Пригоди Румцайса
Шрифт:
— Я вже тут. А де Манка?
Румцайс витрусив із бороди бджіл, щоб змій не зробив їм шкоди, вийшов з печери та й каже:
— Пішла Манка до Їчина по всякі стрічки та бантики, щоб тобі більше сподобатися.
А сам потихеньку приладнав на себе міхури з веслом.
— Чого це ти весь час крутишся і з чим весь час вовтузишся? — розгнівано спитали всі змієві голови.
— Що вовтузюсь то вовтузюсь, а вже й дововтузився, — відповів Румцайс, зав'язав останній вузол на ремінці і взяв у руки дерев'яне весло. — Якщо
Змій погодився. Румцайс скочив йому на спину, і змій злетів у небо. Помчав він до Їчина, а полум'я і дим од нього на всі боки так і розлітаються. Ото вже довелося Румцайсові пильнувати, щоб міхури не пропалило!
Пролетіли над Їчином й трохи далі, а Манки ніде нема. Змій люто озирнувся на Румцайса.
— Де вона?
— У мене тільки двоє очей, — відповів Румцайс.
Змін озирнувся на нього вдруге.
— То де ж вона?
— А в тебе чотирнадцять, — мовив Румцайс.
Змій озирнувся знову.
— То де ж вона, та Манка?
— Якби ти не репетував, а добре дивився, то й сам би побачив. Ондечки на тебе чекає, біля ставка, — показав Румцайс дерев'яним веслом униз, де серед полів поблискував, ніби око, ставок.
Змій намірився прямо туди.
Коли вже до ставка було рукою подати, він озвався знову:
— Не бачу я там твоєї Манки.
— Спускайся нижче, онде вона чекає на тебе під вербою, — відказав Румцайс.
Змій став спускатися. Коли вони вже були на горобиний скок над ставком, побачив змій себе у воді, як у дзеркалі. І заревів:
— А хто це там унизу?
Румцайс перехилився вниз і каже:
— Мабуть, якийсь чужий змій. Пізно прилетіли, от він і узяв Манку поперед тебе.
Змій розлютився, кинувся на того, чужого, — і влетів у ставок. Загруз у дно так глибоко, що вже ніщо в світі не допомогло б йому вилізти.
Та в останню мить, перед тим, як змій врізався у воду, Румцайс зіскочив у нього зі спини. Міхури підхопили його і понесли мало не під саме небо. Полинув Румцайс над Їчином, мов на хмарці, ще й веслом підгрібав до Ржаголецького лісу. Манка вже була там і чекала на нього.
— Як же ти, Румцайсику? — запитала вона перелякано.
А Румцайс на те:
— Та як? Кому пироги й млинці, а кому гулі й синці. Думав змій нас побороти, та не вийшло.
7. Як Румцайс купував новий пістоль
Румцайс мав чимало клопоту зі своїм пістолем. Шість зябликів, яких він вивів був у стволі пістоля, весь час поверталися туди, ніби у власне гніздо. От і довелося йому піти до Їчина по новий пістоль.
Зброяр Галірж вийшов із своєї майстерні у крамницю і спитав:
—
— Та ні, — мовив Румцайс. — Мені потрібен новий пістоль.
Галірж почав ретельно перебирати пістолі, ніби йому треба було вибрати для Румцайса хто й зна що. Зрештою подав один через прилавок.
— Візьми оцей. Він із Голландії, сам стріляє!
— А скільки коштує? — запитав Румцайс.
— Скільки ж може коштувати у Галіржа пістоль? Один мідний галірж, — сказав зброяр.
Пороху і жолудів у Румцайса були повні кишені, тому новий пістоль він одразу ж і зарядив.
Від зброяра подався Румцайс на базар. Був якраз ярмарок, а на ньому був тир; дідок, що служив у тирі, вигукував:
— Кавалери, вбивці і розбійники, спробуйте свої пістолі у мене в тирі!
Румцайс підійшов, націлився голландським пістолем і натис на курок. Та пострілу не пролунало.
— Кепську залізяку ти собі купив, — усміхнувся дідок із тиру.
— Мабуть, я погано зарядив, — відповів Румцайс і попрямував до брами під баштою, щоб у холодочку перезарядити свою зброю.
Та коли він ішов, пістоль раптом сам по собі вистрілив. Мабуть, соромно йому стало, що так підвів хазяїна. Жолудь із свистом пролетів через майдан, і не встиг Румцайс полічити до трьох, як із крамнички біля брами вибіг годинникар Семерад. Він тримав у руці годинника з зозулею і кричав на весь базар:
— Ой, Румцайсе, що ж ти наробив? Ти ж мені встрелив зозулю!
Зозуля і справді була тяжко поранена у крило.
— Вона ж тепер помре! — побивався Семерад.
— Не помре, — сказав Румцайс. — Що я зіпсував, те я й полагоджу.
Узяв він годинника з підстреленою зозулею і відніс до Манки в печеру. Манка зозульку пожаліла, та як їй допомогти — того не знала.
— Що з нею робити, бідолахою?
— Буде лікуватися, — мовив Румцайс. — Ніде зозулям краще не буває, як у буковому лісі. От і житиме ця бідолашна пташка у нас в Ржагольці, аж поки видужає.
Повісили вони годинник з зозулею в лісі на гілку і потім щодня ходили на нього дивитися. Лісове повітря зробило чудо. Вже за тиждень спробувала зозуля закувати, а за чотирнадцять днів кувала, як по нотах.
— Залишімо її тут ще на тиждень, хай здоров'я набереться, — вирішив Румцайс.
Незабаром серед птахів у Ржаголецькому лісі рознеслася чутка, яка зозуля живе у Румцайса. Прилетіли повзики, сойки, дубоноси, снігурі, іволги й дятли, посідали навколо на гілках і дивилися на зозулю так, що трохи очі в них не повилазили.
Зозуля терпіла, терпіла, а далі їй та цікавість надокучила. Залізла вона у свою хатку на годиннику і вже не показувалася звідти.
А це було птахам не до вподоби. Снігур вигукнув, що він цього так не залишить, розбив дзьобом дверцята у хатці, і всі втупилися очима в зозулю.