Полонені Білої пустелі
Шрифт:
Йому здавалось, що минуло кілька годин, перш ніж він подолав останню скелясту відногу й збіг униз протилежним її схилом. Ось і санки — за кілька сотень кроків од нього. На мить його оглушив надривний гавкіт собак. Мов у тумані, Джеймі побачив, що одна лайка поранена й намагається одповзти геть від величезного ведмедя, а друга відчайдушно нападає на чудовисько, аби відвернути його увагу до себе.
Авасін бігає кружка, а ведмідь от-от його; вхопить. Джеймі спробував був крикнути, але легені йому боліли так, наче в них було повно битого
Індіянин упіймав Джеймі за руку, коли той поточився й упав.
— Рушниця! — прошепотів Джеймі, втрачаючи свідомість. — Візьми рушницю!
Великі чорні хвилі непритомності зімкнулися над ним. Але тонучи в них, він ще встиг почути гуркіт пострілу, за яким майже зразу пролунали ще три; відтак темрява остаточно здолала його, і Джеймі вже більше не чув нічого.
Опритомнівши, він побачив, що лежить на одному спальному мішку, дбайливо вкритий, другим, біля багаття, яке яскраво палало. Вогнище бурхало на тлі нічної темряви, а в небі мерехтіло північне сяйво. Кожен віддих Джеймі оддавався болем у грудях. Він спробував перевернутися на бік. Поряд з ним щось заворушилося, і великий червоний язик лизнув його обличчя. Це був Ікло. Він лежав поряд, на спальному мішку, зібгавшись калачиком.
Авасін, що сидів навпочіпки перед вогнищем, помітив цей рух і подивився на Джеймі. На обличчі індіянина відбилося полегшення. Він широко всміхнувся й сказав:
— А я все жду, коли ж ти почнеш розпитувати мене. Суп уже вариться. Але сперш подивись на свій новий матрац.
Кривлячися з болю, Джеймі повернув голову. Під спальним мішком, на якому він лежав, була розстелена величезна шкура з грубим коричневим хутром. Розміри її були такі, що вона вільно застелила б долівку великого намету. Джеймі зачудовано помацав хутро. Яке ж воно довге! Не коротше, либонь, за волосся на його власній голові.
В цю мить Авасін підійшов до нього з бляшанкою, по вінця повною густого м'ясного бульйону.
— Випий, і тобі зразу ж полегшає, — бадьорим голосом сказав він. — Знаєш, це просто чудо, що ти не віддав богові душу. Бігаючи в таку холоднечу, можна запросто відморозити собі легені. Як ти почуваєшся?
Хоч Авасін говорив весело, в душі він був глибоко стривожений. Він знав, що люди гинули, наковтавшись морозного арктичного повітря.
Джеймі спробував усміхнутись.
— Болить у грудях, — відповів він. І спитав: — То що ж сталося?
Зрадівши, що Джеймі подав нарешті голос, Авасін охоче почав розповідати про свій бій з ведмедем:
— Коли ти зник з очей, я вирішив перейти на інше, зручніше для спостереження місце. Я йшов попереду, собаки — за мною. Раптом вони почали гарчати. Я подумав, що вони, мабуть, просто збуджені. Нарешті Ікло завив. Я обернувся, щоб заспокоїти його, боячись, що він сполохає тобі здобич. І в цю мить побачив ведмедя! Він був не більш як за чверть милі від мене — біг чвалом з підвітряного боку. Видно, він учув запах м'яса, що лежало на санках.
З переляку я наче до місця
Але він не зупинився! Він гнався за мною і вже наздоганяв. Я почув, як собаки зняли страшенний гавкіт.
Нарешті я видихся, зупинився й озирнувся. Ведмідь стояв на задніх лапах, а собаки кидалися на нього. Ти ж знаєш — наші лайки не карлики, але поряд з тим ведмедем вони були, мов миші проти лисиці!
Джеймі, схвильований розповіддю, навіть забув про біль у грудях і сів.
— А що було потім? — спитав він хрипко.
— Собаки зупинили ведмедя, — повів далі Авасін, — але я знав, що надовго затримати його вони не зможуть, що за кілька хвилин він порішить їх обох. Тоді я побіг назад, але ведмідь навіть не глянув у мій бік — гадав, мабуть, що від мене йому не загрожує ніяка небезпека. Наблизившись, я почав стріляти з лука. Перша стріла, напевно, влучила йому в лапу, але він навіть не почухався.
А потім він з розмаху зачепив лапою Еюскімо, і вона підлетіла в повітря, мов сніжка, а коли впала, то ще три рази перекинулася. Тоді Ікло зовсім оскаженів. Він вчепився у ведмедя ззаду й просто завис на ньому. Я тим часом випустив усі стріли й у відчаї не знав, що робити далі, коли раптом з'явився ти.
Ну, а потім уже все було просто. Я вихопив з твоїх рук рушницю й відкрив вогонь.
Хоч який дужий був цей ведмідь, та встояти перед кулями він не міг. Він опустився на передні лапи, кинувся був до мене, та нараз зупинився, начебто здивований, і повалився на сніг.
Оце, власне, і все. Якби Еюскімо не була поранена, а ти — непритомний, я б, мабуть, зомлів. Але я знав, що мушу доглянути тебе й собаку, а тому, коли трохи заспокоївся й перестав тремтіти, розпалив багаття. Потім мені ще треба було оббілувати ведмедя. Якби він захолов і промерз, то шкуру з нього вже неможливо було б зняти. Я її зняв тільки з одного боку, бо не подужав перевернути його на другий.
Вранці Джеймі почувався так, наче в легені йому встромили розпечене залізо, але дихалося йому вже легше, і він сказав, що може повертатися додому. Авасін закидав ведмежу тушу вирубаними брилами снігу, потім поклав на санки Еюскімо (бо сама вона йти не могла) і запряг у них Ікла.
Повільно, щоб Джеймі не доводилося дихати над силу, вони рушили додому.
Надвечір хлопці були вже в хатині. Авасін поклав Джеймі в ліжко, потім перев'язав рани Еюскімо. Життю лайки не загрожувала небезпека: вона відбулася великим садном на спині й двома глибокими ранами на стегні.
Через тиждень Джеймі вже знову дихав нормально, кольки в грудях припинилися. Еюскімо теж незабаром очуняла, хоч якийсь час у неї ще погано згиналися задні лапи.
А коли Джеймі нарешті почувся впевнено на ногах, вони з Авасіном впрягли в санки Ікла, самі впряглися в лямки і подалися по ведмежину.