В океані
Шрифт:
«Пінгвін», що недавно пройшов біля борту «Прончищева», підняв велику хвилю. Кидальний кінець, поданий з юта «Пінгвіна», не долетів до борту криголама, впав у море. Боцман встиг помітити — матрос з кидальним кінцем надто перехилився через борт, не міг добре докинути кінець через неправильне положення тіла.
— Звішуватися за борт не треба, змах кращий буде! — крикнув Агєєв услід маленькому кораблю. І тепер, коли «Пінгвін» знову підходив до криголама, помітив ще здалека, що його пораду прийнято: довгорукий
Низький чорний «Пінгвін» пройшов майже впритул біля носа криголама. Кидальний кінець, обважнівши від вологи, просвистів у повітрі, торкнувся палуби «Прончищева».
Перш ніж він устиг зісковзнути, мічман підхопив його, потяг з води прикріплений до нього прядив'яний провідник. І стальний трос, підтягуваний десятками рук, поповз на палубу вслід за прядив'яним.
На кораблях кружляли електрошпилі, згинались і випростовувалися спини моряків.
— Мічмане, дивіться, щоб слабина була! — кричав у рупор з містка Сливін.
— Єсть! — відповів у рупор Агєєв. — Віра! — вигукував вій команду, звичну ще з часів роботи на цивільних кораблях. — Стояти із зовнішнього боку тросів! — попереджав моряків, які без достатньої обережності працювали на баці.
— Семафор на док — по місцях стояти, з якоря зніматися! — скомандував, нарешті, Сливін. Зняв кашкет, під холодним вітром витер спітнілий лоб.
Жуков писав прапорцями над сірим з просинню океаном, що гойдався у безсонячному світлі запнутого хмарами неба.
Було видно, як злетів над доковою баштою, забився на вітрі білий круг на довгому червоному полотнищі — вимпел-відповідь: «Ясно бачу».
Лоцман Олсен нервово ходив по містку криголама. Курнаков вийшов із штурманської рубки, стояв прямий, мовчазний. Усе в штурманському хазяйстві готове до продовження походу.
Над нерухомим доком почав здійматися металевий грім. Було видно, як виповзають із води на палубу чорні кільця якірних ланцюгів.
«Не підвів Ромашкін. Часу не гає, добре розвертається з якір-ланцюгами», подумав головний боцман.
Крутилася широка стальна котушка носового шпиля. Смички якір-ланцюга з гуркотом струмували на палубу криголама крізь клюз. Матрос із шлангом у руках обминав ланцюг, із клюза ринув за борт пінистий водяний струмінь.
«Пінгвін» гойдався недалеко на хвилях. Трос, що з'єднував його з «Прончищевим», ішов провисаючою частиною в глиб океану.
— Якір чистий! — крикнув Агєєв у мегафон на місток.
— Якір чистий! — доповів старший помічник капітанові Потапову.
— Стоп шпиль! — скомандував старший помічник.
Караван рушив у бік шхер. Пропливали мимо похмурі обриси острова Скумкам.
Агєєв не поспішаючи йшов
Відчинилися двері палубної надбудови. Звідти нетвердо ступив, сперся на поручні схудлий Фролов, біліючи забинтованою головою.
— Зараз же поверніться! — суворо сказала Ракитіна, вийшовши вслід за ним на палубу.
— Та я, Танечко, тільки на хвилинку. Вітру морського понюхати. Сил немає більше киснути в каюті!
Фролов глибоко дихав, жадібно дивився в океанську далечінь.
— Дайте хоч прочитати, що там з доку пишуть…
— Якщо зараз же не повернешся в каюту, — чесне ленінське, напишу рапорт капітанові і більш коло тебе не ходитиму. Користуєшся тим, що лікар вийшов, — сказала Таня.
Її очі так виразно блиснули, що Фролов покірно повернувся до дверей.
— Та я тільки б ще півхвилинки…
— Побалакай у мене! — обірвала Таня, притримуючи двері. Фролов попрямував у коридор. Він і справді почував себе ще дуже кволим…
Таня зупинилася біля поручнів. Постояла, обернулася до дверей, побачила Агєєва, що затримався недалеко.
— Сергію Микитовичу! — радісно вигукнула Таня.
Вона поривчасто ступнула до нього. І мічман, увесь засяявши, простяг обидві руки, ввібрав у свої долоні її легкі, гарячі пальці.
— А я й не знала, що ви тепер з нами… Чого ж не зайшли, не провідали? — говорила Таня з усмішкою, обережно вивільняючи руку.
— Не встиг, Тетяно Петрівно, — теж усміхався Агєєв. — Та я тепер часто до вас навідуватимуся. Ще, може, набриднути встигну, заважатиму вам Дімку Фролова лікувати.
Він жартував — увесь під владою радості, що охопила його, але Таня спалахнула, сердито зсунула брови.
— Набрид мені цей ваш Дімка. Неслухняний, базікало. Ходиш, ходиш коло нього, а він ось вирветься, і все лікування йде нанівець.
— Ні, Фролов хлопець хороший, душевний… — продовжував мічман жартівливо, але раптом осікся — щось вразило його в Таниному розпаленому обличчі. — Він і справді людина хороша, — серйозно, тихо сказав мічман. — Якщо, Тетяно Петрівно, до серця він вам… Сергій Микитович замовк, внутрішньо весь, напружився. Так напружувався на фронті, в бою, коли бувало піднімався з укриття, знаючи: наступної миті, може, вдарить тебе смертельна куля.
— Я таких, як він, базікал, хвальків ненавиджу, — гаряче, пристрасно сказала Таня. — Чому він завжди нісенітниці плете? Чому він нестерпний такий, нескромний? Не такий, як деякі інші…
Агєєв слухав, опустивши очі.
— Подвигами своїми на Півночі хвастається раз у раз. І в базі, коли мене пройтися запрошував, показав на пам'ятник морякам-гангутцям і каже: «А я ж теж гангутець, на Ханко воював. Мені з бойовими друзями ще не такий пам'ятник поставлять…» Ну навіщо, навіщо так про себе казати?..