Дотик
Шрифт:
Потім, набравшись хоробрості, вона викликала вагончик і поїхала до міста; була вже четверта дня, і вона знала, що Теодора Дженкінс зараз грає на органі в церкві Святого Андрія. То була остання служба перед Великим постом. Робочі мали йти на нічну зміну аж о шостій, тому Джейд була у вагончику сама, до того ж вона помітила, що біля копрів людей майже не було. Спустившись униз, вона швидко пішла до будинку Теодори Дженкінс, оминаючи Кінрос-сквер.
Сем О’Доннел не змінив свого розкладу роботи, тобто працював, як завжди, до п’ятої години, будь то понеділок чи п’ятниця. Якщо він ненадовго до когось відлучався, то робив це до дванадцятої години, щоб вчасно повернутися. Собака загарчав іще до того, як побачив її, тому Сем уже знав, що
— Тобі не жарко? — спитав він.
— Страшенно, як хлібові в печі, — відказала Джейд. — Ти не проти, якщо я зніму свою накидку, Семе?
— Вперед.
Він ніколи не вважав привабливою подругу Теодори — явно китаянку-метиску, але коли вона нарочито недбалим жестом скинула з себе накидку і продемонструвала своє просто неймовірне плаття, його охопило таке сильне бажання, якого він не знав відтоді, як востаннє бачив Анну Кінрос. А ця шльондра і справді була розкішною! Тонка талія, високі стоячі груди, стрункі ноги у блискучих шовкових панчохах, які вище колін переходили в мереживні підв’язочки, що болісно-спокусливо натякали на красиві голі стегна. А волосся — пряме, чорне і густе: блищить і переливається, як грива у норовистої конячки. Воно звисає на спину, зачесане за маленькі красиві вушка. Лише два типи жінок приваблювали Сема О’Доннела: молоді незаймані дівчата і повїї-аматорки.
— І куди ти в цьому ходила? — вичавив він із себе.
— До містечка принца Суня, тому я так і вдяглася. Треба було найняти екіпаж, та я відразу не здогадалася. Надто вже спекотно. Тож я зайшла до міс Теодори — може, думаю, води поп’ю та й піду додому.
— Міс Дженкінс удома немає, але двері не замкнені.
Замість відповіді Джейд приклала тендітну руку до лоба, вхопила ротом повітря і хитнулася, наче непритомніючи. Сем підхопив її, стиснув у обіймах і відчув її тремтіння. Помилково прийнявши її огиду за палку пристрасть, він поцілував китаянку. Джейд відповіла йому таким поцілунком, що в нього аж голова запаморочилася, — ще ніколи його так не цілували, та й не дивно: Сем не був розпусником, що волочився за кожною спідницею. Невже всі китаянки такі? Багато ж він втратив за всі ці роки, з презирством погорджуючи цими дівчатами! Кажуть, що у них туга маленька вагіна, хоча й та завелика для чоловіків-китайців, якщо вірити чуткам. Одного не знав Сем: колись Джейд працювала на міс Рубі, коли та тримала бордель, і тому чула, бачила і знала буквально все.
— Я хочу тебе, — прошепотів він. — Джейд, я тебе хочу!
— І я тебе хочу, — прошепотіла вона у відповідь, перебираючи пальцями його волосся.
— Я закінчу роботу і можу взяти тебе до свого пристанища.
— Та ні, я маю кращу ідею, — відповіла вона. — Я поїду додому у вагончику, а ти піднімешся нагору зміїною стежкою. Я мешкаю в сараї у дворі Кінрос-гаусу, недалеко від того місця, де закінчується ця стежина. Персонал увесь буде всередині, тому ти можеш прокрастися під покровом надвірних споруд, аж поки не побачиш мої двері — вони яскраво-червоні, єдині двері такого кольору.
— У моєму таборі буде надійніше і безпечніше, — засумнівався Сем.
— Я не можу піти так далеко, я надто тендітна і слабка, Семе. — Вона встромила язичок йому у вухо, а потім ковзнула ним по підборіддю і по губах. — Мені подобаються білі чоловіки, — мовила вона низьким голосом. — Вони такі великі! Але я працюю служницею в Кінрос-гаусі й мені не можна водити до себе чоловіків. Проте заради тебе я готова порушити це правило. Семе, я тебе хочу! Я хочу обцілувати тебе всюди!
Схоже, що вона й справді була повією-аматоркою, але вона, безперечно, була чистою та приємною. Сем О’Доннел переступив через свої принципи і кивнув.
— Гаразд, — сказав він.
Вона надягнула свою
— Я чекатиму на тебе, — сказала вона і поспішила геть.
За звичайних обставин Сем О’Доннел був чемним та вихованим чолов’ягою, який любив жінок, але ніколи не брав їх силою і поводився з ними лагідно. Він був, за його власним визначенням, «перебірливим сучим сином». Благопристойні жінки віком від двадцяти та старші не лише не приваблювали його — вони вбивали його бажання наповал. Як і оті заїжджені шкапи-повії, що жили та працювали на околиці міста у великому будинку з лихою славою.
Коли він народився у Молонгу, маленькому провінційному містечку на дальньому заході, його доля була визначена його соціальним статусом: батько насилу наскрібав грошей на життя тим, що орендував на паях землю або стриг овець, мати ж займалася тим, що народжувала дітей. Коли йому виповнилося дванадцять, батько повів його до вовняного сараю і навчив стригти овець. То була страшенно важка і гидка робота в жахливих умовах. Стригалі селилися в тому, що гучно називалося бараком, спали на голих дошках, а годували їх такими харчами, до яких навіть бродячий пес не доторкнувся б. Недивно, що стригалі були найвойовничішими з членів профспілок! Він терпів таке життя, поки жила його матір, а потім подався до Гульґонґа на золоті копальні, де й навчився професії шахтаря. Опісля, коли йому вже було під сорок, він приблудився до Кінроса, де його найняв на роботу шахтний наглядач; всемогутнього сера Александра Кінроса йому зустрічати не доводилося, навіть коли до міста приїздив Бід Тальгарт.
Після вступу до Об’єднаної асоціації гірників його голова повнилася мріями про краще життя для робочого люду, легші умови праці та справедливіше начальство. Ця організація активно працювала в Гульґонґа, і він сподівався, що так само активно працює вона і в Кінросі. Але то було не так, і було то обумовлено хитрістю сера Александра. Добрі умови праці, добра оплата, приємне для життя місто. Від чого Сем іще більше став ненавидіти сера Александра Кінроса. Значить, у того був якийсь прихований мотив, хоча він не міг здогадатися — який саме. Коли працівники «Апокаліпсису» сприйняли звільнення покірливо, Сем вирушив до Сіднея і залучив на свою підтримку найкращого демагога своєї справи — Біда Тальгарта. Однак вівці так і не перетворилися на вовків! Вони взяли вихідну допомогу і подалися деінде в пошуках роботи. Чому ж він так не вчинив, він знав дуже добре.
Усе це почалося в ті дні, коли його звільнили, на самому початку липня. Сер Александр звільняв своїх людей групами, і Сем опинився у першій групі. Оскаженілий від люті, він вирішив остудитися пішою прогулянкою на вершину гори, де стояв будинок сера Довбаного Александра Кінроса, до якого заборонено було наближатися. І там, недалеко від кінцевого майданчика канатної дороги, але в дальньому від Кінрос-гаусу кінці, він наштовхнувся на видіння. То була найгарніша дівчина, яку він коли-небудь бачив; вона гуляла собі і щось мугикала під ніс. Пес Ровер, зазвичай лютий до людей, на цей раз верескнув з радощів, підскочив до дівчини і стрибнув до неї полащитися. Замість відштовхнути собаку вона завищала від захвату і почала з ним обійматися. А коли до неї наблизився Сем з примиренницькою посмішкою на обличчі, вона зиркнула на нього своїми блакитними очима і дала зрозуміти, що і його теж рада бачити.
— Привіт, — мовив він і гукнув собаці: — Ровере, геть! Геть, я сказав!
— Привіт, — відповіло видіння.
— Як тебе звати? — спитав він її, з подивом не помічаючи в дівчині страху перед невідомим чоловіком, зустрінутим в усамітненому місці. Цей страх не раз руйнував його плани в минулому.
Замість відповіді вона присіла біля пса, що лащився до неї, і погладила його. Той перевернувся на спину і тоненько заскавучав від задоволення.
— Як тебе звати? — знову спитав Сем.