У цей момент автобус рушив, і лейтенант важко впав на сидіння.
– Поїхали! – підсумував водій.
Пантруючи, щоб підлеглий більше не спробував підвестися, Микола Пилипович визирнув у вікно. Курява ховала
зупинку від очей пасажирів, і роздивитись він зміг тільки постаті - жінку, що з незалежним виглядом крокувала стежкою до села, та чоловіка, який винувато тупцював за нею з кашолками в руках і щось говорив, говорив, неначе виправдовуючись, та відчайдушно трусив головою.
«Я їй кажу: відпусти мене. – Згадав майор нічні парторгові одкровення. – А вона сміється…» Згадав і вперше за день посміхнувся. Ніщо так не піднімає настрій, як приниження ворога. Довипендрювався. І Микола Пилипович раптом подумав, що це знак, і тепер уже точно все буде добре. Провал - не кінець світу. Завтра будуть нові операції. Але те, що завдяки своєму досвіду та інтуїції він зумів лишитися чистим, без жодної плямки - ну майже без жодної, - це головне. Треба тільки одразу здати лейтенантову зброю з відбитками на експертизу. Підстрахуватися, бо раптом парторг і справді почне оту стрілянину розкручувати.
– Не горюй, боєц. Додому їдем! – Микола Пилипович поблажливо труснув підлеглого за плече і посміхнувся ще ширше.
Петро не ворухнувся.
Кинувши просвітлілим поглядом по майже порожньому салону автобуса,
майор витяг з-під сидіння «дипломата» і поклав собі на коліна. На світ Божий з’явився гребінець та кишенькове люстерко, неодмінні супутники чоловіка, що дбає про себе. А про кого ж іще дбати, скажіть, будь ласка? Микола Пилипович зазирнув у дзеркало. Спека, похмілля, ночівля на вулиці - усе це далося взнаки. Під очима набрякли темні кола, капелюх був геть мокрий і на скронях виднілися струмочки поту. Ну то нічого. Усе це минуще. Звичним рухом майор розгорнув носовичка. Акуратно промокнув обличчя, потім зняв капелюха, поклав його на сусіднє сидінння, взяв до рук гребінця, підняв дзеркальце і остовпів. Із дзеркала на нього дивився лисий, ну просто абсолютно лисий чоловік. Непристойно біла шкіра на голові відтінялася по контуру колишньої зачіски темною засмагою, і тільки на комірі піджака лежало кілька довгих, колись добре доглянутих волосин.
Люстерко випало з умить ослаблих чоловічих пальців і розлетілось на малесенькі друзки.