Темпонавти

Заєць Володимир

Знову лихе передчуття шпигнуло Еліота, але він і цим разом опанував себе?

— Містера Дормана? Еге ж, я мав на увазі містера Дормана. Хіба я назвав когось іншого?

— Мені здалося, ви сказали “містера Гекслі”.

— До речі, ви знаєте це прізвище?

— Ні, — стенула вона плечима.

— Ви, напевно, недавно тут працюєте? — спробував ухопитися за соломинку Еліот.

— Ні, чому ж, близько двох років, — секретарка надула губи, сприйнявши це запитання як особисту образу.

— Двох років, — безбарвним голосом повторив містер Кін, відчуваючи, як грунт вислизає у нього з-під ніг.

Секретарка відчинила

важкі двері.

— Будь ласка, заходьте.

Побачивши, що Еліот відвернувся, Патті рушила до виходу.

Містер Кін зайшов до кабінету, насилу переставляючи ноги. Він придивився до обличчя чоловіка за столом — і остання квола надія, що все це звичайне непорозуміння, зникла. Чоловік той був анітрохи не схожий з його давнім приятелем містером Гекслі.

— Містере… є, Дормане, — долаючи спазму в горлі, звернувся Еліот. — Я режисер, моє прізвище Кін. У мене для вас чудова пропозиція. Я зняв фільм про славнозвісного Спартака з реалістичною картиною його загибелі на арені під час двобою. Сенсаційна зйомка! Розкішні кадри!

Щось підказало Еліотові, що ризиковане повідомлення про машину часу краще тим часом не робити.

— Про славнозвісного Спартака? — непорозуміло спитав містер Дорман. — Ви кажете про знаменитого Спартака?

— Авжеж! — нетерпляче вигукнув містер Кін. — Про Спартака, славнозвісного ватажка повстання рабів у Стародавньому Римі в сімдесятих роках до нашої ери.

— Школярі й ті знають, що проводирем цього повстання був Бен, — глузливо зауважив директор. — Він очолив повстання гладіаторів, до них прилучилася маса рабів. І в переможному марші, розбивши війська римлян, Бен вивів своїх людей за межі імперії. Цей “славнозвісний” — як ви його назвали? — Спартак, певне, відомий тільки вам.

— Бен! — ніби оглушений, повторив Еліот. — Але ж Бен… Спартак… Я вам усе поясню!

Директор звівся, даючи зрозуміти, що розмова закінчилася.

— Відпочиньте. Полікуйтесь. Потім усе й поясните.

І тоді Еліотові згадалися Бенові слова: “Від втручання у минуле може змінитися ваше сьогодення”. Все ж бо взаємопов’язане. Не шкодити! Приголомшений усім, що сталося, він покірно вийшов, гірко шепочучи:

— Загинув! Ах, загинув!..

Коли двері за відвідувачем зачинились, містер Дорман скрушно подумав, що шизофренія в їхньому світі трапляється дедалі частіше…

ТРАНСПЛАНТАЦІЯ

14 котода …71 р.

Навіщо я пишу цей щоденник? Відповісти непросто, і я починаю міркувати, які ж обставини привели мене до такої думки; міркую, і відповідь, здавалося б, уже готова: тому-то й для того-то. Та чи варто лицемірити з самим собою, як це звикли чинити мільйони людей на нашій планеті? Я не повинен уподібнюватися до тих, може, й потрібних та гарних, але прозаїчно простих організмів-споживачів. Я маю стояти на найвищому щаблі пізнання й поблажливо поглядати на тих, кому “не дано”. Але моя приналежність до еліти духу та розуму зобов’язує мене до надточного аналізу не тільки чужих почуттів

та дій, а й своїх власних.

Втім, чи ж можу я знати достеменно, що криється у величезній підводній частині айсберга психічної діяльності людини?

Я закінчую медичний факультет при старовинному Тольському університеті. Працюю над проблемою зв’язку епіфізу — ендокринної залози в центрі мозку — з центральною нервовою системою, з одного боку, й іншими ендокринними залозами, з другого. Навдивовижу цікавий орган! Його екстракт гальмує розвиток пухлинних клітин, він відає біоритмами організму, гормон цієї залози бере участь у формуванні статі ембріона в утробі.

Без фальшивої скромності маю відзначити, що є в мене низка прецікавих ідей. Мій майбутній патрон професор Орк вельми зацікавлений у мені, і я гадаю, що відразу по закінченні факультету він візьме мене до себе. Працюватиму в парі з його асистентом Моранді. Мене трохи насторожує те, як наполегливо професор Орк рекомендує мені підтримувати з Моранді тісніші контакти. Він явно прихильний до нього. Моранді працює по професоровій темі, вивчаючи пересаджування нервових клітин з одного організму до іншого. Моранді хлопець роботящий, але, на жаль, безкрилий. Чи не заздритиме він мені? Не сумніваюся, що заздритиме. Але навряд, щоб цей Моранді був небезпечний для мене.

До речі, проблема пересаджування мозку досить перспективна. Пройшли чутки, що Орк і Моранді вже досить успішно експериментують на мавпах — ті після пересаджування “розумнішають”.

Мої експерименти йдуть успішно, але їх гальмує убогість фінансів. Бракує коштів як на обладнання, так і на реактиви.

Приходила Вальта. Чарівна дівчина. Коли б не наука, я кохав би її над усе на світі.

15 котода …71 р.

Дивовижне явище відкрив я сьогодні. Але тс-с, про це завчасу я боюся згадувати навіть у щоденнику. Якщо все буде гаразд, відкриття стане моїм скромним подарунком людству.

Терміново потрібні гроші, аби продовжувати експерименти. Я заклав годинника, подарованого на повноліття. Тепер, можливо, пощастить придбати реактиви для роботи з гормонами та радіоізотопи.

Я балакав з Моранді. Який він обмежений, який зануда! Виявляється, він знає саму біологію, а в ядерній фізиці, космології та палеонтології зовсім темний. Боюся, дізнавшись про це, я не зумів приховати свого подиву. Спробував перевести розмову на інше — забалакав про особливості гекзаметра та про переваги цього віршового розміру перед новочасними. Моранді замулився й квапливо розпрощався. Невже він не знає і таких елементарних речей? Неймовірно!

Мені привиділось, що, йдучи, він метнув на мене злостивий погляд і пробурмотів щось погрозливе. Я розповів про це Вальті. Вона мене заспокоїла, мовивши, що я надто недовірливий.

16 котода …71 р.

Щоб купити потрібні реактиви, довелося закласти всі речі, що мають бодай якусь цінність. Сьогодні я міг попоїсти лише раз Наприкінці робочого дня до мене приходив Моранді. Натякнув, що вони взялися пересаджувати нервову тканину в людини. “Певна річ, — зауважив він, — потрібні ентузіасти, їх щедро винагородять”. На тих словах він значно зиркнув на мене. Напевно, варто згодитися, щоб мені відсадили нервову тканину, таке донорство мене не страхає. У людини 15 мільярдів нервових клітин, коли відсадити якихось кілька мільйонів, це не повинно позначитися на інтелекті, тим паче на моєму.