Ерагон

Паолини Кристофер

— Ніхто цього тобі не скаже, але вони робили дивовижні речі, — терпляче пояснив Бром. — Коти-перевертні завжди знали, що й де має статися, і так чи інакше брали в тих подіях участь, — Бром глибше насунув капюшон, ховаючись від пронизливого вітру.

— А що таке Хелгрінд? — знову спитав Ерагон.

— Побачиш сам, коли прибудемо до Драс-Леони, — неохоче відказав старий, закутуючись у каптур.

Коли Тейрм зник із поля зору, Ерагон подумки покликав: «Сапфіро!». Кінь під ним збентежено нашорошив вуха.

Сапфіра миттю озвалася й мерщій полетіла

їм назустріч. Обидва мандрівники побачили, як вона розмитою чорною цяткою відокремилась від хмари, і незабаром її крила вже розсікали повітря зовсім поруч. Сонячні промені лягали на тонку шкіру, і перетинки крил здавалися напівпрозорими. Здійнявши куряву, дракон плавно приземлився.

— Я повернуся до обіду, — сказав Ерагон, передаючи Бромові свого коня.

Старий нервово кивнув.

— Бажаю приємно провести час, — мовив він і, глянувши на Сапфіру, додав: — Радий тебе бачити.

— Взаємно, — сухо мовила та.

Ерагон виліз драконові на плечі, міцно схопившись руками за шию, і за мить обоє були вже в повітрі. Сапфіра впевнено розсікала небо, здіймаючи хвостом повітряні хвилі.

— Тримайся! — гукнула вона Ерагону й, дико загарчавши, описала величезну петлю. Стиснувши дракона самими ногами, хлопець здійняв руки вгору й радісно закричав.

— А я не знав, що можу літати без сідла! — збуджено гукнув Ерагон до Сапфіри.

— Я теж не знала, — озвалася та, захихотівши. Юнак міцно обійняв дракона за шию, й вони стрімголов помчали вперед.

Невдовзі відсутність сідла стала помітнішою — ноги почало пекти, а руки й обличчя закоцюбли від холоду. Тепла Сапфірина шкіра вже не захищала юнака від скаженого вітру. Коли вони приземлились, Ерагон зіщулився й поспішив знайти якусь сонячну місцинку. Під час обіду юнак спитав у Сапфіри:

— Ти не проти, якщо далі я їхатиму на Кадоці?

Парубок знову вирішив розпитатися в Брома про його минуле.

— Не проти, якщо потім усе мені розкажеш, — погодився дракон, і Ерагон навіть не здивувався, що той читає його думки. Через цей зв’язок від Сапфіри було годі щось приховати. Попоївши, вони з Бромом рушили далі, а дракон летів попереду.

— Я хотів би з вами поговорити, — нарешті озвався хлопець, притримуючи коня. — Я збирався зробити це ще тоді, як ми приїхали до Тейрма, але вирішив зачекати.

— Поговорити про що? — спитав Бром.

— Останнім часом я почув багато такого, що було мені незрозуміле, — обережно почав Ерагон. — Наприклад, хто ваші друзі і чому ви ховалися в Карвахолі? Я довіряю вам, але маю знати більше і про вас, і про те, що ви насправді робите. Що ви вкрали в Джиліді і що таке туата ду оротрім, якому ви мене навчаєте? Гадаю, після всього, що сталося, я маю право на пояснення.

— Отже, ти нас підслуховував, — мовив Бром.

— Тільки одного разу.

— Бачу, на сором’язливість ти не хворієш, — похмуро гмукнув старий. — А чому ти гадаєш, що це якось стосується тебе?

— Взагалі-то, я так не думаю, — погодився Ерагон. — Просто дивно, що саме тоді, як ви ховалися в Карвахолі,

я знайшов Сапфірине яйце. До того ж, ви багато знаєте про драконів… Чим більше я про це думаю, тим менше мені віриться у випадковість. Існують також інші підказки, на які я раніше не звертав уваги, але тепер усе стає на свої місця. Наприклад, ви передбачили напад разаків, а самі вони втекли, щойно ви до них наблизилися. Також я впевнений, що ви якось причетні до появи Сапфіриного яйця. Ви ж нічого не розповіли, і ми з Сапфірою не можемо й далі нічого не знати.

— А ти не міг би трохи зачекати? — Бром зупинив свого Сніговія. Та юнак уперто похитав головою, і старий скрушно зітхнув: — Було б значно легше, якби ти не ставився до світу з підозрою, — мовив він. — Утім, тоді б ти мене не цікавив.

Ерагон не був упевнений в тому, що це похвала, тому вирішив нічого не відповідати.

— Добре, я розповім тобі, — вирішив Бром, закурюючи люльку й пихкаючи димом. — Але розкрити всі таємниці я не можу.

Ерагон спробував був заперечити, проте старий спинив його жестом.

— Це зовсім не тому, що я хочу приховати від тебе якісь факти, а тому, що більшість секретів мені не належать, — пояснив він. — Нехай про них тобі розповість хтось інший.

— Гаразд, — погодився хлопець. — Тоді поясніть хоча б те, що можете.

— Ти впевнений? — перепитав Бром. — Не ображайся, але я маю вагомі причини для мовчанки. Одним словом, я захищав тебе від темних сил, які будь-кого можуть розірвати на шматки. Коли ти про них дізнаєшся, то назавжди втратиш спокій. Але зможеш обрати ту чи іншу позицію. То ти справді хочеш усе це знати?

— Я не можу жити в темряві, — тихо мовив Ерагон.

— Ну що ж, це гарні слова, — кивнув Бром. — Гаразд. Отже, знай, що в Алагезії триває війна між варденами та імперією. Однак це далеко не поодинокі сутички, друже мій. Вони зійшлися в смертельному двобої… І все через тебе.

— Через мене? — вигукнув Ерагон. — Але ж це неможливо! Я не маю з ними нічого спільного!

— Зараз не маєш, — уточнив старий. — Утім, б’ються вони саме за тебе. Вардени з імперією прагнуть не влади чи нових земель. Їхня мета — підкорити нове покоління вершників, до якого ти належиш. Той, хто керуватиме ними, стане єдиним господарем Алагезії.

Ерагон марно намагався зрозуміти те, що каже йому Бром. Невже стільки людей цікавляться ним і Сапфірою? Адже допіру ніхто, окрім Брома, не переймався його долею. Сама думка про те, що за нього б’ються імперія й вардени, була такою дикою, що не трималася в голові.

— Але ж усіх вершників, за винятком тих, що стали на бік Галбаторікса, було вбито, — нарешті озвався юнак. — До того ж, вершники короля теж, здається, загинули. І в Карвахолі ви говорили, що в Алагезії немає драконів.

— Я збрехав, — пояснив Бром. — Так, вершники зникли, але в Галбаторікса залишалося три драконячих яйця. А відколи народилася Сапфіра — у нього є тільки два. Король заволодів тими яйцями під час останньої битви з вершниками.