Нова стара баба
Шрифт:
Наталя сплеснула руками: «Боже, яка краса, – і поцілувала Наума Львовича. – Бачиш, яка краса?» – обернулася до нареченого. Непотріб промовив: «Та нічо такі загарульки. Просто мені хочеться кольцо толщє. Було б козирніше». Мабуть, саме у такі моменти Агата Крісті вигадувала чергове криваве родинне вбивство.
Зойка займалася весіллям, домовилася з готелем «Київ» про бенкетну залу та проживання тих, хто приїде з інших міст, займалась запрошенням гостей, складанням меню. Прилетіли наші сибірські друзі, московські знайомі Непотреба.
Старенький та беззубий Ємиш два роки тому овдовів,
Приїхала й Ізабелла, така ж легка, як і в ті чобітні роки, з усиновленим хлопчиком, уже молодим чоловіком, гарним та вихованим. Вона нарешті позбулася того ката, котрий примусив її до шлюбу через погрози, й із сином переїхала до Новосибірська. Її чоловік напився (певно, що замало), схопив рушницю, пішов у лісові хащі, там і помер, замерз. Вовки, а може, й родичі Блоховця обкусали йому пальці на руках.
Вона, як і раніше, подобалася чоловікам, особливо з творчої тусовки нареченого, була тією самою медоволосою білявкою, тільки от в очах уважна людина могла прочитати її трагедію. І задихнутися, захлинутися від схованих там болю та втоми.
Зойка влаштувала молодятам сюрприз: вона домовилася, що Чортове колесо працюватиме тільки для нас, майже вночі, київські травневі ночі – ніжні та прозорі; одне коло кататимуться молодята та фотограф, інше – тільки гості, загалом атракціон буде у нашому розпорядженні протягом години.
Наталя знищила усі знімки, котрих мені дуже шкода, бо каруселі, якими б ми нещасними не були, вселяють у нас надію, молодість та грайливість. На тих знімках Наталя та Непотріб виглядали осяйними. Мені дуже хотілося, щоб це бачив Славік, якщо йому не судилося побачити щасливу реальність.
Усім було зрозуміло: життя молодих не складається. Непотріб не працював, принаймні спочатку він хоча б робив вигляд, бігав на Головпоштамт, буцімто за важливими листами, постійно щось писав та розкладав аркуші в папки з написами: «Літо в Ялті», «Пригоди одного розпеченого дня», «Крадії». Він говорив, що папки містять геніальні сценарії, до котрих ще ніхто не доріс. У цьому він був правий; коли я полізла в одну з папок, погортала аркуші, то зрозуміла тільки одне: це були вирізки з газет, картонки, аркуші, вкриті карлючками, та білий папір.
Наталя важко переносила вагітність, у неї набрякали ноги, моїй дівчинці постійно хотілося газованої води. Я зглядалася на неї («м’якотіла шмарклежуйка»), бігала до автоматів за газировкою. Зойка потім люто напускалася на нас, але й сама інколи приносила малій екзотичний на ті часи «Тархун». «Два глоточка, не будь такой дурой, как твоя мать, ты уже как чёртов кит, скоро начнёшь пускать фонтаны».
Наталю потроху допускали до іноземців, а ще вона брала додому переклади. Технічні, медичні, важкі, сповнені незнайомої термінології. Наталя зашивалася. Якось вона попросила Непотреба допомогти:
– Слухай, ти ж закінчив англійську спецшколу, ти можеш допомагати мені з простими перекладами, за них також непогано платять, наприклад, візьми цей детектив!
– Ти
Зойка щодо цього висловлювалася безжальним чином: «Да куда он пролезет, этот вшивый подснежник? Куда он пробьётся? Писатель. Сценарист. Оно даже имя своё грамотно написать не умеет, ёп-папало-ногу».
Було багато різноманітних «саш» та «вєнь», усі вони обіцяли допомогти пробитися. Кожен мав корисні зв’язки, дядя – оператор на «Мосфильмі», тьотя – гримерша на Одеський кіностудії, актори, режисери, провідні сценаристи, коханки провідних сценаристів та решта не менш впливових людей.
Наталя виставляла на стіл арахіс у цукрі, «Пікову даму», викладала посольську шинку, московську ковбаску, салямі, фігурно нарізала сир; у нашому домі завдяки Зойці завжди був коньяк та якісний портвейн, обов’язковий «Ризький бальзам», була й горілка, якраз на випадок голодних, ненажерливих приятелів Непотреба.
Зойка відразу відмовилася допомагати Непотребу (а він наполягав, щоб вона діставала різноманітні забаганки для «умаслення та підмазування» численних «саш», «вєнь» й інших зв’язкових), про що заявила Наталі, котра плакала та просила. Зойка заявила: «Чтоб я тебя такой больше никогда не видела, утрись, соплячка, не девка, а крольчиха красноглазая!»
Він забігав додому, приносячи на волоссі та одязі міцний цигарковий дим, Наталя бухикала, однак терпіла. Вона ще сподівалася, що все владнається. Звідки у нас, жінках, оселяються ті марні сподівання?
Одного разу їй зателефонувала котрась із «саш» та повідомила, що «Твой крутит с одной актрисулей, у неё столько связей! Ты не злись, киця, он хочет пробиться, а ты приземлённая, его не понимаешь. Кстати, чтоб ты там не думала, а у них всё серьёзно».
У них дійсно було серйозно й дуже, Непотріб підхопив трипер, додому він його не приніс тільки тому, що його перехопила Зойка та відправила у відповідний диспансер на Саксаганського до лікаря Кауфмана, котрий примовляв: «Главное, чтоб у вас ничего не отпало, остальное откачаем, оживим».
Зойка тишком-нишком змінила усю постільну білизну, рушники та халати. Наталя про все це дізналася постфактум.
Народжувала Наталя у першому пологовому, звичайно, під наглядом Зойчиних знайомих. Народжувала важко, з розривами, як не старалися цього уникнути акушери, але Славік мав 4 200 ваги та 55 сантиметрів зросту.
«Монументальне таке малятко», – сказав завідувач відділення у відповідь на Зойчине запитання, яке вийшло немовля.
Зойка відразу відкрила малятці книжку в Ощадному банку, щоб ощасливити наше дитятко на повноліття. Вона хотіла подарувати Наталі «жигуль» (на машину накопичувала вже давно, тримала на контролі черги, але собі купити не наважувалася), однак притримала коней. Мабуть, розуміла, що спочатку треба переправити в забуття Непотреба. І відчувала, що це не за горами.