Постріл
Шрифт:
Опинившись у дворі, вони натягли дріт, що звисав з даху. З вікна виглянув Славка.
— Приходь, зараз будемо слухати, — сказав Генка.
— Гаразд!
У цей час з під'їзду вийшов Валентин Валентинович Навроцький, цього разу не в світлому, а в темно-синьому бостоновому костюмі.
— Здрастуй, Мишо!
— Гутен таг! — відповів Миша.
Навроцький удав, буцімто не помітив глузування.
— Радіо влаштовуєте?
— Намагаємося, — відказав Генка.
Миша пильно
Навроцький відповів йому тим же поглядом. Так деякий час вони мовчки дивилися один на одного.
По паузі Навроцький сказав:
— Радіостанція Комінтерну незабаром почне свої передачі. Так, у всякому разі, пишуть у газетах.
Миша мовчав.
— До речі, — вів далі Навроцький, — на даху ви часом не зустрілися зі своїм недругом?
— З яким недругом?
— З цим, як його, Альфонсом Доде, так, здається, його називають.
— Його звати Віктор Буров, — похмуро відповів Миша.
— Можливо. Якраз перед вами зі своїм акціонерним товариством видерся на дах.
— Горище — його постійне місце проживання, там і ночує, — сказав Генка.
— Я приголомшений, — сказав Навроцький. — Він так легко відбувся. Розмахував фінкою, а його потримали годину в міліції й відпустили.
— Він нікого не зарізав, — заперечив Миша.
— Але ж була спроба.
Навроцький мав рацію, але Миша не хотів з ним погоджуватися.
— Я гадаю, що тільки була спроба похизуватися своїм ножем.
Навроцький засміявся:
— Він хвалько, виявляється, через те його й називають Альфонсом Доде… Однак, бачте, сьогодні він хизується ножем, завтра пустить його в хід. Ми в товаристві «Друг дітей» часто стикаємось з подібними ситуаціями — один негідник псує десяток дітей: вони так само заводять ножі.
— Цього ми йому не дозволимо, — сказав Генка, — якось справимося. Не з такими справлялися.
— Між іншим, — сказав Навроцький, — в одного мого приятеля є італійський детекторний приймач. Свій ви, напевно, самі зібрали?
— Самі, — підтвердив Генка.
— Ну от, а то фабричний, справжній, їх виробляють в Італії. Якщо хочете, я попрошу на певний час, ви послухаєте, може, скопіюєте щось.
— Спасибі, ми спробуємо свій, — відповів Миша.
— Бажаю успіху, — сказав Навроцький.
11
Той же комод, вкритий білою серветкою з мереживною оборкою, квадратне дзеркало з зеленою пелюсткою в кутку, моток ниток, простромлений довгою голкою, старовинні фотографії в овальних рамках з тисненими золотом прізвищами фотографів. Мало що змінилося в цій кімнаті. Тільки замість
Генка приєднав антену до приймача, надів на голову навушники і, обережно доторкаючись вістрям голки до камінців, намагався спіймати яку-небудь станцію. З навушників долинали шипіння, хрип, свист. Генка поклав навушники в склянку. Крізь хрип і свист долинув далекий глухий голос:
«З Парижа передають: уряд Пенлеве-Бріана-Кайо порушив в палаті депутатів питання про довір'я…»
— Ну що? — тріумфуюче запитав Генка.
— Чудеса!
— Краса!
Однак знову хрипіння, свист, тріскотіння і шум…
— Дарма, — сказав Генка, — працюватиме не гірше італійського.
— А ти його бачив, італійський? — запитав Славка.
— Розповідав тут один тип, Валентин Валентинович, навіть пропонував. Даремно ти, Миша, відмовився. Була б хоч користь від непмана.
— Він не непман, а агент по постачанню.
— Їх сам чорт не розбере! Глянь на костюм, галстук, лаковані черевики.
— Ти примітивний соціолог, — зауважив Миша, — для тебе одяг головна ознака класової приналежності.
— Більше того! — підхопив Генка. — Ознака його психології. Людина, що підносить у культ лаковані черевики, пуста, мов барабан.
— Культом можуть стати й стоптані чоботи.
— Просто в мене інших нема.
— Можливо, Валентин Валентинович не такий уже й поганий, — втрутився Славка. — Тоді з Вітькою інший би побоявся встрявати, а він вийшов і сказав правду.
— Це так, — погодився Миша, — і все ж… Прилизаний, солодкий, обхідливий…
— Комерсант, він і має бути обхідливий.
— Зимін наказав затримати його вагон, а Красавцев відправив. Потім я їх бачив разом у ресторані. В чому суть оборудки?
— Дає Красавцеву в лапу, а той якнайшвидше відпускає йому товар, — пояснив Славка.
— Спокійно ти про це говориш…
— А що?! Стогнати, лементувати, посипати голову попелом? Тільки сліпий не бачить, що коїться. Хапають, деруть, таскають, дають хабарі, беруть хабарі. Дрібнота звалює все на чотири «у»: усушка, утруска, угар, убуток; крупняки стають мільйонерами на чотирьох «без»: безгосподарність, безвідповідальність, безграмотність, бездіяльність. Яке мені діло до Навроцького, до Красавцева, коли їх тисячі.