В океані

Панов Микола Миколайович

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

ВОГОНЬ МАЯКА СКУМКАМ

Лейтенант Ігнатьєв стрепенувся, глянув на годинник. Стрибнув з верхньої койки, взув і почав квапливо зашнуровувати черевики.

Каюту похитувало сильніше. Було жарко й задушливо, світло плафона різало розпухлі від утоми очі. Коричньова портьєра, що прикривала ілюмінатор над столом, розсунулась від качки,

глянцевий чорний круг товстого скла був затягнутий зовні водяною струменіючою плівкою. Ігнатьєв пригладив волосся, квапливо застебнув кітель. Поскрипували перебірки, десь за бортом дрібно розбивалася хвиля…

Він зовсім не думав спати. Тільки на хвилинку, здавши вахту, спустився вниз, приліг і от заснув, проспав понад годину.

Що там нагорі? Певно, розігрується погодка. Незабаром світанок. Уже давно йшли в океані, вже багато годин підряд довгі океанські хвилі гойдали кораблі каравану. Туман розсіявся, коли вийшли із шхер, але мрячив невпинно дощ, низькі хмари мчали над присмерковим морем. І весь час штурман Курнаков виходив на місток, чекав із секстантом у руках — чи не розірве хмари, чи не можна буде визначити своє місцезнаходження по зірках.

І справді, коли до ночі кілька ледве видних зірок розпливчасто замерехтіли, пробившись крізь чорні хмари, і вдалині проступила рвана берегова лінія, Курнаков устиг взяти обсервацію, встановити, що курс за обчисленням витримано точно. Знову й знову Курнаков схилявся над штурманським столом, перевіряв формули поправок на дрейф, знову виходив на місток…

Майже з ніжністю Ігнатьєв думав про Курнакова. Скільки годин підряд, без хвилини відпочинку, працює начальник штабу! Справжній бойовий штурман: мовчазний, скромний, але в потрібну мить проявляє себе як справжній радянський моряк. Приємно працювати з таким штурманом, навіть якщо він лає вас за вірші1..»

Ігнатьєв зняв з вішалки клейончастий плащ-пальто, ретельно застебнувся.

Пройшов по тремтячому, яскраво освітленому коридору, відкрив надвірні двері.

Дощ, змішаний з вітром, ударив йому в обличчя. Непогожа ніч огорнула його. Ігнатьєв ухопився за холодні, слизькі поручні трапа, піднявся на місток.

Світанок ще не настав. Навкруги рухалася, клубочилася, свистіла нічна негода. Густі хмари, як і раніше, громадилися в дуже тісному, здавалося, для них небі.

Коли лейтенант піднявся на місток, вітер почав дути ще пронизливіше, гудів у снастях, заглушав шум вентиляторів.

Ледь видні силуети вимальовувалися над поручнями і поряд з товстим стовбуром щогли. Ігнатьєв розглядів кремезну постать Чижова.

— Прийнято рішення знов увійти в Інрелед, лейтенанте, — сказав Чижов. — Вітер поганий подув, і хвиля більша. А в шхерах давно немає туману. Підходимо до вхідного фарватеру, робитимемо поворот за пеленгом маяка Скумкам.

— Уже відкрився маяк?

— Час іще не вийшов…

— Сигнальники, шукайте справа по носу білий вогонь

маяка! — долинув з темряви владний голос Курнакова.

— Єсть шукати справа по носу білий маячний вогонь! Ігнатьєв пройшов у штурманську рубку. Курнаков, змахуючи дощові краплі з обличчя, схилився над картою.

— Ехолот включіть, Ігнатьєв, — сказав він, ніби і не помітивши тимчасової відсутності лейтенанта. У Курнакова був утомлений, охриплий голос. Ігнатьєв включив ехолот. Червоні іскри почали проноситися в прорізах покажчика морських глибин.

— Зараз приходимо на видимість маяка Скумкам, — сказав задоволено Курнаков, глянув на ехолот і знову нахилився над картою… — За пеленгом на маяк робимо поворот на тридцять два градуси в шхерний фарватер. На морі колій немає, але поки що, щоб не наврочити, йдемо, немов по коліях…

Від перебірки з переговорної труби почувся різкий свист.

— Штурмане, коли відкриється маяк? — глухо пролунав голос Сливіна в мідному розтрубі. Курнаков глянув на годинник.

— На видимість маяка Скумкам приходимо за хвилину!

Він звично вимкнув ехолот, глянув на лічильник оборотів, ніби перевіряючи себе. Гучно, чітко цокав годинник. Курнаков чекав.

Нетерпляче потягся до переговорної труби.

— Відкрився вогонь маяка?

— Не видно маяка! — пролунав голос із труби.

Хвилини йшли, як години. Щось здригнулося в обличчі Курнакова. Він хруснув пальцями, не зводячи очей з циферблата.

— Штурмане, на місток! — сердито прохрипіла труба.

Курнаков штовхнув двері рубки. Ігнатьєв біг слідом за ним.

— Ну, штурмане, що ж ваше обчислення? Де Скумкам? — різко запитав Сливін.

Попереду була суцільна, ледь поріділа передсвітанкова імла. Курнаков вдивлявся в цю імлу, затуливши долонею очі від засліплюючих дощових струменів.

Борт злітав і опускався на крутих хвилях. Посилювався береговий вітер. «Як важко зараз буксирувати док в океані, весь час міняти швидкість, щоб не лопнули натягнуті троси…» подумав Ігнатьєв.

— Ні, не відкривається маяк, — сказав крізь вітер здивований Чижов. — Ми вже й так тут сигнальників атакуємо.

— А ви не атакуйте сигнальників, а намагайтеся раніше за них помітити вогонь, — сказав, як завжди спокійний, Потапов.

Сливін підійшов зовсім близько до Курнакова.

— Може, не засвічений маячний вогонь, штурмане?

— Повинен бути засвічений! Не було попередження мореплавцям. Білий мигаючий вогонь при вході у фарватер… Повинен бути засвічений…

— А може, в обчисленні помилка, Семене Іллічу? Враховували всі поправки на дрейф?

— Не міг я помилитися в обчисленні! — сказав Курнаков з силою і відчув, як закалатало ривками серце, похололи пальці. А що коли й справді не помітив помилки в обчисленні? Взяв усю відповідальність на себе і от — допустив помилку!.. Він знову перевіряв у думці всі поправки й розрахунки.