Щит і меч
Шрифт:
Знаючи непохитну позицію Радянського Союзу, його стратегічну й політичну міць і розуміючи, яка буде роль Країни Рад під час розв'язання післявоєнних проблем Німеччини, граф віддавав собі звіт у тому, що будь-які спроби висувати тепер кандидатуру Гіммлера на пост глави нового німецького уряду безнадійні і в майбутньому можуть принести йому тільки шкоду.
Був момент, коли Гіммлер міг очолити уряд: лідери змови 20 липня йшли на те, щоб Гіммлер став главою Німеччини. Знаючи про змову, рейхсфюрер потурав змовникам, його служба безпеки до якогось часу була бездіяльна. Але він був боязкий і нерішучий.
Тепер, наприкінці війни, ненависть до фашизму об'єднала народи світу, і важко буде переконати громадську думку в тому, що роль посередника між німецькими фашистами і західними державами належить до сфери тонкої дипломатії, і тільки. Бернадотт у душі розумів, що діяльність його має вигляд, як спроба допомогти вбивці сховати докази, як поради вбивці зробити яку-небудь дрібну добру справу, наприклад, випустити з клітки пташку в будинку, де він зарізав людей.
Усе це викликало почуття прикрості у графа. І він був у дуже поганому настрої, коли Гіммлер і Шелленберг, просячи вибачення за кілька хвилин запізнення, ввійшли до нього в котедж.
Шелленберг уже з першої хвилини помітив не без тривоги, що у графовій поведінці з'явилося щось нове. Якщо раніше, на попередніх зустрічах, він завжди був діловито заклопотаний, цілеспрямовано поспішав перейти від світської балаканини, неминучої на початку серйозної розмови, до суті справи, то тепер він раптом заговорив про околиці Хоенліхену, зацікавився його мисливськими вгіддями і виявив при цьому тонкі знання у мисливському мистецтві.
Намагаючись зрозуміти, якими таємними причинами викликано таке відхилення від звичайної поведінки, Шелленберг вирішив підтримати розмову на цю тему і простежити за графом. Але Гіммлер, сам витончений облудник, не вмів угадувати цей дар в інших. Сівши поряд, він скористався короткою паузою і зразу перейшов до справи.
Розпочав він урочисто, наче готувався повідомити графові важливу політичну таємницю.
— Ми, німці, — заговорив він глухим голосом, — повинні оголосити себе переможеними перед західними державами.
Гіммлер витримав паузу, чокаючи, яке враження це приголомшливе признання справить на грифи. Бернадотт, схилившись, розглядав нігті на своїх руках так уважно, мов побачив їх уперше, потім вийняв з жилетної кишеньки замшеву подушечку і став орудувати нею.
Гіммлер сказав трохи розгублено:
— Це те, що я прошу вас переказати через шведський уряд генералові Ейзенхауеру для того, щоб уникнути дальшої безглуздої боротьби й кровопролиття.
Граф підвів голову, запитав співчутливо:
— Здається, тепер втрати німецької армії на Східному фронті досягають в окремі дні понад сто тисяч? — Сказав без усякого виразу на обличчі: — Це жахливо.
Гіммлер пробурмотів:
— Перед росіянами нам, німцям, і насамперед мені, неможливо капітулювати.
— Це зрозуміло, — сказав граф.
Ніби діставши схвалення, Гіммлер палко заявив:
— Там ми будемо й далі боротися,
— Атож, звичайно, — погодився граф і зразу ж сказав: — Але за відомостями, які я маю, американські та англійські воєначальники не мають дивізій, подібних есесівським. Крім того, вони потребуватимуть часу, щоб домовитись із своїми солдатами, які досі були переконані, що вони союзники росіян. — Спитав несподівано: — Як здоров'я фюрера?
Гіммлер відповів похмуро:
— Я не маю права повідомляти це для дальшого розголошення. Але вам особисто скажу, що при теперішньому розвитку подій — це питання двох, найбільше трьох днів. Гітлер розлучиться з життям у цій драматичній боротьбі. — Додав сумно: — Втішати може тільки те, що він впаде в боротьбі з більшовизмом — з тим лихом, відверненню якого він присвятив усе своє життя.
— Ви точно знаєте день, коли фюрер впаде в цій боротьбі? — задав запитання граф.
Гіммлер збентежився:
— Я, власне, керуюсь міркуваннями, які висловлювали лікарі фюрерові.
— Ах, лікарі! — тільки й сказав граф.
Шеллснбергові довелося втрутитись, щоб скерувати розмову більш певним річищем: адже головна мета сьогоднішнього побачення — це організація зустрічі Гіммлера з Ейзенхауером. Внаслідок граф погодився на те, щоб Гіммлер написав листа Гюнтерові і виклав у ньому свою просьбу, сподіваючись, що його превосходительство підтримає його. Посилаючись на невідкладні справи, Гіммлер попрощався й пішов, а Шелленберг під якимось приводом затримався ще на кілька хвилин. Він зробив це, щоб ще раз настійливо повторити просьбу Гіммлера до Бернадотта: негайно летіти до Ейзенхауера і добитися для Гіммлера побачення з ним.
Граф дружньо взяв під руку Шелленберга, бо до нього він завжди відчував особливий нахил, вважаючи його розумним і сміливим, пройдисвітом. Коли б Шелленберг був на місці Гіммлера, він діяв би куди рішучіше і день смерті Гітлера визначив би, не радячись з його особистими лікарями.
М'яко ступаючи темною алеєю, граф сказав:
— Рейхсфюрер не розуміє справжнього стану речей. — Зітхнув — Я тепер нічим не можу допомогти йому. — Додав після паузи: — Я міг це зробити після моїх перших відвідин, якби він тоді повністю прийняв на себе керівництво справами рейху. Тепер, на мою думку, він не має ніяких шансів. — Люб'язно усміхнувся, порадив:-А ви, мій милий Шелленберг, діяли б розумніше, дбаючи про самого себе.
Коли Шелленберг повернувся до Гіммлера, той, натхнений розмовою з графом, став говорити про те, з чого він почне насамперед, коли стане фюрером. І одразу сказав, заклопотано наморщивши лоба, що доведеться якось інакше назвати партію. Націонал-соціалістська — од цієї назви західні держави вимагатимуть відмовитись.
— Національна партія об'єднання. Як ви вважаєте? — запропонував Шелленберг.
— Чудово! — вигукнув рейхсфюрер і похвалив: — Ви на диво швидко міркуєте, Вальтер!
Потім Гіммлер почав нарікати на Кальтенбруннера: той втручається в його розпорядження і касує його накази, зв'язані із звільненням невеликих груп ув'язнених. А це ж потрібно у зв'язку із зобов'язаннями, прийнятими під час переговорів з Музі й Бернадоттом. Сказав з прикрістю: