Темпонавти
Шрифт:
Двері відчинив мовчазний зморшкуватий старий, зігнутий під тягарем років. Він уклонився і жестом запросив іти за ним. Кросбі неквапливо йшов за провідником і зацікавлено роззирався на всі боки. Мозаїка на стінах викликала в нього спомин про щось дуже далеке. Ага, урок історії, звучний голос викладача: “Зміцнення римської держави сприяло розквітові мистецтв і ремесел”. У книжці — фотографія яскравої мозаїки, що зображує Вергілія з музами історії та поезії.
Перед одними з дверей старий зупинився і, вибравши ключа з важкої в’язки, відчинив їх. Бен увійшов. Ступив кілька кроків і… раптом почув, що двері зачинились.
Завтра то завтра. Бен роздягся і спокійно ліг спати. Коли сон на м’яких лапках підкрався до самого його узголів’я, Бен прошепотів:
— Ваша Добра Фея, — і заснув, блаженно всміхаючись.
Так само всміхаючись, він легко прокинувся вранці. Ще не розплющивши очей, Бен відчув: у кімнаті хтось є. Примружившись, він кинув погляд до дверей. Що за сюрприз! Там стояла дівчина. Ясноволоса, підперезана тонким паском, у золотавих черевичках на струнких ногах.
— Я знаю, я напевне знаю, що саме ви мені наснилися, — радісно сказав Бен, усміхаючись до вух. — Постараюся не прокидатися чим довше.
І він заплющив очі. Дівчина охоче засміялась.
— Не бійтеся. Вам же тільки сниться, що ви мене бачите.
— Ваша правда, — подумавши, згодився Бен і трохи розплющив одне око. — Це ви написали записку? Такою я уявляв собі фею в дитинстві.
— На жаль, пора безтурботного дитинства давно минула, тож відразу переходьмо до діла. Я ваша вчителька латини. Наші уроки відбуватимуться вранці та вдень. Увечері ви вправлятиметеся в умінні орудувати холодною зброєю і займатиметесь боротьбою.
— Коли перекидатимуть через кордон? — з діловим виглядом поцікавився Бен.
На дівоче обличчя немовби набігла легка хмаринка.
— Перекидатимуть за кордон? Що ж, можна назвати й так, — загадково мовила вона. — Стрінемося після сніданку. Затямте, відтепер розмовляємо тільки латиною!
Вона легко повернулась на підборах, грюкнули двері, й прекрасна дівчина зникла.
— Куди ж ви? — зі щирим жалем вигукнув Бен, і йому вчувся за дверима дзвінкий дівочий сміх.
Дівчину звали Патті. Таке ніжне, чудове ім’я! Вони цілі дні проводили разом: розмовляли про минуле, міркували про майбутнє, оповідали всілякі сміховинки. Спершу Бен па-силу говорив латиною, але завдяки добрій пам’яті, він швидко згадав забуте й вдосконалив свої знання. В суботу, середу й неділю у Бена не було вечірніх тренувань, і він перебував ці вечори з Патті. Присмерк… Справжній, не зіпсутий блідими вогнями міста. Й тиша… Глибока, напоєна сподіваннями… Вони полюбляли сидіти на мармуровій лаві біля садового водограю. І плече торкалося плеча, і рука шукала руку, й від солодких пахощів нічних квітів паморочилась голова.
Вони розлучались, і для Бена починалися муки. Він згадував усе дивне в її поведінці, розбирав її слова, повні недоброго насміху, коли вона говорила про добро, дружбу та про кохання. І про кохання теж… Та вранці вони зустрічалися
Якось, на тринадцятий день перебування на віллі, Бен запитав:
— Патриціє, чи не здається тобі, що до моєї підготовки ставляться надто поважно. Я не чув, щоб акторів так навчали й тренували. Адже це коштує силу грошей!
— Виходить, тебе цінують, — намагалася вона відбутися жартом.
— А чи не зависоко?
У Патриції вихопився лихий смішок.
— Цінуй себе високо — й інші цінуватимуть тебе так само.
— Боюся, все це неспроста і за все, що мені дають тепер, доведеться розплачуватися в майбутньому.
Очі Патриції загадково зблиснули.
— А може, в минулому…
Бен знизав плечима, сприйнявши це як невдалий жарт.
— Але зрозумій!
Патті різко урвала його.
— Ти помічний. Не тілом, певна річ, а духом. Такі не виживають. Тобі бракує злостивості й завзяття. Тренери скаржаться Еліотові, що ти тренуєшся з нехіттю. Твої студії латини далеко успішніші. У мене ти курс уже пройшов. Вітаю, і прощавай.
Бен був дійнятий до живого. Звідки Патті знає, про що доповідають Еліотові? І знову зринули чорні підозри, що їх він старанно глушив. Звідки у Патті ці чудові оздоби та шати, що їх вона міняє що не день? Невже скромна платня викладача давала їй таку змогу?
Цієї ночі Бен не спав — думав. Одна підозра гірша за іншу зароджувалася в нього… Бен скреготів зубами. Тільки під ранок він поринув у дурманний сон. Прокинувся Бен пізно, з важкою головою. День був похмурий, мжичило, старий слуга Окава після кожної відповіді вклонявся і, чемно всміхаючись, відказував:
— Ні… Не було… Нічого не казала… Ні, нічого не переказувала…
І Бен зрозумів, що Патті не буде з простої причини: лекції з латини скінчилися. Клятий Еліот! Клятий будинок! Ах, Патті! На вечірньому тренуванні Бен так всипав обом викладачам, що ті пішли постогнуючи й примовляючи, що учень перевершив учителів і що більше їм тут нічого робити.
Другого дня з’явився містер Кін. Він променів радістю і, зводячись навшпиньки, плескав Кросбі по плечу.
— Я радий за тебе, друзяко! Ти домігся чудових наслідків!
— Боюся, містере Кін, що нам доведеться розлучитися, — сухо кинув Бен.
— Але ж я нікуди не збираюся їхати, — запевнив його Еліот.
— Їду я.
Обличчя Кінове видовжилося, та він одразу ж опанував себе.
— Ти вільний, друзяко. Хіба я тримаю тебе? Розумію, що ти не зможеш віддати гроші, затрачені на тебе. Що ж, старому Еліотові не звикати до людської невдячності. Йди!
Кросбі зціпив зуби.
— Що ви мені пропонуєте?
Ніби не помічаючи сухості в Беновім голосі, Еліот підхопив його під руку і запально забалакав:
— Бене, можна заробити грубі гроші. Грубезні! Знаєш, скільки платили за прокат історичного фільму “Клеопатра”? До п’яти мільйонів доларів. Правда, і затратили на нього немало. Як збільшити прибуток від фільму? Менше затратити на знімання і більше одержати за прокат. І я надумав зняти фільм із життя Стародавнього Риму. Зняти не ігровий фільм. Коштуватиме він не дорожче за плівку, на яку його знімуть. Проте постають додаткові витрати, пов’язані з мандрівками в часі.
Бен з подивом зиркнув на Еліота — часом, це йому, Бенові, не вчулося?