Невидимець

Уэллс Герберт Джордж

— Е-гей! — гукнув Тедді Генфрі.

— Е-гей! — відгукнулося з пивниці.

Містер Гол усвідомлював речі повільно, але певно.

— Щось там не гаразд, — сказав він і відійшов од прилавка до дверей вітальні.

З виразом напруженої уваги на обличчях, із задумою в очах вони з Тедді Генфрі підійшли до дверей вітальні.

— Щось сталося, — сказав Гол, а Генфрі потакнув головою.

На них війнуло неприємним запахом хімікалій, і з кімнати почулися притишені звуки швидкої розмови.

— Чи все там у вас гаразд? — постукавши в двері, спитав Гол.

Приглушена

розмова враз увірвалась, на мить настала тиша, а тоді знову заговорили пошепки, і хтось скрикнув: “Ну, ні, це вже дзуськи!” Потім раптом почулася метушня, впав перекинутий стілець, коротка боротьба. І знову тиша.

— Якого це дідька? — півголосом вигукнув Генфрі.

— Чи все… у вас гаразд? — повторив містер Гол.

Вікарій одповів якимось дивним уривчастим голосом:

— Цілком. Прошу… не перешкоджати.

— Чудасія! — зауважив містер Генфрі.

— Чудасія! — згодився містер Гол.

— Каже, “не перешкоджайте”, — сказав Генфрі.

— Я не чув, — сказав Гол.

— І хтось сопів, — додав Генфрі.

Вони стояли, наслухаючись. Розмовляли у вітальні швидко і притишено.

— Я не можу, — заявив містер Бантінг, підносячи голос. — Кажу вам, сер, я не хочу!

— Що таке? — спитав Генфрі.

— Каже, що не хоче, — пояснив Гол. — Але то ж він не до нас говорить, правда?

— Це насильство, — сказав у вітальні містер Бантінг.

— Насильство, — повторив Генфрі. — Я виразно чув.

— А хто це говорить тепер? — спитав містер Генфрі.

— Містер Кас, здається, — відповів Гол. — Чи ви чуєте хоч щось?

Тиша. Звуки долинали неясні й усе неврозуміліші.

— Здається, стягають скатертину зі столу, — сказав Гол.

За прилавком з’явилася місіс Гол. Чоловік знаком попросив її не галасувати й підійти до них, але місіс Гол була жінка завзята. Вона розкричалася:

— Чого ти тут прислухаєшся, Голе? Хіба не маєш нічого кращого робити, ніж отак стовбичити цілий день, та ще й у свято?

Містер Гол пробував усе їй пояснити самими гримасами та жестами, але уперта жінка ще більш розходилася. Тоді приголомшені Гол і Генфрі навшпиньки відступили од неї і, розмахуючи руками, заходились давати пояснення.

Спершу місіс Гол зовсім відмовилась вбачати щось незвичайне в тому, що почула, а потім звеліла Голові мовчати, поки розповідатиме Генфрі. Вона схильна була вважати все це за дрібницю, — може, там просто пересували меблі.

— Я чув, як він казав “насильство”; це я чув, — запевняв Гол.

— Чув це і я, місіс Гол, — ствердив Генфрі.

— А може… — почала місіс Гол.

— Ш-ш! — прошипів містер Тедді Генфрі. — Чи це не вікно відчиняють?

— Яке вікно? — не зрозуміла місіс Гол.

— Вікно у вітальні, — пояснив Генфрі.

Усі пильно дослухалися. Місіс Гол дивилась невидющим поглядом просто себе на подовгастий, світлий отвір дверей заїзду, на білу залюднену дорогу і на фасад Гакстерової крамниці навпроти, заллятий червневим сонцем. Раптом у Гакстера відчинились двері, і сам він вискочив на вулицю, жестикулюючи і вирячивши від подиву очі.

— Гей! — зарепетував Гакстер. — Держи злодія! — Він перебіг

вулицю і зник за ворітьми двору.

Водночас з вітальні почувся гамір і стукнуло зачинюване вікно.

Гол, Генфрі і всі, хто був у буфеті, висипали стрімголов на вулицю. Вони побачили, як хтось метнувся за ріг, прямуючи в поле, а містер Гакстер виконав у повітрі складний стрибок і упав ницьма. Люди на вулиці здивовано зупинялися, а дехто й собі кинувся бігти.

Містер Гакстер лежав нерухомо, Генфрі нахилився глянути, що з ним сталося, а Гол і двоє робітників з буфету, вигукуючи щось нерозбірливе, підбігли до рогу й побачили, як містер Марвел зник за церковною огорожею. Дійшовши хибного висновку, що це і є Невидима Людина, яка раптом стала видимою, вони помчали слідом за Марвелом. Але не пробіг Гол і двадцяти ярдів, як голосно скрикнув від подиву і полетів сторчма, зачепившись за одного з робітників і потягши його за собою на землю. Його штовхонуло так, як штовхають під час гри у футбол. Другий робітникт обернувшися, подумав, що Гол просто спіткнувся, і побіг далі, але враз спіткнувся так само, як і Гол. Перший робітник, що силкувався встати, дістав у бік такого штурхана, що звалив би з ніг і вола.

Коли він падав, з лугу, де відбувалося свято, показався цілий натовп. Перед вів власник тиру, огрядний чоловік у синій фуфайці. Він дуже здивувався, побачивши трьох людей, які в незвичайних позах борсалися на безлюдному шляху. Аж тут щось трапилось з його ногою, і він і собі покотився на землю, підбивши свого брата й компаньйона, який біг безпосередньо за ним і теж стрімголов полетів униз. Ті, хто біг за ними, спотикалися об них, падали купою, штовхали їх ногами, тлумили коліньми і нещадно кляли.

Коли Гол з Генфрі та робітники вибігли з буфету, місіс Гол, навчена багаторічним досвідом, залишилась біля каси. Раптом двері з вітальні відчинилися, і з’явився містер Кас. Не дивлячись на господиню, він кинувся сходами вниз і вибіг до рогу будинку.

— Держіть його! — кричав він. — Пакунок щоб він не випустив. Бо тоді його не буде видно!

Він не знав про існування Марвела, бо Невидимець передав тому пакунок і книги вже в дворі. Обличчя в містера Каса було сердите й рішуче, але у вбранні його дечого бракувало: він нап’яв на себе саму тільки якусь білу спідничину, що могла би правити за одежу хіба десь у Греції.

— Держіть його! — не вгомонявся він. — Він забрав мої штани і геть усю одіж вікарія!

— Я зараз наздожену його! — гукнув містер Кас до Генфрі, біжачи повз розпростертого на землі Гакстера і повертаючи за ріг, щоб прилучитись до натовпу, який, одначе, враз збив його з ніг і змусив упасти в дуже негарній позі.

Хтось на бігу важко наступив йому на палець. Містер Кас верескнув, спробував підвестися, але був знову збитий з ніг, упав на всі чотири і аж тоді збагнув, що бере участь не в наступі, а у відступі. Всі тікали назад до містечка. Він устав іще раз і дістав дошкульного удару у вухо. Містер Кас, накульгуючи, поплентався до “Карети й коней” і по дорозі перестрибнув через покинутого всіма Гакстера, який тепер уже сидів на землі.