак.
— Ой, вибач! — озвалась Сапфіра. Вона склала свої крила на грудях, готуючись зустріти ворога.
— Вибач? — обурився Ерагон, підскочивши до неї. — Ти ж могла мене вбити! А де Бром?
— Я тут, — пролунав ледь чутно голос старого. — Скажи своєму дурнуватому дракону, щоб випустив мене з-під своїх крил!
— Випусти його! — махнув Ерагон. — Ти що, не попередила старого?
— Я не встигла, — засоромилась Сапфіра. — Це було так несподівано.
Вона підняла крила догори, і з-під них випав розлючений Бром.
— Я знайшов сліди ургалів, — пояснив хлопець. — І вони свіжі.
— Сідлай коней, — схопився старий. — Ми вшиваємось звідси.
Він загасив вогнище й аж тоді помітив, що Ерагон не зрушив з місця:
— Чого ти стовбичиш? Що з твоєю рукою?
— Зламав зап’ясток, — похитуючись, відповів той.
Бром вилаявся й допоміг юнакові вилізти на Кадока.
— Руку треба якнайшвидше перев’язати. А зараз спробуй нею не рухати, — порадив він і звернувся до Сапфіри: — Уже сутеніє, тож можеш летіти не ховаючись, прямісінько над нами. А якщо ми натрапимо на ургалів, то вони добре подумають, перш ніж напасти на дракона.
— І нехай собі думають, — здіймаючись у небо, відказала Сапфіра. — Інакше в цьому житті в них більше не буде такої можливості.
Темрява насувалася швидко, стомлені коні часто шкопиртали, а Ерагонова рука набрякла й почервоніла. Не витримавши, Бром зупинився.
— Ти чув? — раптом спитав він. Здалеку долинув слабкий звук мисливського
— Мабуть, вони знайшли нашу стоянку, — захвилювався Бром, — і Сапфірині сліди теж. Тепер вони женуться за нами. Та-а-к, вони не покинуть своєї здобичі.
Звуки ріжка пролунали вже ближче. Ерагон нажахано здригнувся.
— Хоч-не-хоч, треба давати драла, — роззирнувся навсібіч Бром. Звівши голову, він несподівано подумки гукнув до Сапфіри. Та швидко приземлилась, сівши біля друзів.
— Залиш коня, — наказав старий парубкові. — Полетиш із нею. Так буде безпечніше.
— А як же ти? — гукнув Ерагон.
— За мене не хвилюйся! Лети! — закричав на ходу Бром, ударивши Сніговія по боках ногами. Сапфіра, здійнявшись з Ерагоном на спині, попрямувала слідом за ним.
Вони стрімголов мчали за Бромом, аж раптом ріжки загули прямісінько під ними, накривши Ерагона хвилею жаху. Старий продирався внизу крізь хащі, щосили підганяючи коней. Несподівано ворожі звуки стихли.
«Де ж ургали?» — дослухався юнак, але ріжок знову озвався, проте цього разу десь далеко, і юнак із полегшенням видихнув, припавши до Сапфіриної шиї. Було видно, як Бром притишив коней.
— Здається, відірвались? — озвався Ерагон до дракона.
— Можливо, але ми не будемо зупинятись, аж доки… — її голос заглушили раптові звуки ріжка. Ерагон аж підскочив від несподіванки, а Бром унизу почав шалено хльоскати коней. Рогаті потвори на своїх скакунах, перегукуючись, висипали на шлях. Вони швидко наздоганяли старого, і було видно, що він від них не втече.
— Треба щось робити! — закричав Ерагон.
— Що саме? — відгукнулась Сапфіра, потужно змахуючи крилами.
— Сідай прямісінько перед ургалами!
— Ти з глузду з’їхав? — спитав дракон.
— Кажу ж тобі, сідай! — наполягав юнак. — Я знаю, що роблю! Вони зараз схоплять Брома!
— Ну, добре, — зважилась Сапфіра, стишуючи свій лет і готуючись сісти на шлях. Тим часом Ерагон напружився, відчуваючи всередині себе вже знайомий опір, що віщував народження магії.
А знизу галасливою юрбою мчали ургали, наздоганяючи Брома, тож хлопець нарешті гукнув:
— Давай!
Тієї ж миті Сапфіра склала крила й, каменем упавши вниз, приземлилася перед нападниками, здійнявши хмару куряви.
Ургали стривожено заґелґотіли, припиняючи гонитву. Побачивши дракона, їхні коні перестали слухатись господарів. Але потвори, трохи оговтавшись, скочили на землю й посунули на Сапфіру, тримаючи мечі у волохатих руках.
І хоча їхні пики спотворювала гримаса люті, на них блукали глузливі посмішки. Ургалів було не більше десяти, і Ерагон не розумів, чому вони не бояться дракона. Адже вони мусили дати драла, побачивши грізну тварину! Невже вони спробують напасти?