Парфуми

Зюскінд Патрік

Під прихистком цих різноманітних пахощів, які він залежно від зовнішніх обставин змінював, наче одяг, і які дозволяли йому лишатися непомітним у світі людей і приховувати свою суть, Гренуй нарешті присвятив себе своїй справжній пристрасті: полюванню на запахи. І оскільки перед ним стояла велика мета і більше року часу, він не тільки з гарячим ентузіазмом, а й надвичайно планомірно та систематично почав гострити свою зброю, відпрацьовувати техніку боротьби й домагатися поступового вдосконалення власних методів. Почав з того, на чому зупинивсь у Бальдіні, — з видобування ароматів неживих речей: каміння, металу, скла, дерева, солі, води, повітря…

Те, чого тоді він не зміг досягти з допомогою дистиляції, вдалося тепер завдяки потужній абсорбаційній силі жиру. Латунний дверний засув, прохолодно-цвілий, обкладений запах якого йому подобався, він обмазав яловичним лоєм, і ти ба, коли за кілька днів зішкріб лій і перевірив його, лій хоч і

невеликою мірою, але пах однозначно саме цим засувом. І навіть після вимивання алкоголем запах лишався, безмежно легкий, відсторонений, затуманений серпанком винного спирту, помітний на всьому світі тільки для Гренуєвого особливого носа, та все ж він був, і це означало, що бодай у принципі перебував у його розпорядженні. Якби мав десять тисяч засувів і тисячу днів обмазував їх лоєм, Гренуй міг би приготувати мізерну краплю есенції з таким інтенсивним запахом, що кожен уявив би прямо перед своїм носом латунний засув.

Та саме вийшло й з ароматом дірчастого вапна, яке Гренуй знайшов в оливковому гаю перед своєю халупою. Він мацерував його й отримав маленьку грудочку кам’яної помади, незбагненний дух якої невимовно захоплював. Гренуй комбінував його з іншими запахами, вилученими зі всіх можливих предметів, знайдених навколо халупи, й поступово створив мініатюрну ольфакторну модель оливкового гаю за францісканським монастирем, яку, закоркувавши в крихітній пляшечці, міг носити з собою й, коли заманеться, випускати назовні.

Він здійснював віртуозні ароматичні трюки, чудові маленькі забави, яких, звичайно, ніхто, крім нього самого, не міг оцінити чи взагалі помітити. Зате сам Гренуй був у захваті від цих безглуздих витівок, і в його житті ні раніше, ні потім не було хвилин такого по-справжньому світлого щастя, яке він відчував, створюючи з грайливим азартом ароматичні ландшафти, натюрморти та образи окремих предметів. Бо незабаром він перейшов до живих об’єктів.

Гренуй ловив зимових мух, личинок, щурів, кошенят і топив їх у розігрітому жирові. Ночами він пробирався до хлівів, аби на кілька годин обгорнути просмальцьованими простирадлами корів, кіз та поросят чи обгорнути змоченими в олії бинтами. Або прокрадався до кошари, щоб там нишком постригти ягня, духмяну вовну якого вимочував потім у винному спирті. Наслідки були спочатку не зовсім утішними, бо, на відміну від таких терплячих предметів, як засув чи камінь, тварини дуже неохоче віддавали свій запах. Свині здирали з себе бинти, чухаючись об одвірок. Вівці несамовито бекали, коли вночі він наближався до них з ножем. Корови вперто струшували з вимені жирні простирадла. Деякі жуки з тих, що йому вдавалося впіймати, виділяли нестерпно смердючу секрецію, коли він хотів їх обробити, а щури, мабуть, з переляку, випорожнялися просто в його високочутливі помади. Тварини, яких він хотів мацерувати, не віддавали, подібно квітам, свого аромату, покірно чи з мовчазним зітханням, а чинили відчайдушний опір смерті, не бажаючи ні за що тонути, борсались і боролися до останку, виробляючи при цьому занадто велику кількість смертного поту, викликаного страхом, тож і жир псувався від перенасичення кислотою. Звичайно, працювати так далі було неможливо. Об’єкти доводилося знерухомлювати, до того ж так раптово, щоб вони не встигали перелякатись чи опиратися: він мусив їх убивати.

Вперше Гренуй випробував цей спосіб на цуценяті. Він помітив його біля різниці й зманив шматком м’яса якнайдалі від матері, аж до майстерні, і в той час, коли цуценятко з радісно-схвильованим скавчанням потяглося до Гренуєвої лівої руки по м’ясо, той різко вдарив його по голові поліном. Цуценя померло так раптово, що вираз щастя лишався на мордочці та в очах ще й тоді, коли Гренуй, розмістивши його в ароматизаційному приміщенні на гратах поміж жировими плитами, повним ходом добував з нього чистий, незатьмарений смертним потом, собачий аромат. Звичайно, треба було пильнувати! Трупи, так само як і зірвані квіти, швидко псувалися. Тому Гренуй сидів насторожі біля своєї жертви близько дванадцяти годин, доки помітив, що з тіла цуценяти випаровуються перші цівки хоч і приємного, але тут недоречного трупного запаху. Тоді він спинив анфлераж, прибрав труп, а дещо ароматизований жир старанно промив у казані. Гренуй продистилював алкоголь і, коли алкоголю лишалося на кінчик мізинця, наповнив ним скляну трубочку. Парфуми мали виразно вологий, свіжий і гострий дух собачої шерсті. Й коли Гренуй дав їх понюхати старій суці з різниці, сука почала радісно гавкати й скавчати, прилипнувши ніздрями до трубки. Але Гренуй забрав трубку, щільно закрив, поклав собі в кишеню й ще довго носив біля серця, як згадку про той тріумфальний день, коли йому вперше пощастило викрасти духмяну душу живої істоти.

Потім, поступово й з надзвичайною обережністю, він приступив до людей. Спочатку полював на певній відстані з рідкою сіткою, бо йшлося не так про велику здобич, як про апробацію самої методи полювання.

Замаскований своїм ароматом непомітності,

Гренуй терся вечорами в корчмі «Чотири дельфіни» поміж гостей, непомітно розкладав клаптики просоченої олією та намащеної жиром тканини під лавками, столами та в темних закутках. Через кілька днів збирав їх і перевіряв. І справді, поряд зі всіма можливими кухонними випарами, тютюновим димом та перегаром вина вони видихали трохи суто людського запаху. Але запах був дуже невиразний і завуальований, більше нагадував загальний чад, ніж особистий запах. Подібну масову ауру, щоправда трохи чистішу, шляхетно-пітливу, Гренуй отримав і в соборі, де 24 грудня порозвішував свої пробні клаптики під лавками і позбирав їх знову аж двадцять шостого, після того як над ними відбулося принаймні сім богослужінь: жахливий конгломерат запахів анального поту, менструальної крові, вологих підколінних западин та зсудомлених рук, змішаний з видиханим повітрям тисячі хористів, що виспівували аве Марію, та задушливим чадом ладану і мирри відбився на просочених клаптиках; жахливий у своїй туманній, розпливчатій, нудотній накопиченості, але вже безпомилково людський.

Перший індивідуальний запах Гренуй роздобув у богадільні Шаріте. Йому пощастило поцупити простирадла, в яких два місяці пролежав щойно померлий від сухот помічник чинбаря і які, власне, мали бути спаленими. Полотно так наситилося жировими виділеннями чинбаря, що ввібрало і його випари, як анфлеражна паста, і його можна було зразу вимивати. Результат був примарний: під Гренуєвим носом із розчину винного спирту ольфакторно ожив чинбар, і в приміщенні почав ширяти його образ, хоч і створений своєрідним методом репродукції та міазмами хвороби, проте достатньо виразний: невисокий чоловік років на тридцять, блондин з товстим носом, із короткими руками, пласкими білими ступнями, набряклим членом, жовчним темпераментом та гнилим запахом з рота — не дуже гарною людиною був цей чинбар на нюх, і не варто було зберігати його довше, ніж оте цуценя. Проте Гренуй дозволив йому цілу ніч літати привидом по халупі, постійно принюхувався до нього, щасливий і глибоко задоволений почуттям влади, яку він отримав над аурою іншої людини. Наступного дня він його прогнав.

Ще один експеримент провів Гренуй цими зимовими днями. Одній німій жебрачці, що тинялася містом, він заплатив цілий франк за те, щоб вона цілий день носила на тілі ганчірочки, просочені різними сумішами жиру. Виявилося, комбінація жиру ягнячих нирок, очищеного смальцю та яловичного лою в співвідношенні два до п’яти й до трьох з добавкою невеликої кількості прованської олії найкраще вбирає людські запахи.

Гренуй спинився саме на ньому. Він не хотів цілком заволодівати якоюсь людиною і на ній проводити свої парфюмерні досліди. Це було б занадто ризиковано й не додало б знань. Гренуй був переконаний, що вже володіє технікою відбирання запаху в людини, і йому не треба було доводити собі це ще раз.

До людських запахів взагалі він був байдужим. Людський запах він міг досить добре імітувати сурогатами. Гренуй прагнув аромату конкретних людей: тих надзвичайно рідкісних особистостей, що надихали на любов. Вони й стали його жертвами.

39

У січні вдова Арнульфі одружилася зі своїм першим підмайстром Домініком Дрюо, який зразу ж отримав звання майстра рукавичної та парфюмерної справи. Був бенкет для членів гільдії, обід — для помічників. Пані купила новий матрац для ліжка, яке тепер уже офіційно ділила з Дрюо, і повиймала з шафи всі свої барвисті сукні. Решта все лишалося, як і раніше. Вона зберігала добре старе ім’я Арнульфі, зберігала нерозділене майно, фінансове керівництво справою та ключі від погреба; Дрюо щоденно виконував свої сексуальні обов’язки, після чого освіжався вином: а Гренуй, ставши першим і єдиним підмайстром, виконував усю роботу за незмінно маленьку платню, скромний харч та вбогий притулок.

Рік розпочався жовтим потоком касій, гіацинтами, фіалками та наркотичними нарцисами. Якось недільного березневого дня — минуло з рік від його прибуття до Граса — Гренуй зібрався подивитись, як ідуть справи в садку за муром у протилежному кінці міста. Цього разу він був готовий до аромату, дуже добре знав, що саме його чекає, проте, коли носом відчув його вже біля брами Нев, на півдорозі до того місця біля муру, серце його забилося дужче, і він відчув, як кров у жилах заграла від щастя: вона була ще тут, незрівнянно гарна рослина; перезимувавши, вона лишилася непошкодженою, в соку, росла, рухалася, розпускалась найпишнішими суцвіттями! Її аромат, як він і думав торік, набрався сили, не втрачаючи ніжності. Те, що торік яскріло бризками та краплинами, зараз било рівномірним пастозним ароматичним потоком, що переливався тисячею кольорів, кожен з яких був чіткий і тривкий. І цей потік, з блаженством констатував Гренуй, брав початок із джерельця, що ставало дедалі сильнішим. Ще рік, один лише рік, ще якихось дванадцять місяців, і це джерело заб’є по-справжньому. І він зможе прийти, щоб впіймати несамовитий вибух його аромату.