Оргія

Украинка Леся

Нехай боги простять, не міг римлянин остатнє слово полишить за греком.

Меценат (голосно до Антея)

Людською мовою ми наситились.

Час обізватись мовою богів тобі, Антею.

Антей

Вибачай, преславний, мені не хоче муза помагати, либонь, вона сьогодні не голодна, а я без неї — мов безструнна ліра.

Меценат

Невже се друг мій відібрав їй настрій?

Префект

За

правду перепрошувать не буду, а музі, що сьогодні не голодна, слід пам'ятать, що й у богів є завтра лише тоді, коли його заслужать.

Антей

Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність.

В атріумі чутно гомін.

Меценат

Що се там за гомін?

Атрієнзій (з порога)

Преславний пане, там якась грекиня прийшла й дозволу просить уступити, щоб тут постояти коло порогу, поки співець Антей співати буде.

Меценат

Та хто ж вона? Якого стану?

Атрієнзій

Каже, що єсть вона Антеєва жона.

Меценат

Що ж, хай увійде.

Атрієнзійвиходить. На порозі з'являється Нерісаі вклоняється мовчки.

Антей

Нащо се, Нерісо?

Неріса мовчить і соромливо закривається покривалом.

Вернись додому!

Меценат

Вибачай, Антею!

Тут я господар і не дозволяю своїх гостей нікому проганяти.

Ти вільний зоставатися чи ні.

Але й твоя жона так само вільна, поки вона в гостині в Мецената.

Антей (до Неріси)

Ти хочеш тут лишитись?

Неріса (тихо, але твердо)

Я лишуся.

Прокуратор (стиха до Мецената)

Се ти не дурно так, — вона зграбненька.

І звідки він узяв собі сю німфу?

Меценат

Такі ніжки бувають лиш в Танагрі.

Мені повір, я знаюся на тому.

(До Неріси.)

Чи ви давно по шлюбі?

Неріса

Перший місяць.

Меценат (до Антея)

О, то невже тобі, Антею, треба ще й муз до помочі в медовий місяць?

Ти й так повинен би співать, як бог, коли ся грація перед тобою!

Але чого ж вона під покривалом?

Антей

Так звичай еллінський жінкам велить.

Меценат

Але в моїй господі звичай римський,

і

він свої вимоги має. Мусиш дозволити дружині відслонитись.

Неріса, не ждучи Антеевої відповіді, одкриває обличчя і соромливо поглядає на Мецената.

Боги мої! Ви подивіться, друзі!

Се ж тая мармурова Терпсіхора, що я купив учора від Федона!

Се випадок? Ні, випадків таких не може бути!

(До Неріси)

Він різьбив із тебе?

Неріса

Так, пане.

Меценат

Що ж, ти й танцювати вмієш?

Неріса

Не знаю…

Меценат

Як не знаєш? Терпсіхора не знає, що вона богиня танцю?

Антей

Се значить, що вона не танцівниця і поза домом танцювать не вміє.

Меценат

То я прийду колись до твого дому.

Антей

Се буде честь мені. Але не знаю, чи трапиться тобі Нерісу бачить, бо мати, жінка і сестра у мене перебувають завжди в гінекеї, а я ж тебе не смію там вітати.

Меценат

Недобрий звичай ваш!

Антей

Такий він здавна, — не я його, преславний, встановив.

Прокуратор

Але ти радо з нього користаєш!

Меценат

Що ж, се не диво. Заздрощі Антея я розумію. Отже й я поставив не в атріум камінну Терпсіхору, а в свій таблін, щоб не профанувалась.

Антей (щиро)

За се тобі я справді винен дяку!

Меценат

Так докажи ж нам ділом тую вдячність, а власне, співом.

(До раба.)

Принеси, Евтіме, ту ліру, що сьогодні я купив.

Евтім приносить велику, пишно оздоблену ліру.

Антею, сяя ліра — дар всесвіту, бо роги в неї з тура пущ германських, слон африканський дав оздоби з кості, край арабійський золота прислав, а дерева — індійський ліс таємний, мозаїка прийшла з країни сінів, найкращі в світі струни італійські оправлено в британське ясне срібло.

Антей

Лиш еллінського в ній нема нічого?

Меценат

Вся буде грецька, як твоєю стане, бо ти її дістанеш в дар від мене, коли вподобаєш. Торкни їй струни.

Антей (торкає струни недбало, не беручи з рук раба. Струни озиваються тихим, але напрочуд гарним і чистим голосом. Антей здригається від подиву)

Який прекрасний, надзвичайний голос!

Дай ліру, хлопче!

(Бере до рук ліру).