Три мушкетери
Шрифт:
І друзі пішли в танок навколо шановного Іоанна Златоуста, завзято тупаючи просто по аркушах дисертації, що розлетілися по підлозі.
Аж тут до кімнати ввійшов Базен, несучи тарелі зі шпинатом та яєчнею.
— Біжи, нещасний! — вигукнув Араміс, кидаючи слузі в обличчя свою скуфію. — Іди туди, звідки прийшов, неси геть ці мерзенні овочі й нікчемну яєчню! Накажи зашпигувати зайця, спекти жирного каплуна, засмажити баранину з часником і подати чотири пляшки старого бургундського.
Базен, який дивився на свого хазяїна, нічого не розуміючи в цій зміні, меланхолійно вивернув
— Оце слушна хвилина, щоб присвятити ваше життя царю царів, — сказав Д'Артаньян, — якщо ви хочете зробити йому приємне: «Non inutile desiderium in oblatione».
— K бісу латину! Пиймо вино, мій любий Д'Артаньяне, пиймо за все найкраще, хай йому чорт, пиймо до дна! І розкажіть мені нарешті про те, що діється на білому світі.
XXVII. Дружина Атоса
Тепер нам треба дізнатись, що сталося з Атосом, — сказав Д'Артаньян Арамісові, який помітно повеселішав, коли гість розповів йому всі новини, що сталися в столиці з дня його від'їзду, і коли розкішний обід примусив одного забути свою дисертацію, а другого — втому.
— Невже ви гадаєте, що з ним могло скоїтися якесь нещастя? — спитав Араміс — Атос такий хоробрий, розважливий і так чудово орудує шпагою.
— Ваша правда, і я більше за будь-кого схиляюсь перед хоробрістю та спритністю Атоса; але, як на мене, краще захищатися шпагою від списа, ніж від палиці. Боюся, що Атоса пошарпали слуги, а цей народ б'ється завзято і не любить відступати, поки не доведе справу до кінця. Тому я й хотів би мерщій вирушити в дорогу.
— Я спробую поїхати з вами, — сказав Араміс, — хоч і відчуваю, що навряд чи зможу сісти на коня. Вчора я хотів повправлятися канчуком — он він висить на стіні, — але біль не дав мені продовжити що благочестиву справу.
— Це тому, мій любий друже, що ніколи ще ніхто не лікував вогнепальну рану батогом; але ви були хворі, а хвороба впливає на голову, так що я дарую вам вашу слабість.
— Коли ж ви їдете?
— Завтра на світанку; спробуйте добре виспатися за ніч, і, якщо зможете, завтра поїдемо разом.
— Тоді до завтра, — сказав Араміс — Бо хоч ви й залізний, але треба ж і вам відпочити.
Вранці, зайшовши в Арамісову кімнату, Д'Артаньян застав його біля вікна.
— Що ви там роздивляєтесь? — спитав юнак.
— Правду кажучи, милуюся отими трьома чудовими кіньми, яких конюхи тримають на поводу. Подорожувати на таких скакунах можуть собі дозволити тільки найбагатші вельможі.
— Любий мій Арамісе, ви теж матимете цю радість; один з коней — ваш.
— Та невже! Який саме?
— Той, який вам більше до вподоби: мені однаково.
— І розкішна попона на ньому теж моя?
— Авжеж.
— Ви смієтеся з мене, Д'Артаньяне?
— Відтоді, як ви знову заговорили по-французьки, я не сміюся.
— Ці позолочені кобури, оксамитовий чепрак, гаптоване сріблом сідло — все це моє?
— Ваше, як і он той кінь, що б'є копитом, мій, а той, що гарцює, Атосів.
— Хай йому чорт! Усі троє просто чудові.
— Мені дуже приємно, що вони
— Отже, король зробив вам такий подарунок?
— Можете бути певні, що принаймні не кардинал; але хай вас не обходить, звідки взялися ці коні; пам'ятайте тільки — один із них ваш.
— Я беру того, якого тримає рудий слуга.
— Чудово!
— Присягаюсь Богом! — вигукнув Араміс — Це допоможе мені остаточно видужати; на такого коня я сів би навіть із тридцятьма кулями в тілі. А стремена які! Гей, Базене, йдіть-но сюди, та швидше!
Базен з'явився на порозі, сумний і понурий.
— Відполіруйте мою шпагу, почистіть капелюх, випрасуйте плащ і зарядіть пістолети, — сказав Араміс.
— Останній наказ зайвий, — урвав Д'Артаньян. — У вас в кобурах лежать заряджені пістолети.
Базен зітхнув.
— Та годі вам, Базене, заспокойтесь, — сказав Д'Артаньян. — Царство небесне можна заслужити у будь-якому званні.
— Мій пан був уже таким хорошим богословом! — відповів Базен, мало не плачучи. — Він міг би стати єпископом, а може, й кардиналом.
— Стривай, мій любий Базене, подумай гарненько й скажи: навіщо бути духовною особою? Адже це не позбавляє необхідності воювати; ось побачиш, кардинал обов'язково вирушить у перший же похід із шоломом на голові та протазаном [147] у руці. А що ти скажеш про пана Ногаре де Лавалетга [148] ? Він теж кардинал, а спитай-но в його слуги, скільки разів він щипав йому корпію [149] .
147
Протазан — алебарда без сокири, з плоским лезом.
148
Луї Ногаре Д'Епернон, кардинал де Лавалетт (1593–1639), останні роки життя присвятив військовій кар'єрі й брав участь у війнах в Німеччині та Італії.
149
Корпія — перев'язочний матеріал, який використовували замість вати; нитки, що їх щипали з бавовняного шмаття.
— На жаль, усе це так, — зітхнув Базен. — Я добре бачу, добродію, що світ нині перевернувся догори дном.
Отак розмовляючи, Д'Артаньян, Араміс і бідолашний слуга зійшли на подвір'я.
— Потримай стремено, Базене, — сказав Араміс.
І він легко й граціозно скочив у сідло. Але після кількох вольтів і курбетів [150] благородної тварини Араміс відчув такий нестерпний біль, що зблід і похитнувся. Обачний Д'Артаньян, який не спускав з нього ока, кинувся до друга, підтримав його, допоміг злізти з коня й одвів до кімнати.
150
Вольт — повільний коловий поворот коня під час їзди. Курбет — стрибок верхового коня з підігнутими передніми ногами.