Переспівниця
Шрифт:
Я знизала плечима.
— — Катніс, я твій давній друг, повір мені: він бачить тебе не такою, якою ти є насправді.
Поцілувавши мене в щоку, Гейл розвернувся й пішов.
А я лишилася сидіти на ліжку, силкуючись бодай щось запам’ятати з підручника воєнної тактики, але спогади про час, проведений із Пітою в поїзді, не давали мені зосередитися. Приблизно за двадцять хвилин до кімнати увійшла Джоанна й лягла в ногах мого ліжка.
— Ти проґавила найцікавіше. Деллі розхвилювалася через те, як Піта говорив до тебе, і як розпищиться!
Так ніби хтось без упину штрикав мишу виделкою. У їдальні такий гармидер зчинився!
— А що Піта? — запитала я.
— Почав сперечатися сам із собою, так ніби в нього роздвоєння особистості. В
Ми кілька годин перевіряли одна одну на знання військових термінів. Тоді я зазирнула до мами та Прим. Повернувшись у свою кімнату, я довго дивилась у темряву, та зрештою запитала:
— Джоанно, ти справді чула, як він кричав?
— Це теж тортури, — відгукнулася вона. — Як сойкотуни на арені. От тільки ці зойки були справжні. І не припинялися за годину. Цок-цок.
— Цок-цок, — прошепотіла я у відповідь.
Троянди. Вовки-мутанти. Трибути. Глазуровані дельфіни. Друзі. Переспівниці. Стилісти. Я.
Сьогодні в моїх снах кричало все.
РОЗДІЛ 9
Я з головою поринула у тренування. Їла, жила, дихала заради навчання, тренування, стрільби з вогнепальної зброї і лекцій з воєнної тактики. Незабаром кількох учнів, у тому числі й нас із Джоанною, перевели на вищий рівень, тож у мене з’явилася надія на участь у реальних бойових діях. Солдати називали цю вправу просто «квартал», але напис у мене на руці був М. В. Б., скорочено від «моделювання вуличних боїв». Глибоко під землею Округ 13 збудував копію Капітолія. Інструктор розділила нас на групи по восьмеро людей, і ми повинні були виконувати певні завдання — зайняти позицію, знищити ціль, відшукати житло, — так ніби ми справді в Капітолії. Копія столиці була оснащена всіма тими пастками, що й реальні вулиці Капітолія. Хибний крок активує міну, або на даху будинку з’являється снайпер, або твоя зброя раптом виходить із ладу, або плач дитини заманює тебе з засідку, або керівник групи (насправді лише механічний голос) смертельно поранений і тобі доводиться приймати рішення самостійно. Підсвідомо ти розумієш, що це не насправді й що ніхто не збирається нікого вбивати. Коли чуєш вибух, вдаєш, що ти мертвий, і падаєш. Однак відчуття дуже реалістичні: вороги переодягнені у форму миротворців, а димова шашка справжня. Одного разу нас навіть труїли газом. Ми з Джоанною єдині вдягнули протигази вчасно. Решта солдатів із нашої групи на десять хвилин знепритомніли. І хоча газ був начебто зовсім не шкідливий, після кількох вдихів голова боліла цілий день.
Кресида зі знімальною групою фільмувала нас із Джоанною на стрільбищі. Гейла й Фінея також знімали. Такий був план — показати людям, як повстанці готуються до взяття Капітолія. Загалом усе було добре.
Піта теж почав з’являтися на ранкових тренуваннях. Кайдани з нього зняли, але за ним досі пильно наглядали два конвойні. По обіді я помітила його на тренувальному майданчику в гурті початківців. Не знаю, що замислили Коїн і її прибічники. Якщо сварка з Деллі здатна спровокувати в нього роздвоєння особистості, як можна навчати його збирати автомат?
Коли я запитала про це у Плутарха, той запевнив мене, що все це робиться тільки на камеру. Увесь Панем уже побачив, як одружилася Енні, як Джоанна вправляється на стрільбищі, але найбільше усіх цікавить доля Піти. Люди повинні побачити, що він бореться на боці повстанців, а не президента Снігоу. І було б чудово, якби ми погодилися зняти кілька епізодів разом. Цілуватися не обов’язково, просто показати всім, що ми щасливі й...
Не дослухавши до кінця, я просто пішла геть. Чого-чого, а цього точно не буде.
Іноді у мене з’являлося кілька вільних хвилин, тоді я уважно спостерігала за підготовкою до наступу. За рихтуванням обладнання і провізії, за
За кілька днів до того, як повинні були виступити перші війська, Йорк несподівано повідомила нас із Джоанною, що рекомендувала нас на складання іспиту, і то негайно. Іспит складався в чотири етапи: фізичні вправи, письмова контрольна з тактики ведення бою, тест на знання зброї, а також моделювання сутички — «квартал». У мене навіть не було часу, щоб понервувати, мабуть, тому з трьома першими я впоралася на відмінно, а от із «кварталом» могли виникнути проблеми. Тут застосували якусь технічну новинку. Група солдатів обговорює тактику. Так буде і в реальному житті. Потім кожен має прориватися самостійно. Неможливо передбачити, в якій ситуації ти опинишся. Один хлопець шепнув мені: він чув, що це випробування спрямовано на індивідуальні слабкості кожного солдата.
Мої слабкості? У цей закапелок підсвідомості мені й зазирати не хочеться... Однак я, заховавшись у тихому місці, спробувала з’ясувати, які в мене слабкості. Довжина списку просто приголомшила мене. Брак фізичної сили. Мінімум тренувань. Та й мій образ Переспівниці не давав мені переваг у ситуації, де ми мали діяти як команда... Та в мене слабкостей — хоч греблю гати.
Джоанну викликали переді мною, і я кивнула їй на знак заохочення. Шкода, що не я перша, бо нерви вже не витримували... Нарешті назвали моє ім’я, а я досі не вирішила, якою буде моя стратегія. На щастя, коли я опинилась у «кварталі», тренування далося взнаки. На кожному кроці на мене чекали засідки. Я повинна була дістатися місця зустрічі зі своїм загоном, але на шляху один по одному поставали миротворці. Я повільно рухалася вулицею, поступово знищуючи миротворців. Двоє на даху ліворуч, ще один попереду. Це складно, але не так, як я думала. З голови ніяк не йшла думка: якщо надто легко, значить, я щось проґавила. До місця зустрічі було рукою кинути — і тут ситуація загострилася. З-за рогу з’явився гурт миротворців. Їх було надто багато, у сутичці з ними я б неминуче програла, однак я дещо помітила — бак бензину в канаві. Ось воно. Моє випробування.
Все зрозуміло: досягнути мети можливо тільки одним шляхом — підірвати бак. Щойно я зробила до нього крок, як мій командир, який доти не озивався, тихим голосом звелів мені падати на землю. Всі мої інстинкти кричали, щоб я проігнорувала наказ, натиснула на курок і підірвала миротворців. Аж раптом я усвідомила, що це і є моя найбільша слабкість. З перших секунд Голодних ігор, коли я кинулася по оранжевий наплічник, і до стрілянини в Окрузі 8 і мого імпульсивного вчинку на майдані Округу 2 мною керувало одне: я не вмію виконувати накази.
Я гримнулася на землю як підкошена — мабуть, іще тиждень виколупуватиму з підборіддя гравій. Хтось інший підірвав бак бензину. Миротворці загинули. Я дісталася місця зустрічі. Коли я вийшла з «кварталу», солдат привітав мене з успішним складанням іспиту, поставив на моїй руці штамп із цифрою 451 і звелів повідомити командування. На радощах у мене аж у голові паморочилось, я мчала коридорами, гальмуючи на поворотах і перескакуючи через сходинки, бо ліфт рухався надто повільно. Я влетіла у Ставку — і тільки тут до мене дійшло, що склалася дивна ситуація. Чому мене скерували в Ставку? Зараз мені б мали голити волосся. За столом сиділи добре знайомі мені люди.
Побачивши мене, Богз усміхнувся і похитав головою.
— Що ж, давай поглянемо. Показуй.
Я невпевнено простягнула руку зі штампом.
— Отже, ти в моїй команді. Це спеціальний підрозділ снайперів. Ласкаво просимо до гурту, — і він кивнув на солдатів, яка вишикувалися вздовж стіни. Гейл. Фіней. П’ятеро незнайомців. Мій загін. Я не просто у грі, я з Богзом. З моїми друзями. Я постаралася взяти себе в руки і повільно зайняла своє місце в шерезі, хоча мені кортіло скакати від щастя.