Переспівниця
Шрифт:
— Ні, — відповіла Коїн рішуче.
— Так, — випалила я у відповідь. — У чому їхня провина? В тому, що ви не забрали їх з арени? Хто знає, що зараз робить з ними Капітолій?
— Їх судитимуть разом з іншими військовими злочинцями і ставитимуться до них так, як вирішить трибунал, — сказала вона.
— Їм буде гарантована недоторканність! — я підвелася з крісла, мій голос лунав гучно і дзвінко. — Ви особисто пообіцяєте мені це перед усіма жителями Округу 13 і біженцями Округу 12. Якнайшвидше. Сьогодні. Ваше звернення буде записано на плівку для майбутніх поколінь.
Мої слова повисли в кімнаті. Ніхто не наважувався порушити мовчанку.
— Ось вона! Справжня! — прошепотіла Фульвія Плутарху. — Ще б костюм, а позаду вогонь і трохи диму.
— Так, саме те, що нам потрібно, — прошепотів Плутарх у відповідь.
Мені кортіло спопелити їх поглядом, але я усвідомлювала, що зараз це буде великою помилкою. Не варто відводити очей від Коїн. Я легко читала на її обличчі, як вона зважує мій ультиматум і вирішує, чи окупиться він.
— Що скажете, президенте? — запитав Плутарх. — За даних обставин ви можете офіційно оголосити про помилування. А хлопець... він іще навіть неповнолітній.
— Гаразд, — озвалася нарешті Коїн. — Але раджу тобі грати переконливіше.
— Гратиму, але тільки після вашої офіційної заяви, — відповіла я.
— Скличте сьогодні збори національної безпеки. Замість вільного часу, — звеліла вона. — Я виголошу офіційне звернення. У твоєму переліку є ще щось, Катніс?
Зіжмаканий папірець перетворився на м’ячик, я й далі стискала його в правій долоні. Я востаннє розпрямила аркуш і прочитала криві букви.
— Ще остання умова. Снігоу вб’ю я.
Вперше за весь час на вустах президента з’явилася ледь помітна посмішка:
— Коли прийде час, я дам тобі можливість обдумати все ще раз.
Можливо, вона має рацію. Насправді мені вже не так сильно кортіло вбити Снігоу. Гадаю, я можу покластися на Коїн і почекати, коли прийде час.
— Справедливо.
Очі Коїн опустилися на годинник. Вона також мусить дотримуватися графіку.
— Гадаю, тепер я можу залишити її на вас, Плутарху.
З цими словами вона вийшла з кімнати, а за нею і всі її підлеглі. Залишилися тільки Плутарх, Фульвія і ми з Гейлом.
— Просто чудово. Неперевершено, — Плутарх опустився на стілець і втомлено потер очі. — Знаєте, чого мені бракує найдужче? Більше за все? Кави. От я запитую себе, чому вівсянку й ріпу не можна запити кавою?
— Ми й не уявляли, що тут усе так суворо, — пояснила Фульвія, масажуючи Плутархові плечі. — Навіть у вищих колах.
— Ну, ми ще покладалися на чорний ринок, але тут його немає, — мовив Плутарх. — Навіть в Окрузі 12 був свій чорний ринок, правда?
— Так, Горно, — мовив Гейл. — Ми там торгували.
— Ось бачите? Тільки не треба дивитися так на мене. Боже, які ви моральні! Практично непідкупні! — зітхнув Плутарх. — Гаразд, як кажуть, війни не тривають вічно. Що ж, раді вітати вас у команді, — він простягнув руку, і Фульвія подала йому великий альбом у чорній шкіряній палітурці. — Загалом ти уявляєш, що нам від тебе потрібно, Катніс. Я розумію, що тобі було
Плутарх штовхнув альбом до мене, і я підозріло втупилася в нього. Але цікавість перемогла, я відгорнула обкладинку — і побачила там себе, струнку й дужу, в чорному костюмі. Тільки один майстер міг створити такий костюм, на перший погляд зовсім простий, а насправді витвір мистецтва. Шолом, майстерно вигнутий нагрудник, трішки віддуті рукава, з-під яких визирає біла тканина... З його легкої руки я знову перетворюся на переспівницю.
— Цинна, — прошепотіла я.
— Так. Він узяв із мене слово, що я не покажу тобі цього альбому, аж поки ти сама не вирішиш стати Переспівницею. Повір, а мені дуже кортіло, — мовив Плутарх. — Давай. Гортай далі.
Я повільно гортала сторінку по сторінці, роздивляючись кожну деталь костюму: старанно скроєні шари бронежилета, приховану зброю в черевиках і на поясі, спеціальний захист біля серця. На останній сторінці, під ескізом моєї брошки, Цинна написав: «Я досі ставлю на тебе».
— Коли він... — мій голос здригнувся.
— Потому як оголосили Червону чверть. Приблизно за кілька тижнів до Ігор. У нас є не тільки ескізи, але й самі костюми. А ще на тебе в арсеналі чекає Біпер, він має для тебе дещо цікаве. Я нічого тобі не скажу, не хочу зіпсувати сюрприз, — мовив Плутарх.
— Ти будеш найкраще вбраним повстанцем за всю історію воєн, — зронив Гейл і посміхнувся. Раптом до мене дійшло, що весь цей час він тримався оддалік. Мабуть, як і Цинна, хотів, щоб я все вирішила сама.
— Ми розробили план під назвою «Атака в ефірі», — мовив Плутарх. — Маємо на меті зняти серію агіток, тобто агітаційних роликів з тобою в головній ролі, і транслювати їх на увесь Панем.
— Але як? Тільки Капітолій має право на трансляцію! — здивувався Гейл.
— Але ж із нами Біпер. Приблизно десять років тому це він перепрограмовував підземні мережі трансляції. І вважає, що у нас є непогані шанси вийти в ефір. Звісно, спочатку треба відзняти матеріал. Тож, Катніс, студія запису до твоїх послуг... — Плутарх перевів погляд на свою асистентку. — Фульвіє!
— Ми з Плутархом довго мізкували над тим, як тебе подати. Нам здається, найкраще спершу вибудувати зовнішній образ ватажка повстанців. А тоді вже зайнятися внутрішнім світом. Тобто спочатку треба забезпечити, щоб наша Переспівниця мала приголомшливий вигляд, а потім попрацювати над особистістю, гідною такого образу, — мовила вона і розцвіла.
— Але у вас уже є костюм, — зауважив Гейл.
— Так, але поглянь на неї! Вона налякана, закривавлена? Чи, може, в її очах палає вогонь повстання? Яку лють вона зможе зіграти, якщо довкола не буде ворогів? У будь-якому разі вона повинна уособлювати щось. Я маю на увазі, що це... — Фульвія швидким кроком наблизилася до мене й обхопила моє обличчя долонями, — це ні до чого не годиться.
Я інстинктивно відсмикнула голову, але вона й так уже почала збирати свої речі.
— Отже, — сказала вона, — зважаючи на такі труднощі, ми приготували тобі ще один маленький сюрприз. Ходімо.